Читати книгу - "Червоногрудка"

— Гадаю, ти витримаєш. Вважай, це для розігріву — перед танцем з Ліндою.

Вона м’яко поклала руку йому на плече.

— Ми фліртуємо? — запитав Харрі.

— Що, інспекторе?

— Перепрошую, але я важко розумію приховані натяки, тому й запитую: це флірт?

— Я про це ніколи не замислююся.

Харрі поклав руку їй на талію і невпевнено зробив крок на танцпол.

— Таке відчуття, неначе втрачаєш цноту, — сказав він. — Але це неминуче: рано чи пізно це доводиться робити кожному норвежцю.

— Що ти маєш на увазі? — розсміялась вона.

— Я маю на увазі: танцювати з колегою на корпоративній вечірці.

— Я тебе не примушую.

Харрі посміхнувся. Та навіть якби зараз на гавайських гітарах грали «Танець маленьких каченят» задом наперед, він півжиття віддав би за цей танець.

— Стривай, що це в тебе?

— Це не пістолет, це я такий радий тебе бачити. Секундочку…

Харрі відстебнув від паска мобільний телефон, відпустив Ракель, і та відійшла назад до динаміка. Коли Харрі повернувся до неї, вона простягнула до нього руки.

— Сподіваюся, за нами тут ніхто не підглядає, — сказав Харрі. І хоча Ракель уже сто разів чула цей заяложений поліцейський жарт, вона тихо засміялась у відповідь.

Елен не вішала слухавку, доки з’єднання припинилось. Харрі не відповідав. Потім вона набрала його номер знову. Елен стояла біля вікна і дивилася на вулицю. Жодної машини не було. Звичайно, не було, просто їй зараз повсюди ввижалася небезпека. Том, напевно, їде додому, незабаром ляже в своє ліжко. Або не в своє.

Після трьох невдалих спроб додзвонитися Харрі Елен вирішила набрати номер Кіма. Голос у нього був стомлений.

— Я відпустив машину тільки о сьомій вечора, — поскаржився Кім. — Двадцять годин роз’їжджав містом.

— Зараз лише обполоснуся і прийду, — сказала Елен. — Просто хотіла довідатися, чи вдома ти.

— Якийсь у тебе дивний голос. Щось сталося?

— Ні, нічого. Я підійду хвилин за сорок п’ять. До речі, не позичиш мені свого телефона? До завтра.

— А ти не заскочиш по дорозі до «Севен-елевен» на Мерквеєн по сигарети?

— Добре. Я викличу таксі.

— Навіщо?

— Потім поясню.

— Знаєш, сьогодні вже субота? Навіть і не намагайся додзвонитися до центрального таксопарку. Та можна сюди добігти за чотири хвилини.

Елен вагалася.

— Послухай, — сказала вона.

— Що?

— Ти мене кохаєш?

Він тихо засміявся, і Елен уявила собі його напіврозплющені сонні очі і худе змучене тіло під ковдрою в убогій квартирці на Хельґесенс-ґате. Там чудовий краєвид на річку Акерсельву. І все інше теж чудове. На мить Елен майже забула про Тома Волера. Майже.

— Сверре!

Мати Сверре Ульсена стояла під сходами і лементувала на все горло. Вона завжди так кричала, скільки себе пам’ятала.

— Сверре! Тебе до телефону!

Так кричать, коли кличуть на допомогу — якщо тонуть або ще щось подібне.

— Зараз візьму, мамо!

Сверре схопився з ліжка, взяв свій радіотелефон і діждався клацання — мати поклала слухавку в тій кімнаті.

— Алло?

— Це я.

Було чути, як на тому кінці співає Прінс. Як завжди.

— Я так і думав.

— Чому?

Питання пролунало різко. Так різко, що Сверре приготувався захищатися — начебто це він винен гроші і все ніяк їх не віддає.

— Ну, ти ж дзвониш, бо отримав моє повідомлення? — відповів Сверре.

— Я дзвоню, бо переглянув список прийнятих викликів на моєму мобільнику. І сьогодні ти розмовляв з кимось о двадцятій тридцять. Про яке повідомлення ти там базікаєш?

— Про нашу домовленість. Я ж спільник, і ти обіцяв…

— З ким ти розмовляв?

— Га? Ну, там була жінка, на автовідповідачі. Боязка така, твоя нова?..

Відповіді не було. Лише тихий спів Прінса: «You sexy motherfucker…» Раптом музика припинилася.

— Скажи мені точно, що ти говорив.

— Я просто сказав, що…

— Ні! Точно. Слово в слово.

Сверре відтворив свої слова так точно, як тільки зміг.

— Так і думав, що щось таке станеться, — сказав Принц. — Ти сам не зрозумів, як заклав усіх нас, Ульсене. Якщо ми зараз же не ліквідуємо цей витік, нам усім гаплик. Ти зрозумів?

Сверре Ульсен не зрозумів нічого.

Навіть повідомляючи, що його мобільник побував у чужих руках, Принц говорив цілком спокійно.

— Це був не автовідповідач, Ульсене.

— А хто ж?

— Скажемо так, ворог.

— «Монітор»? Хтось із цих нишпорок?

— Вона, мабуть, уже по дорозі до поліції. Ти повинен зупинити її.

— Я? Та я просто хотів отримати свої гроші і…

— Заткни пельку, Ульсене.

Ульсен заткнувся.

— Це задля Справи. Ти боєць чи ні?

— Так, але…

— А справжній боєць повинен замітати сліди, так?

— Я просто був посередником між тобою і старим, це ти…

— Особливо коли над нашим вояком висить строк у три роки, які стали умовними лише через якусь формальну помилку.

Сверре почув, як проковтнув слину.

— Звідки ти знаєш?.. — почав він.

— Не важливо. Я просто хочу, щоб ти зрозумів: тобі є що втрачати — не менше, ніж мені і решті братства.

Сверре задумався. Про те, що йому потрібно надягти.

— Куди підходити? — запитав він.

— На площу Скяус-плас за двадцять хвилин. Візьми з собою все, що потрібно.

— Не хочеш випити? — запитала Ракель.

Харрі поглянув довкола. Їх останній танець був такий пристрасний, що міг викликати неоднозначну реакцію присутніх. Тепер він і Ракель сиділи за дальнім столиком.

— Ні, я зав’язав, — відповів Харрі.

Вона кивнула.

— Це довга історія, — додав він.

— У мене є час, щоб вислухати.

— Я хочу, аби сьогодні ввечері лунали тільки смішні історії, — посміхнувся Харрі. — Поговорімо краще про тебе. Розкажи про своє дитинство.

Харрі думав, що зараз вона розсміється, але вона лише трішки усміхнулася.

— Моя мати померла, коли мені було п’ятнадцять. Про все крім цього я можу говорити.

— Вибач.

— Вибачатися нема за що. Вона була незвичайна жінка. Але цього вечора треба розповідати тільки смішні історії…

— У тебе є брати або сестри?

— Ні. Тільки я та батько.

— Отже, тобі довелося залишити його самого?

Вона здивовано поглянула на нього.

— Я знаю, що це таке, — вів далі Харрі. — У мене теж мати померла. Після цього батько цілими днями сидів у кріслі і дивився в стіну. Мені доводилося буквально годувати його з ложки.

— У мого батька була мережа магазинів з продажу будматеріалів — він почав справу сам, і мені здавалося, що він живе тільки цим. Але з тієї ночі, коли померла мама, він втратив до торгівлі будь-який інтерес. Він усе розпродав, а потім і зовсім звихнувся. Розігнав усіх, хто його знав. Включаючи мене. І перетворився на жовчного, самотнього старого. — Вона зробила непевний жест рукою. — У мене