read-books.club » Публіцистика » Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової 📚 - Українською

Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

109
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової" автора Леонід Олександрович Сапожніков. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 62 63 64 ... 71
Перейти на сторінку:
можна: по-перше, все це потрібно самим, а по-друге, комуніст Жоліо-Кюрі легко видасть ці секрети росіянам!..

Через генерала Гровса звернулися до Держдепартаменту з проханням змінити межі зон окупації. Чекаючи відповіді, вирішували іншу проблему. З’ясувалося, що компанія «Ауергезельшафт» виготовляє на своєму заводі в Оранієнбурзі не тільки торій, а й уран. Незрозуміло, як у німців з атомною бомбою, натомість добре відомо, кому дістанеться цей завод під Берліном. Росіянам! Отже, слід розбомбити його дощенту. Домовилися з начальником генштабу американської армії Маршаллом, і 15 березня 612 «літаючих фортець» знищили всі наземні споруди та склади заводу, скинувши на нього 1684 тонни фугасних і запалювальних бомб...

Було встановлено, що завод використовував уранову руду, захоплену вермахтом у Бельгії. Її головний запас зберігався неподалік від Магдебурга — в соляних копальнях біля містечка Штасфурт. Ця територія відповідно до Ялтинської угоди ввійшла в радянську зону окупації. Армія американського генерала Бредлі не мала права там діяти. Але військовий керівник групи «Алсос» Борис Паш переконав генерала: поки радянські війська далеко, конче потрібно зайняти Штасфурт — це справа державної ваги!

— Росіяни розгніваються, ну і хай їм чорт! — махнув рукою Бредлі.

Штасфурт захопили швидко і без втрат. Кількість руди вразила — близько 1100 тонн! Її потрібно було якнайшвидше вивезти, але дерев’яні діжки, в яких вона зберігалася, протрухлявіли. На щастя для американців, у бургомістра Штасфурта була власна фабрика тари. За два тижні вона виготовила 20 тисяч діжок, і зігнані місцеві жителі перевантажили в них уранову руду.

Її доправили літаками до Англії, а звідти до США. Щоб заспокоїти англійців, які теж вели ядерні дослідження, генерал Гровс пообіцяв: ця руда буде у спільному резервному фонді! І скромно додав: «Якщо уряд США не розглядатиме її як воєнний трофей»...

Таємниця стічного колодязя

Поки займалися рудою, надійшла відповідь Держдепартаменту США: переглянути межі зон окупації вже нереально. Залишалося йти напролом і випередити французів, які не відали, що в них під носом атомні секрети Німеччини.

У розпорядження Бориса Паша надали саперний батальйон, і 24 квітня 1945 року він оволодів Хехінгеном. Німці на західному фронті чинили дедалі слабший опір — їхньою головною метою було затримати Червону армію. Як згадує науковий керівник групи «Алсос» Гоудсміт, населені пункти здавалися по телефону, а французькі війська передусім цікавилися курями та свинями...

У Хехінгені та навколишніх містечках затримали ряд видатних учених-атомників, зокрема Отто Гана і Карла Вайцзеккера (сина заступника Ріббентропа). Виявили дві великі лабораторії, фізичну та хімічну, а в селищі Хайгерлох у скельній ніші — вивезений з Берліна невеликий експериментальний реактор. Його швидко демонтували і вивезли до приходу французів.

Але де ж письмові матеріали німецької атомної програми? Затримані фізики запевняли, що їх знищено. Тільки Вайцзеккер прохопився, що запаяв металеву банку з ними і втопив її у стічному колодязі. Відтак він зловтішно спостерігав, як американський сержант, проклинаючи все на світі, пірнав по цю банку у смердючу рідину...

Залишалося знайти Вернера Гейзенберга, який, за словами генерала Гровса, був для американців важливіший за кілька дивізій вермахту. Вдалося з’ясувати, що він ховається в містечку Урфельд. Борис Паш вирушив туди, приєднавшись до розвідзагону. Зустріли німецьку частину, вона відкрила вогонь. Розвідзагін відступив, а Паш залишився в Урфельді. Пізно ввечері його розшукав німецький генерал і оголосив, що здається разом зі своєю дивізією. Приголомшений Паш попросив зачекати до ранку: він, мовляв, не хоче турбувати свого командувача армією, який тут неподалік, але вже спить... За півгодини з’явився командир німецького полку, і повторилося те ж саме. Паш, попри всю свою відвагу, вирішив, що розважливіше буде залишити вночі Урфельд.

За Гейзенбергом він приїхав наступного дня разом з піхотним батальйоном. Вчений сидів у кабінеті з укладеними валізами. «Я чекав, що ви прийдете», — промовив він.

Нейтрони не помацаєш

Жоліо-Кюрі сказав правду: фізикам Гітлера було далеко до створення атомної бомби. Їхні роботи так і не вийшли зі стадії лабораторних досліджень. Через нестачу важкої води Гейзенберг не зміг запустити самопідтримувану реакцію: досягнутий коефіцієнт розмноження нейтронів був для неї надто малий.

Німецький атомний проект провалився з цілого ряду причин. Через нацистську ідеологію Німеччина втратила багатьох видатних фізиків. Напівєврей Нільс Бор втік з окупованої Данії, а Енріко Фермі, який 1942 року в Чикаго вперше у світі запустив ядерний реактор, був змушений покинути фашистську Італію через «неправильну» національність дружини...

Відіграв свою роль і вибір уповільнювача нейтронів: важка вода — не кращий варіант. Лише наприкінці війни німецькі атомники перейшли на графіт, та й то через втрату заводу важкої води в Норвегії.

Але попри всю важливість цих двох причин не вони вирішили долю проекту. Він був від початку приречений через самого Гітлера. Справа не тільки в його ставленні до «єврейської фізики». «Проблема створення атомної бомби, — пише Шпеєр, — явно виходила за межі його інтелектуальних можливостей». Фюрер цінував конкретну надзброю. Таку, як 800-міліметрова гармата «Дора» вагою 1350 тонн, що стріляла по Севастополю, чи літаки-снаряди «Фау-1», ракети «Фау-2» — їх же можна помацати! А тут якась реакція невидимих часток... «Дуже схоже на сукню голого короля!» — міг сказати Гітлер, якби читав Андерсена.

Як наслідок німецький атомний проект не став єдиною державною програмою й отримав приблизно тисячну частку коштів, витрачених на створення бомби в Америці. Його курирували різні відомства — від міністерства озброєнь Шпеєра до... міністерства пошт. Шпеєр фактично поклав йому край у 1943 році, коли наказав використовувати уран у виробництві бронебійних снарядів замість дефіцитного вольфраму. «У найкращому випадку максимальна концентрація всіх наших ресурсів дозволила б створити німецьку атомну бомбу близько 1947 року», — такий висновок зробив Шпеєр у мемуарах.

Чутки про те, що німці наприкінці війни випробували атомну бомбу, залишаються чутками, навіть якщо їх видано у вигляді книжки. Вони з тієї ж категорії дутих сенсацій, що й «нацистська база на Місяці».

Підслухування довело...

Наші предки віками шанобливо схилялися перед німецьким технічним генієм, от і нам важко визнати, що у фізиків рейху нічого не вийшло. Ми охоче віримо, що саме вони після поразки Німеччини відкрили американцям секрет атомної бомби. Так би мовити, взяли інтелектуальний реванш.

Зіставимо відомі дати. Група «Алсос» затримала учасників німецького атомного проекту з 24 квітня по 3 травня 1945 року. Вони ремствували, що до них ставляться як до звичайних військовополонених. Третього липня їх відправили до Англії й оселили в маєтку Фарм Холл поблизу Кембриджа, розраховуючи отримати від них корисні ідеї. А вже за два тижні, 16 липня, у пустелі Аламогордо (штат Нью-Мексико) було успішно випробувано

1 ... 62 63 64 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"