Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

рухається в такт музиці. Раптом дона Флор згадала себе молоденьким дівчам, мовчазним, самотнім, боязким, яке щороку в період свят у Ріо-Вермельйо зрізає квіти в тітчиному Літиному саду, невинна мила дівчинка, аж доки від дотику цієї руки спалахнув вогонь у її грудях, доки ці вуста не обпекли її без вороття.

Там, на танцполі, у хвилі ніжного й чуттєвого танго вони здавалися то невинними боязкими закоханими, то пристрасними коханцями. Здавалося, музика перенесла їх не лише у вечір першої зустрічі, першого погляду, першої усмішки, а й в перший смуток, у ці довгі сім років, сповнених любові та страждань. У Гульвісиних обіймах була цнотлива дівчинка і водночас зріла палка коханка. Жодне танго не було таке пронизливе, таке прозоре від ніжності й водночас темне та п’янке від пристрасної чуттєвості. Навіть із гральної зали прийшло кілька охочих поспостерігати за цією красою.

Видавець, завзятий завсідник кабаре Сан-Паулу, Ріо та Буенос-Айреса, та зарозумілий Зекіто Мірабо змушені були визнати себе переможеними і покинути майданчик, давши більше простору пристрасті дони Флор та Гульвіси.

— А що за дама танцює з Гульвісою? — запитували всі одне в одного, і незабаром стало відомо, що «це його дружина, і прийшла вона сюди вперше…». Найкрасивіша з сестер Катунд, згоряючи від ревнощів, скорчила невдоволену гримасу.

Потім вони повернулися до столу, і Гульвіса, замовивши вечерю й вина, відповідав на численні запитання дони Жізи про все у «Паласі» — речі, відвідувачів, — але їхній бесіді завадила сенсація, спричинена появою дони Флор. Звідусіль лунали зацікавлені перешіптування, на неї кидали зацікавлені погляди, і взагалі Флор оточили такою увагою, наче вона була дама з вищого світу, баронеса з Ґраси чи — ой-не-підходьте-навіть — чиясь дорога утриманка з вишуканими світськими манерами.

Від пильних поглядів відвідувачів, від їхньої надмірної уваги у дони Флор голова йшла обертом. Приголомшена і радісна до нестями, вона не знала, що могли б означати ці ковзькі погляди, мимовільні жести; чи то були вияви симпатії, чи зневаги — оті їхні посмішки. Здавалося, вона навіть не чула, про що говорив Гульвіса:

— Йому вже за сімдесят… Він грає лише в бакару і завжди робить ставку в п’ять конто. Якось за один вечір програв більше двохсот конто… Але потім прийшли його діти — двоє синів і та донька-хвойда зі своїм чоловіком — і силою витягли його звідти. Найгірше поводилася дочка, гадина колюча, нацьковувала на батька братів і свого рогоносця-чоловіка… Тепер вони подали на нього до суду, хочуть довести, що старий з глузду зсунувся і більше не здатен розпоряджатися своїми грошима…

Дона Жіза витягла шию, намагаючись краще розгледіти змарнілого, худого, мов тріска, старця, з дивовижно сивим волоссям, який впевнено тримався, опираючись на палицю, обличчя стурбоване, в очах мерехтить жадібний вогник, що, здавалося, лише завдяки йому він досі тримався життя.

— Зрештою, хіба не він виграв і заробив усі ці гроші? — обурюючись поведінкою його рідних, не вгавав Гульвіса. — А діти бодай пальцем об палець вдарили, щоб спробувати щось заробити, чи лише витрачали? Нероби! Вони, бачте, вирішили власного батька запхати до психіатричної лікарні… Я б їм показав, де раки зимують, надто дівці, а потім засадив би їх усіх за ґрати.

Дона Жіза не погодилася з ним, мовляв, такий спосіб життя загрожує серйозними наслідками. На її думку, старий не мав права програвати своїх статків, оскільки його рідні теж, хай там як, мають право на ті гроші…

Лекцію дони Жізи перебив Зекіто Мірабо, який підійшов привітатися з Гульвісою та доною Флор.

— Гульвісо, дозволь відрекомендувати тобі мого друга, він багато чув про тебе і бачив, як ти танцюєш… Дуже важлива персона в Сан-Паулу… — Й обернувшись до незнайомця, відрекомендував йому Гульвісу та його супутниць. — Це славнозвісний Гульвіса, а це… — присутність дони Флор його вочевидь бентежила:

— Словом, він мій хороший друг…

Гульвіса піднесеним голосом, урочисто представив дам:

— Моя дружина та її подруга дона Жіза — американка, справжнє джерело мудрості…

Дона Флор зніяковіла. Немов якась селючка, простягнула кінчики пальців. Видавець, ґречно схилившись, поцілував їй руку:

— Жозе де Баррос Мартинс до ваших послуг. Дозвольте привітати вас, сеньйоро, мені рідко коли доводилося бачити танго в такому чудовому виконанні… Це було неперевершено!

Потім він поцілував руку дони Жізи, а оркестр саме дуже доречно заграв самбу, чоловік запитав:

— Дозвольте запросити вас на самбу? Чи, ви, як справжня американка, віддаєте перевагу блюзу?..

Гульвіса вмить обламав віника видавцеві:

— Та ви що!.. Вона так гарцює в самбі, що і очей не відвести…

— Гульвісо, добирай слова… — всміхаючись, з легким докором мовила дона Флор.

Але дона Жіза і не думала ображатися, вона вийшла попід руку з видавцем на майданчик і хвацько завертіла своїми худими стегнами, ніби намагаючись підтвердити Гульвісині слова. Раптом Гульвісине обличчя спохмурніло, дона Флор одразу ж зрозуміла, чому: одна з трьох мулаток, які сиділи за столиком Зекіто Мірабо, така гарненька, хоч з лиця воду пий, теж завертілася навколо них. Незабаром вона підійшла і виклично глянула на дону Флор, а потім ніжно заворкувала до Мірабо:

— Любий, це ж наша самба. Я чекаю…

Ще раз із презирством зирнула на дону Флор, злісно — на Гульвісу і з ангельською, спокусливою усмішкою до Зекіто:

— Ходімо, негренятко…

Дона Флор намагалася не дивитися на Гульвісу. Запала незручна пауза: примруживши очі, вона повернулася до танцювального майданчика, Гульвіса ж дивився в бік грального залу. Ну чому ж їй так закортіло сюди прийти? — думав він. Гульвіса завжди так вдало цьому опирався. І ось тепер, у день свого народження, замість того, щоб радіти, бідолаха Флор закусує губи, стримуючи сльози. А з цією віслючкою Зилдою Гульвіса ще поквитається. Він нахилився до дони Флор і, взявши її за руку, прошепотів на вушко з такою ніжністю, не відчути якої було просто неможливо:

— Це не те, про що ти подумала, люба. Ти ж сама захотіла прийти сюди, але я казав: це місце не для тебе, моя хороша. Невже ти звертатимеш увагу на цих хвойд і псуватимеш собі настрій через їхні коники? Ти прийшла повеселитися зі мною, тож вважай, що, крім нас, тут більше нікого немає… Хай іде під три чорти ця лярва, у мене нічого з нею немає…

Дона Флор легко повірила цій брехні, адже їй так хотілося вірити! Ковтаючи сльози, жалісливим голосом вона перепитала:

— У тебе справді нічого з нею немає?

— Хіба ж ти не бачиш, що я зовсім не звертаю на неї уваги? Забудь про неї, кохана, ця ніч наша і, коли ми повернемося додому, ти в цьому ще більше переконаєшся… Я навіть не гратиму сьогодні, всю ніч буду поруч із тобою…