Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Одного з тих небагатьох разів, коли доні Нормі вдалося його туди затягнути на виступ якогось французького виконавця (жіночнішого чоловіка сеу Сампайо в житті не бачив, попри те лише жінки від нього і мліли), стався досить прикрий, як на його думку, інцидент. Варто було Сеу Сампайо на хвилину відлучитися, як одразу ж якийсь нахаба підсів до дони Норми, став із нею мило перешіптуватися, запрошував танцювати, захоплювався її вбранням і дивився так, немов перед ним сиділа справжня королева. Сеу Сампайо тільки тому не всипав цьому негіднику перцю, бо добре знав його родину: матір, дону Белінью та двох сестер, добропорядних дам і його постійних клієнток; знав він і самого Зекіто Мірабо, затятого гравця, знаного серед богеми як «красень Мірабо».

Отже, з усіх запрошених погодилася лише вчителька дона Жіза, яка дуже зраділа нагоді послухати «гонолульських сестер» і поспостерігати за гріховним світом гравців із погляду соціології й психоаналізу.

Решта дня дони Флор минула в приємних клопотах: за допомогою дони Норми та дони Жізи вони підбирали для вечора сукню, рукавички, капелюх, черевички і сумочку. З такої особливої нагоди вона хотіла бути найкрасивішою й найелегантнішою серед відвідувачок «Паласу», щоб затьмарити всіх без винятку жінок — і благородних дам у столичних модних вбраннях, і коханок банкірів у паризьких салонних сукнях. Нарешті вона проникне у заборонений світ, увійде в зачинені раніше для неї двері.

22

КОЛИ ДОНА ФЛОР, ТРЕМТЯЧИ ВІД ХВИЛЮВАННЯ, ПІД РУКУ ЗІ СВОЇМ ЧОЛОВІКОМ ПЕРЕСТУПИЛА ПОРІГ готелю «Палас», оркестр за дивним збігом виконував оте старе, але ніколи не старіюче танго, що вони танцювали, вперше зустрівшись у домі майора Тиририки під акомпанемент фортепіано Жоаузіньйо Наварро на святі у Ріо-Вермельйо, у тиждень ушанування святої Ієманжі. Серце дони Флор іще дужче затріпотіло і вона всміхнулася чоловікові:

— Пам’ятаєш?

Зал «Паласу» був занурений у напівтемряву через мерехтливе освітлення строкатих паперових абажурів, не надто естетичне видовище, але дона Флор була в захваті і від напівтемряви, і від столиків з паперовими квітами, і від тих абажурів. Гульвіса роззирнувся, намагаючись зрозуміти, що ж такого мала на увазі дружина: все навколо було йому до болю знайоме, одначе до дони Флор не мало ніякого стосунку.

— Що саме я маю пам’ятати, люба?

— Музику. Це ж те танго, що ми танцювали, коли познайомилися… На святі в майора, пам’ятаєш?

Гульвіса всміхнувся: «А й справді…» — і вони попрямували до замовленого заздалегідь столика біля самого танцполу, неподалік від арки, крізь яку видно було гральну залу. Звідти можна було спостерігати за всім, що відбувалося в «Паласі», — як за танцями, так і за грою. Зараз танцювали тільки дві пари, але всі знали, що у танго з ними ніхто не зрівняється, тож і не наважувалися змагатися. То були сестри Катунди.

Старшу, негритянку, вів високий, романтичний на вигляд, модно вбраний чоловік, схожий водночас на професійного танцюриста й латиноамериканського кіногероя. Згодом Гульвіса дізнався, що незнайомець — то Баррос Мартинс, почесний видавець із Сан-Паулу, багатий, як усі видавці. Який же він був вправний танцюрист; своїми філігранно відпрацьованими, відточеними кроками бездоганно відтанцьовував кожне граційне па цього вигадливого танцю. Наймолодша сестра, білошкіра, танцювала в обіймах Зекіто Мірабо, з отим «красенем Мірабо», якому ледь не втер маку Зе Сампайо через пригоду з доною Нормою. Звівши погляд до стелі і закусивши губу, танцюрист час від часу нервово поправляв непокірну чуприну; гнучкіший баїянець у вправності аж ніяк не поступався Барросові, і кроки його були значно витонченіші, а рухи плавніші: класичне барокове танго.

Гульвіса поспостерігав за танцем, а потім усміхнено простягнув руку доні Флор і, допомагаючи їй підвестися, запропонував:

— Ну що, мила, покажемо цим незграбам, що таке справжнє танго?

— Думаєш, я ще не забула? Так давно танцювала, що, певно, вже й розучилася…

Востаннє дона Флор танцювала більш як півроку тому, коли Гульвіса якимось дивом погодився піти з нею на день народження до дони Еміни. Гульвіса був чудовий партнер, та і дона Флор добре і залюбки танцювала. Однією з головних причин її невдоволення й розчарування було саме те, що вони танцювали разом лише в тих рідкісних поодиноких випадках, коли Гульвіса ішов з нею на вечірки до друзів. А без чоловіка їй навіть на думку не спадало потанцювати з іншим партнером — заміжній жінці, якщо вже випадає нагода з кимось потанцювати, годиться робити це лише за згодою свого чоловіка і тільки в його присутності. От і доводилося доні Флор, поки всі кружляли в танці, слухати плітки кумоньок і допомагати господині. Гульвіса ж танцював, де і з ким йому заманеться: в кабаре і на гафіейрас[43], у «Паласі», «Табарисі» та «Флозо».

Якось їхні сусіди влаштували справжній фестиваль самби, фокстроту, раншейри. Доктор Івес та господиня вечірки дона Еміна спробували було конкурувати з ними — кожен же хоче вирізнитися, — проте згодом відмовилися від цієї ідеї. Насправді вони досить добре танцювали, але, щоб змагатися з доною Флор та Гульвісою, їм просто забракло сміливості.

Але одна річ танцювати на домашній вечірці серед знайомих, і зовсім інша — в залі «Паласу», ще й не просто собі танго, а арабалеро, надзвичайно складне: саме на цей танець сім років тому Гульвіса запросив її вперше в майора Пержентино. Чи не осоромиться вона тепер, до того ж під час цього казкового довгоочікуваного візиту в «Палас»? Дона Флор і не підозрювала, що цей перший раз буде для неї й останнім.

Тільки тепер, утративши Гульвісу назавжди, вона зрозуміла, яка важлива була для неї кожна деталь цієї незвичайної ночі: з моменту, коли вона переступила поріг готелю, аж до найсолодших митей безмежної втіхи, митей розплати за його подарунок, вечір у «Паласі».

Два Гульвісині жести, однаково ніжні та владні, означали для дони Флор початок і кінець цієї казкової ночі. Перший — коли він, усміхаючись, простягнув їй руку, запрошуючи на танго, і другий — коли, згораючи від нестерпної пристрасті, узяв її в свої палкі обійми… Дона Флор іще захоче крок за кроком повернутись у ту незабутню ніч, щоб пережити її сповна, посмакувати кожною деталлю, кожною миттю, знову відчути ту невтоленну радість, страх і насолоду.

На танцювальному майданчику рука Гульвіси обійняла дружину за талію, й вона відчула себе легкою пір’їнкою, що легко