Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

 Прокидаюся, вдихаючи приємний аромат улюблених, чоловічих парфумів. Кручуся на ліжку, відчуваючи, як велика, сильна рука торкається мого живота.

Розплющую очі — і мої губи накривають вимогливі вуста Романа. Тілом підіймається жар, а з рота виривається стогін.

— Давай ми сьогодні не будемо вилазити з ліжка, — шепоче хлопець, прокладаючи доріжку з поцілунків вниз по моїй шиї до грудей і захоплює губами набухлий сосок.

Вигинаю спинку, подаючись назустріч.

Його поцілунки зводять з розуму.

Відкидаю голову на м'які подушки й зариваю пальці у густе волосся, притискаючи ближче до себе.

— Гаряча… — шепоче Рома, стягуючи мої трусики, пальцями зачіпаючи клітор.

Тілом біжить тремтіння. Всередині все тремтить, кожна клітинка тягнеться до хлопця. Хочу відчувати його всередині.

Роман повільно розміщується між моїх колін і нависає наді мною, зазираючи в очі. Покриває мої щоки легкими поцілунками. Підборіддя, шию, ключицю...

Дражнить мене, розпалює вогонь у всьому тілі, змушує задихатися в його руках.

— Я кохаю тебе, — шепоче Роман і повільно входить у мене на всю довжину.

І я гублюся у відчуттях, віддаюся насолоді та ніжності...

***

— Ви пропустили сніданок, — усміхається мені мама, щойно я спускаюся в невелику, затишну вітальню, де приємно пахне хвоєю та потріскують у каміні дрова.

Сьогодні новий рік, в університеті канікули, і ми вчотирьох вирішили поїхати до Австрії. В один із найстаріших лижних курортів країни.

Хоч лижі — це не моя стихія, але я була безмежно рада білому, пухкому снігу, якого так і не дочекалася вдома.

Поки мама з вітчимом насолоджувалися високими спусками, ми з Ромою гуляли великим містом зі старовинною забудовою, милувалися надзвичайно гарними зимовими краєвидами, відвідали ярмарок та скуштували смачнющі солодощі.

Тиждень тут став для мене найкращим відпочинком за все моє життя. І тут я змогла забути останні події.

Про батька нагадували тільки дзвінки адвоката, який повідомив, що чоловіка засудили за викрадення людини та вимагання грошей.

А тема щодо Павла більше не підіймалася між нами з Романом.

Єдине, що я чула про хлопця — це чутки в універі, за якими його відрахували. І справді, після того дня я Пашу не бачила.

Сідаю на м'який невеликий диван біля мами й наливаю собі чашку гарячий чай. Але краще було б, звісно, кави випити.

— Андрій у місто поїхав, у нього справи якісь. А які в тебе плани? — запитує жінка.

— Плани... Я поки що не знаю, — відкидаюся на спинку диванчика і роблю ковток запашного напою.

— Можливо, ми сходимо разом за покупками? Звісно, якщо тебе не викраде Ромка, — усміхається мама.

І в цей момент я бачу, як до нас спускається мій хлопець.

Він з усмішкою підходить, вітається з моєю мамою, а потім ніжно цілує мене в щічку.

— Мені від'їхати ненадовго потрібно. До вечора повернуся, — тихо вимовляє Роман, ледь торкаючись моїх губ.

— Тоді до вечора, — кажу у відповідь і лагідно цілую хлопця.

Хочеться більше, довше і пристрасніше, але мама поряд, тому я повільно віддаляюся від таких жаданих губ.

— Не нудьгуйте, — усміхається Рома і залишає нас з мамою одних.

— Здається, тепер я вільна. І у нас є час купити подарунки, — усміхаюся мамі та бачу її щасливу усмішку.

Вже через пів години ми п`ємо запашну каву в одному з затишних ресторанчиків. А потім шукаємо для своїх чоловіків подарунки на Новий рік.

А ще ж шопінг... Та ми не стільки купували, скільки гуляли, розмовляли й просто проводили разом час.

Мама завжди була моєю найкращою подружкою, і зараз я про це згадала.

Наша прогулянка затягується, і в будинок, який винайняв вітчим, ми повертаємось уже під вечір.

Хлопці також затримувалися, тому спішити сенсу не було.

Дістаючи з автомобіля таксі декілька брендових пакетів, мама відчиняє для мене двері та пропускає в будинок.

Увійшовши всередину, я відразу відчуваю аромат чогось смачненького і квітів, а з вітальні доноситься легка, романтична музика.

— Що це? — повертаюся і дивлюся на маму, яка знизує плечима.

— Не знаю. Піди, подивися, а я сумки відкладу, щоб наші хлопці подарунки не побачили раніше, ніж потрібно, — вимовляє жінка і швидко залишає мене саму.

Прямую повільно до вітальні. Посеред кімнати розкладений невеликий стіл овальної форми. На ньому гарно розставлені гарячі страви, а посередині — гілочки ялинки й запалені свічки, які додають атмосферності.

Біля вікна стоїть Роман.

На ньому біла сорочка, чорні штани, а в руках хлопець тримає червону троянду.

Його обличчя сяє усмішкою, і я усміхаюся у відповідь.

— Що відбувається? — запитую зовсім тихо.

Роман повільно йде до мене, бере мої руки у свою долоню.