Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

У повітрі витав неповторний аромат скандалу. Поки він був ледь відчутний, але те що відбудеться – безсумнівно. Я неспішно переміщувалась залою, час від часу зупиняючись біля гостей. Вони виголошували тости на честь іменинника, я весело сміялась і торкалась губами краю келиху. Цього брюту мені до кінця гулянки вистачить, бо лиш торкалась – не пила. Якби смачною вишневою наливкою частували, то не відмовилася б, але коли у гостей навіть помада коштує дорожче за чималий запас того напою, таке не подають. Гості розважались, я нудьгувала. Ігнат десь в іншому кінці кімнати з партнером про щось балакав, а до мене його молодший брат наблизився. Що ж, починається.

- Не набридло усміхатись? Чи вже добре звикла свою роль грати?

- Поки тебе не побачила - було трохи складніше, та тепер маю привід для щирого сміху. Корсет вже носиш, чи ще сам пузо втягуєш? – промовила я з чарівною посмішкою гієни.

Він був не кілька років старший за мене, а виглядав на всі сто. А може і на більшу вагу. Пузатий і мордатий, на відміну від  мого чоловіка, який в свої п’ятдесят давав привід для заздрості підтягнутим тілом і здоровим виглядом.

- Мене дружина так не змотує, бо я її не купував для кардіо, - язвив опецьок обдаючи мене хвилями зневаги та презирства.

- А варто було б пошукати собі тренера - погано виглядаєш, Дем’ян.

Ігнат окинув кімнату поглядом і, побачивши свого молодшого брата поруч зі мною, рушив з місця. Скандал був неминучим, як і завжди відбувалось, коли всі члени цієї дружньої родини зустрічались в одному місці. Колись, з цікавості, глянула історію походження імені Дем’ян – от просто антипод у повному розумінні цього слова, геть йому не личить. А як кажу Деміен - одразу все стає на свої місця, набуваючи гармонії.

- Знову чубитесь? – Ігнат зупинився поруч нас і вклав руку мені на талію.

- Що ти? Просто обмінюємось люб’язностями, - відповіла йому я з усмішкою гієни. – Ти ж знаєш, твій брат приємна людина, ми з ним давно товаришуємо.

- Дем’ян, хоч сьогодні давай без цього, сам не соромся і мені не псуй настрій, - звернувся до брата Ігнат. - Не пий зайвого і до Ярослави не чіпляйся.

- Не повчай мене! Я і не маю твою ляльку поважати – нема причини.

- То просто не чіпай мене, - зашипіла я. – Чого приперся? Гостей навкруги повно, жінку свою в натовпі відшукай і до неї присікуйся.

Ігнат з роллю рефері завжди погано справлявся, кілька фраз - його максимум, перебалакати нас йому ніколи не вдавалось, а достукатись до Дем’яна взагалі марна справа.

- Все думаю, скоро він тобі набридне чи занадто комфортно? – не спинявся молодший. - Паразитуєш із задоволенням?

- Про гельмінтів ти добре згадав, як тебе бачу – одразу про них думаю, - голос ще не підвищувала, а бажання вже було майже нестримне. – Ти як ніхто знаєш добре, як соки з людини смоктати.

- Даремно на мене проектуєш, то твоя професія, а не моя.

Дем’ян зробив великий ковток з бокалу і почав набирати повітря в легені для продовження неприємної бесіди, але почути чим почастує далі не вдалося.

- Все, годі! – Ігнат таки не витримав. – Ідіть за мною – дещо сказати хочу!

Мене він за руку потягнув, а Дем’ян сам за нами в кабінет пішов.

- Зачини за собою двері, - рявкнув Ігнат брату і мене відпустив. – Ти мені набрид гірше бородавки! Роботу тобі дав, хоч і толку від того як з козла молока, та коли що просиш – не відмовляю, то чим тобі так моя дружина підпікає?

- Не люблю хижачок! – підвищив голос молодший.

- Конкуренції боїшся?  - влізла я.

- Обидва замовкніть!

Розійшовся Ігнат, аж по столу кулаком стукнув. Я тихо під ніс собі хмикнула і невеличкий ковток з келиху зробила – фу, несмачне, ніколи не звикну то тих кислих бульбашок вишуканих.

- Якщо боїшся, що через дружину крантик грошового потоку зміліє – і правий і помиляєшся. Правий, що перекрию, але не через неї – сам це заслужив. Більше по допомогу до мене не приходь, бо ти вже давно переріс часи стипендіальної підтримки! І якщо сподівався, що скоро спадок отримаєш – отямся і викинь такі думки. Ні скоро, ні з часом на те не розраховуй! Тебе в моєму заповіті вже нема!

- А хто ж тоді є? Оця?! – захлинувся подивом і слиною опецькуватий братець.

- Не смій так про мою дружину казати! Все до копійчини їй і своїй дитині залишу!

Здивував всіх Ігнат. Дем’ян зблід, а я тим ковтком єдиним вдавилась – міг би мене спочатку попередити, що я вагітна. Молодший ще трохи в хамелеона пограв, змінюючи колір від сірого через зелений до багряного і вилетів з кімнати голосно за собою дверима ляснувши.

- Ігнат, що за вигадки? Яка дитина? – так келихом об стіл грюкнула, що ледь ніжку не відбила.

- Вибач, саме по собі вирвалось, - Ігнат втомлено хитав головою і масажував скроні. - Та хай мрії свої забуде! Може і не дарма так сказав – ідея таки не погана.

- Це ще звідки взялось?! - сказала я і хотіла продовжити, та в двері постукали і на порозі партнер чоловіка з’явився.

- Дем’яна щойно проводив. Чого він звідси як з пекла тікав? - він прикрив за собою двері і підійшов до нас ближче. – Навіть дружину свою забув з собою забрати.