Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

Повернувшись із черговим оберемком часописів, я побачила, що Джордж сидить за моїм столом, захарастивши його журналами й черкаючи щось у записнику.  

— Знайшов що-небудь про нашого духа? — поцікавилась я.  

— Ні. Анічогісінько, — позіхнувши, відповів Джордж. — Я влаштував собі перерву й шукаю зараз дещо інше. Пам’ятаєш, коли панна Вінтерґарден приходила до нас, на ній була маленька срібна брошка?  

—Так, — пригадала я. — Я ще хотіла розпитати тебе про цю брошку. Це такий самий знак, як...  

— Так. Давньогрецька арфа або ліра. Такий самий знак ми бачили на окулярах у Ферфекса, на коробці, яку тримала Пене- лопа Фіттес... пам’ятаєш, коли ми стежили за нею в її власній бібліотеці?  

Я кивнула. Кумб-Кері-Голл... Чорна Бібліотека в будинку агенції «Фіттес»... По тих подіях минуло кілька місяців, та я  

чудово їх пам'ятала, бо мало не загинула в ті дві ночі. Химерний значоку формі арфи відтоді зацікавив нас, ми вряди-годи згадували про нього. Виявилось, що це емблема клубу... як там називала його панна Вінтерґарден?  

— Це «Клуб Орфея»? — перепитала я.  

— «Товариство Орфея». Я саме читаю про нього, — Джордж поправив окуляри, намагаючись розшифрувати власні нотатки. — Його занесено до «Альманаху зареєстрованих британських спілок, клубів та інших організацій» як «теоретичне товариство відомих городян, що займається дослідженням Проблеми й природи потойбічного світу». Вони хочуть, щоб їхнє Товариство видавалося звичайним зібранням бундючних балакунів, та нам відомо, що це не так. Товариство має зареєстровану адресу в Сент-Джеймсі. Що там за тією адресою, я й гадки не маю, однак сподіваюся це невдовзі з’ясувати. — Він поглянув на стос часописів у моїх руках. — А що в тебе?  

— Теж нічого. До речі, який період відображено в покажчику? Останні кілька років?  

— Десь так. Вони його постійно поповнюють, тож напевно я не скажу... А навіщо це тобі?  

— Просто так.  

Трохи пізніше, коли Д жордж пересів до іншого стола, я підійшла до полиці з покажчиком.  

Знайшла потрібний мені том. Із статтями шестирічної давнини. Тематичний реєстр журнальних і газетних статей за рік: пригоди, появи привидів, події, імена...  

Я рішуче розкрила покажчик на літері «Л».  

Я не сподівалась зустріти тут те, що шукала. А якби й зустріла, то не завдала б цим нікому шкоди.  

Мій забруднений чорнилом палець ковзав униз по колонці, аж поки натрапив на рядок:  

Мене огорнув такий холод, ніби я знову ступила до кімнати Локвудової сестри. Ім’я Джесіки згадувалось у «Мерілебон

Гаральд» — щомісячному часописі, який виходив друком у цій частині Лондона. У посиланні було зазначено дату й номер теки з цим числом часопису.  

Для пошуку потрібної теки мені знадобилось пів хвилини. Я затягла її до дальньої ніші, сіла там, поклала теку собі на коліна і врешті прочитала:  

Експерти відділу Сент-Панкрас засвідчили смерть Джесіки Локвуд (15 років), дочки покійних дослідників-психологів Селії та Дональда Локвудів. Нещодавня трагічна подія в цій родині сталась у ніч на минулий четвер у Мерілебоні, в домі, де мешкала небіжчиця: вона загинула внаслідок дотику привида. Її молодший брат не зміг запобігти нападові на сестру, й вона сконала дорогою до лікарні. Про день похорону буде повідомлено пізніше. Приносити з собою квіти не потрібно».  

Ось така коротенька згадка. Проте її було достатньо для того, щоб я довго й нерухомо сиділа, міркуючи головним чином про одне. Я добре пам’ятала: коли ми говорили про його сестру, Локвуд рішуче наголосив, що тоді, коли сталося нещастя, його самого не було вдома.  

Стаття ж чітко свідчила, що він удома   був.