Читати книгу - "На лезі клинка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ага, — буркнув Чорноногий крізь закривавлені губи, — кумедно.
Проте ніхто не всміхався. Обличчя Чорноногого і його карлів були наче кам’яні, а Кей мав такий вигляд, наче збирався заплакати. Тільки Баяз з якихось незбагненних причин досі не втратив свого звичного доброго гумору.
— Гаразд, Дев’ятипалий, злазь із коня. Бетоду ти потрібен живим, але і від мертвого він не відмовиться. Злазь! Швидко!
Лоґен знову замислився, як вони можуть утекти, коли здадуться. Навряд Чорноногий схибить, коли вони потраплять йому до лап. Найвірогідніше, Лоґена за його попередній опір вони віддухопелять так, що і не снилося, а можуть і коліна перебити. Всіх міцно скрутять, наче курей перед забиттям. Він уявив, як його, із ланцюгом на шиї, півмилі волочать по камінню, як Бетод усміхається зі свого трону, а Кальдер зі Скейлом регочуть і, мабуть, штрикають його чимось гострим.
Лоґен озирнувся навкруги. Холодні наконечники стріл, холодні наконечники списів і холодні очі людей. Виходу з цієї халепи не було.
— Гаразд, ти переміг.
Лоґен кинув свого меча вниз, вістрям уперед, сподіваючись, що той увіткнеться в землю і застрягне, погойдуючись з боку в бік, але той завалився і впав у бруд. Нещасливий видався день. Лоґен повільно перекинув ногу через сідло і спішився на дорогу.
— Так уже краще. А тепер ви двоє.
Кей умить зіскочив з коня і став, наче вкопаний, нервово позираючи на Баяза, але той не ворухнувся. Чорноногий спохмурнів і підняв сокиру.
— Тебе це теж стосується, старий.
— Мені більше подобається їхати верхи.
Лоґен здригнувся. Це була неправильна відповідь. З хвилини на хвилину Чорноногий віддасть наказ. Забринчать тятиви, і Перший з-поміж магів упаде на дорогу, втиканий стрілами, а на його мертвому обличчі, певно, так і залишиться ця нестерпна посмішка.
Але наказ так і не пролунав. Не було ні команд, ні дивовижних, ні загадкових жестів. Повітря навколо плечей Баяза замерехтіло, немов над розпашілою землею у спекотний день, і Лоґен відчув якесь дивне посіпування у животі.
Потім дерева вибухнули стіною палючого, сліпучого, розжареного до білоти вогню. Стовбури репались, гілля оглушливо тріщало, здіймаючи в небо стовпи сяючого полум’я та їдкого диму. Одна палаюча стріла злетіла високо в повітря понад головою Лоґена, а тоді лучників поглинуло вогняне пекло.
Кашляючи та задихаючись, приголомшений і наляканий Лоґен позадкував, прикриваючи від пекучого жару лице. З барикади вгору злітали величезні жарини та сліпучі іскри, а двоє воїнів, котрі стояли поблизу, тепер качались долі і бились у судомах, а їхні крики поглинало оглушливе ревіння вогню.
Коні брикались і крутилися, скажено фиркаючи від страху. Чорноногий вдруге полетів на землю, випустивши з рук розжарену сокиру, а його кінь спіткнувся і впав, притиснувши його своєю вагою. Одному із його супутників пощастило ще менше — він влетів прямо у стіну вогню біля дороги, і його відчайдушний крик швидко урвався. Лише один із них ще стояв на ногах і, на своє щастя, прихопив рукавички. Якимось дивом йому вдалося втримати палаюче древко свого списа.
Як йому стало духу нападати, коли навколо все палало, Лоґен не знав. Під час битви трапляється багато дивних речей. Нападник обрав своєю жертвою Кея і з гарчанням кинувся на нього, націливши у груди палаючий спис. Заціпенілий учень безпорадно стояв на місці, наче приріс до землі. Лоґен врізався у нього, вихоплюючи на ходу свій меч, і Кей покотився по дорозі, закриваючи голову руками. Тим часом Лоґен, не роздумуючи, різонув по ногах коня, коли той промчав повз нього.
Клинок вирвався із пальців і полетів геть. Потім у поранене плече Лоґена врізалося копито, збиваючи його на землю. У нього перехопило дух, а навколо шалено закрутився палаючий світ. І все ж його удар мав ефект. Кінь пробіг ще трохи по дорозі, а тоді його передні ноги підломилися, він спіткнувся і, не в змозі зупинитись, полетів прямо у вогонь, де зник разом із вершником.
Лоґен почав нишпорити по землі у пошуках меча. Палаюче листя носилося вздовж дороги, обпікаючи йому лице і руки. Жар тиснув на нього страшною ваготою, вичавлюючи зі шкіри останні краплини поту. Лоґен намацав закривавлене руків’я меча і стиснув його зраненими пальцями. Піднявся, похитуючись, і роззирнувся, бездумно кричучи від люті, але боротися не було з ким. Полум’я зникло так само несподівано, як і з’явилося, залишивши по собі клуби диму, від якого Лоґен почав кашляти і терти очі.
Після ревіння вогню тиша, що запала, видавалася напрочуд гнітючою, а легкий вітерець — холодним, як лід. Від широкого кола дерев навкруги зосталися обвуглені, роз-тріскані пеньки, так наче все тут горіло годинами. Натомість барикади диміла лише ворушка купа сірого попелу і чорних головешок. Поряд на землі лежали два трупи, які обгоріли до самих кісток, так що в них заледве можна було впізнати щось людське. Почорнілі наконечники їхніх списів валялися на дорозі, вже без ратищ. Від лучників узагалі не залишилося навіть сліду. Вони перетворились у звіяну вітром золу. Кей лежав ницьма, прикривши голову руками, а за ним на боці — кінь Чорноногого, одна нога якого беззвучно сіпалась, а інша зоставалася непорушною.
— Що ж, — мовив Баяз, і Лоґен аж підстрибнув від його приглушеного голосу. Він чомусь гадав, що вже ніколи не почує нових звуків. — От і по всьому. — Перший з-поміж магів перекинув ногу через сідло і зіскочив на дорогу. Його кінь, спокійний і покірний, продовжував стояти. За весь цей час він навіть не ворухнувся.
— Ну от, майстре Кею, бачите, чого можна досягнути, якщо добре знатися на рослинах?
Голос Баяза був спокійним, але його руки тремтіли. Дуже тремтіли. Він виглядав змученим, хворим, старим, одне слово, був схожий на чоловіка, котрий миль із десять тягнув на собі воза. Лоґен із мечем у руці втупився у нього, похитуючись з боку на бік.
— То це і є Мистецтво, так?
Його голос здавався дуже тихим і далеким. Баяз витер з обличчя піт.
— Певною мірою. Йому, звичайно, бракує витонченості. Проте, — він тицьнув чоботом в одне з обгорілих тіл, — витонченість північанам ні до чого. — Чаклун скривився, потер свої запалі очі і поглянув на дорогу. — Куди поділися ті кляті коні?
Лоґен почув уривчастий стогін, що долинав з боку лежачого коня Чорноногого. Він метнувся до нього, спіткнувся і впав на коліна, а тоді кинувся знову. Його плече палало від болю, ліва рука затерпла, а подерті пальці кровоточили, але Чорноногий був у гіршому стані. Значно гіршому. Він лежав, спираючись на лікті, ноги до самих стегон притиснув кінь, руки обгоріли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.