read-books.club » Романтична еротика » Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

155
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Покоївка для незвичайного актора" автора Анастасія Бойд. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 66
Перейти на сторінку:
Глава 37

– Боже мій... Ну кажи вже, чим ще хочеш мене добити, - тихо відповіла я, приречено заплющивши очі.

– Хочу задовільнити свою кохану зараз, якщо в тебе є на це бажання, - Крістоф, натомість, вирішив нагадати мені про свою сутність, яка лізе з нього навіть на лікарняному ліжку.

– Ти збожеволів? - дорікнула я Шері, і він розсміявся.

– Саме так, моя зірка. Збожеволів, і хочу, щоб ти замкнула двері зсередини, потім я зателефонував, щоб до нас ніхто не заходив, ти сіла зручніше поряд, і дозволила мені торкнутися твоєї дівчинки пальцями. 

В мене загорілося обличчя від такої несподіваної, недоречної, але все одно хвилюючої пропозиції.

– Це зовсім... За межею. А якщо тобі стане погано? - пошепки спитала я.

– Я зараз під препаратами, тому повний імпотент. Навряд чи щось дуже в мені напружиться. Естетична насолода, не більше, - закотив очі Крістоф.

– Тоді, яке тобі задоволення від цього?

– Бачити твоє задоволення. Торкатися так, як тобі подобається, - смакував він фантазіями, неначе вже напружуючись, не дивлячись на препарати. – Довести тебе до піку, відчуваючи, як ти стискаєш мої пальці... Хіба цього мало? 

– Звучить дуже дивно... Наче збочення. Дуже недоречне збочення, - я хитала головою, викликаючи в Кріса лише посмішку через свою порядність.

– Хіба ти забула хто я? Сексоголік, збоченець, порноактор, хтивий бос, закоханий в тебе до схиблення... Я щось упустив, моє кохання? - грайливо спитав він, стискаючи пальцями моє стегно.

– Ми в лікарні, Крістоф. Це якось... Негарно. Раптом нас побачать? Або почують?

– Досить, - погрозливо вимовив Шері. – Зачини двері, будь ласка, і повертайся до мене.

Я слухняно все зробила, відчуваючи себе так, ніби підписалась на якийсь злочин, і знову сіла на край ліжка обличчям до Крістофа, у передчутті дивлячись на нього. Він не здавався зовсім спокійним. Зараз йому стане гірше, і я зганьблюся, пояснюючи лікарям, чому так сталося. Сам головою не думає, і мені не дає.

– Красуня... Трохи ось так, ближче... І ніжку сюди, - Крістоф перекинув мою ліву ногу через свій тулуб, повністю розкривши мене для свого погляду і дотиків. 

Я прикусила губу від незручності і приємної прохолоди між ніг, та чекала. Це все неправильно. Це все жахливо. Я нещодавно вважала Шері мертвим, а тепер ось так хтиво проводжу з ним час, замість того, щоб просто обіймати та казати важливі речі. До того ж я хворію. Начебто... Коли в мене з'явився необхідний настрій для ігор? А він дійсно з'явився, точніше, низ живота млів, очікуючи на дотики. 

– Ти робила щось з собою, поки мене не було поруч? - заінтриговано прошепотів Крістоф, м'яко погладжуючи внутрішні сторони моїх стегон. – Гралася? 

– Ні, мені було не до цього. 

– Пробач мене... Пробач... Це мій найстрашніший злочин – змушувати тебе страждати, - схвильовано шепотів він. 

– То припини це робити.

– Намагаюся... Погано виходить. Навіть залишити тебе в спокої не вийшло.

Крістоф повільно пройшовся під резинкою трусиків, і я відчула як почало все пульсувати... Розум повернеться нескоро.

– Допоможеш мені? - він взяв мою руку, і відсунув нею білизну. Я слухняно тримала свої трусики, щоб вони не поверталися на місце. Крістоф повільно провів кінчиком пальця по моєму клітору, і спустився нижче. Захоплено посміхнувся. – Ти вже готова... Моя пристрасна мадемуазель... 

– Давай зупинимося, Крістоф... Будь ласка... Так не можна, - сором'язливо благала я, але Шері розпочав активно масувати мене, змусивши примружитися.

Дражнив клітор, занурював в мене палець, кружляв і пестив... 

– То що... Зупинимося? - хрипко спитав Крістоф, злорадно посміхаючись, і зупинив свої пальці. 

Я поворушила стегнами, натякаючи на продовження, і відчувала неймовірний сором за те, що пішла на таку недоречну розпусту. Шері продовжив свої рухи з ще більшим азартом.

– Хочу тебе... Відчути на смак, - несподівано прошепотів Крістоф, і тепер зовсім не здавалося, що він не збуджений. Хоч би йому не стало погано... Хоч би не стало...

– Як?..

– Ти зможеш сісти мені на обличчя?

– Божевільний... Що ти верзеш? - задоволення, сором, а тепер ще й роздратування. Навіщо Кріс таке пропонує?

– Хіба це так складно?

– Я цього не робитиму. Припини...

– Софі... Хіба це якось вплине на зручність? Просто сядь трохи вище, - збоченець. Крістоф Шері дійсно трохи збоченець.

– Просто я зараз піду звідси, і ти мене більше не побачиш. І мого підпису на своїх паперах також, - насупилася я, потрохи втрачаючи збудження.

– Це дуже жорстоко, мадемуазель Ріше, - млосно посміхнувся Крістоф, і пришвидшився, змусивши стиснутися від оргазму. 

Я закрила свій рот долонею, щоб не видати жодного звуку, і повільно звивала стегнами, поглинаючи ніжні пальці Крістофа... Насолода довго не відпускала моє тіло, зовсім виснаживши, що я безсило лягла поруч з коханим. На зміну задоволенню прийшло пригнічення і смуток. Можливо, це було востаннє. Можливо, цей час разом більше ніколи не повториться, а ми витратили його на такі дурниці... Я не розповіла про те, як потрапила до нього додому, як прочитала його листа, не спитала, чи причетний він до закриття готелю... І зараз цього не зроблю. Вже немає сил і часу. 

– Люба, ми маємо переходити до офіційної частини, - засмучено сказав Крістоф, поцілувавши мене в маківку.

– Не хочу тебе відпускати...

– Не треба. Лише відпусти сьогодні. Нотаріус і так трохи затримався...

– А завтра?

– Завтра операція, але після... Я весь твій. 

– Весь мій, тільки якщо?.. - пригнічено почала я, але не змогла закінчити фразу.

– Хіба ти вже не впевнена, що все буде добре? - поблажливо спитав Шері, і мене почали душити сльози.

– Я доросла, Крістоф... І насправді я все розумію...

– Як шкода. Я думав, що ти дійсно така невиправна оптимістка, - глузливо і ніжно сказав Кріс, намагаючись мене заспокоїти своїм настроєм, але марно. – Але я все одно кохаю тебе... Таку дорослу дівчинку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 61 62 63 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"