Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Був, не брешу. Кістки не зламані, самі синці маю.
- І шви на обличчі. І ребра перемотані, так?
- Трохи є, та все обійшлося.
- З цим прояснили, далі зізнавайся – де тебе так потріпали?
- Де потріпали – вже нікого нема, розігнали той бордель клятий.
- Ти «Умбру» відшукав?! – загорлала я і за серце схопилась. – І сам туди попер, без мене?!
- А як ти собі це уявляла, Яра, візит парою? Звісно, що без тебе.
Відчувала, що то паскудне місце, хоч і слова мені не розповів, а тепер бачу що гірше ніж уявляла.
- Та сам не був, - додав Назар. - Несподіванка на мене чекала всередині. Щоправда, не дуже щаслива, бо дісталось і мені і несподіванці. Тимура там перестрів. Через того бовдура і сам попався.
- Як це?
- Його упіймали, а поки тягли поговорити і на мене натрапили.
- А він тепер де?
- Гадаю, вдома, - знизав плечима Назар і від того руху аж скривився, та швидко посмішкою дурнувастою прикрився. - Йому трохи менше дісталось, бо він більш мовчазний. Оце вперше за життя оцінив таку вдачу.
Боже, який капець! Обійняти і притулити до себе хочеться, а як то зробити, коли суцільний синець навпроти мене.
- То вас обох охоронці відгамселили?
- Ага, до ранку честь свою боронили. Не переживай – вибороли, - запевнив Назар і засміявся, намагаючись не сильно ворушитись.
- Дурбецало ти моє героїчне, - прошепотіла я.
- Головне щоб твоє, - і підморгнув мені.
Підсунулась ближче і обережно рукою по голові провела. Хоч під волоссям швів не знайшла, лиш одну гулю на потилиці.
- Де в тебе не болить?
- Яра, не провокуй на чесну відповідь, чого питаєш?
- Обійняти хочу! – рявкнула я. – І місця не знайти, куди б до тебе притулитись.
- Куди хочеш тулись – твоя компанія мені скрізь приємна.
Махнула на нього рукою і обережно до плеча притиснулась, запускаючи руку в волосся.
- Назар, це капець. Чому мені не сказав, чого сам поїхав?
- Яра, я…
Не дала відповісти, обережно його губ своїми торкнулась.
- Все, все, мовчи вже – то риторичне питання. Потім поговоримо, а поки іди лягай і відпочинь, якщо не голодний.
- Не голодний. А спати хочу.
- В душ підеш, допомогти?
- От хочу погодитись, а доведеться відмовитись, - усміхнувся він і повільно піднявся. – Тільки спати. Підеш зі мною?
- Звісно ж! Тепер тебе чатуватиму, щоб знову кудись не завіявся.
Дістався ліжка ходою старого дідугана і зі скреготом сів. Сама його роздягнула, допомогла під ковдру залізти і з краєчку поруч прилягла.
- Ближче лягай – будеш мене зцілювати. Хотів би сказати, що у цих словах є еротичний підтекст, та його нема. Поки що. Просто полеж поруч, добре?
Ніби мене просити про таке треба. Підсунулась під самий бік і в руку йому вчепилась, бо хоч на ній синців не побачила. Заснув одразу, тільки очі закрив і засопів. Вдруге такої його появи я не переживу. Оце підсунуло йому життя халепу в моїй особі! Бідолаха мій любий. Заснути боялась, щоб раптом на ребра йому не навалитись, або у інший спосіб боляче не зробити. Лежала поруч і просто дивилась, розуміючи, що це мені не набридне ніколи, тільки краще б менше фарб на любому обличчі було. Спав Назар аж до вечора, я вже і нервувати почала, думаючи, чи це не поганий симптом якийсь. Як прокинувся одразу примусила поїсти не підводячись з ліжка і сама поруч знову влаштувалась. Тепер і дізналась про всі його пригоди без зайвих жартів.
Все в тому клубі було ще гірше, ніж собі уявляла. Схоже, цей раз Назар правди не приховував, бо вже і в новинах про це несеться – накрили голосно і рішуче, для того одразу і правоохоронцям повідомили і в ЗМІ трохи інформації злили, щоб не загубилась та клята діра в стосах паперів. Мій балакун собою б не був, якби поміж тим жахом розвеселити не примудрився. Від історії про «Палажку» аж геть не культурно зареготала. Та сміятись краще, ніж труситись, розуміючи, як все погано для нього могло закінчитись. Страшно було, дуже страшно, так в руку його чіплялась, що ледь синців не додала. Забалакались допізна, поки не побачила, що знову його в сон клонить. Назар засопів тихенько, а я поруч лежала і перелякано в стелю дивилась. Ось тобі і грандіозний фінал. Це ж він, сподіваюсь? Хоча, який там фінал, якщо роль Марка в тому клубі ще не відома і не доведена. Та відтепер ілюзій не маю – всі ниточки до нього прив’яжуться, це лиш справа часу. Посеред ночі не витримала власних думок, захотілось чи двором пройтись, чи просто вийти свіжого прохолодного повітря ухопити, та лиш заворушилась – прокинувся мій герой, до себе ще ближче підтягнув.
- Куди зібралась?
- Спи, нікуди, просто поворушилась.
- А ти будеш поруч?
- Неминуче, - видихнула йому в плече я.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спадок з бонусом, Інна Земець», після закриття браузера.