Читати книгу - "Не кохай мене , Ольга Джокер"

***
Я натискаю на ручку дверей і потрапляю в кімнату Ярослава. Дихання глибоке, нерівне. Серце стукає так часто і голосно, що може з легкістю луснути ніби чортова мильна бульбашка.

Напруга не спадає навіть тоді, коли я розумію, що у спальні нікого немає. Поки я хлюпалася в душі, то не побачила чи прийшов Ярослав додому. Може, він розізлився і зовсім поїхав. Але світло горить.

Я обіймаю себе руками за плечі і чую мірний шум води, що доноситься з ванної кімнати, яка примикає до спальні. Тут. Він тут. Від цього тривожно та хвилююче. У животі хлюпається ледь вловимий трепет.

Можливо, це мій останній шанс добре подумати, зважити всі за і проти, розвернутися і піти, щоб потім не відчувати розчарування. Але, проте, я не роблю цього, тому що зараз не маю примарних надій на спільне майбутнє з Жаровим. Я довгі роки мріяла, що він зверне на мене увагу і стане першим моїм чоловіком. Не вірила, але все одно мріяла. Тепер ми разом. Чоловік і дружина. В одній квартирі. Якщо я піду, то потім довго жалітиму і, можливо, ніколи не зважуся на повторну спробу. Все буде добре. І раз я зробила такий сміливий ривок, то маю дійти до кінця. Іншого разу може й не бути.

Озирнувшись на всі боки, я трохи заспокоююся і видихаю. Ярослав має досить простору кімнату в темних тонах. Двоспальне ліжко з дерева, довгу на всю стіну шафу з дзеркалами та широкий комод, на якому лежать ключі та телефон.

Картина із зображенням пісочного годинника, плоска прямокутна люстра, вікна, що виходять на центр міста. На кріслі біля скляного журнального столика недбало валяється піджак. Я підходжу ближче і мимоволі вдихаю аромат. З легким сумом розумію, що мені все-таки не примарилося. Зазвичай Яр пахне інакше. Сумніваюсь, що він змінив парфуми… на жіночий. Але я намагаюся не акцентувати на цьому увагу.

Шум води за стіною припиняється, я нервово проходжу кімнатою вперед і назад. Внутрішня впевненість у своїх діях розчиняється з кожною секундою, і я було пориваюся боягузливо втекти, але в останній момент буквально силою змушую себе сісти на ліжко.

Заспокойся, Соня. Гірше точно не буде.

Долоні стають вологими, а по хребту навпроти пробігає холод. Я загіпнотизовано дивлюся на двері і, як тільки ручка починає опускатися вниз, витягуюся струною і на короткий час затримую подих, ніби пірнаю глибоко під воду.

Ярослав виходить у спальню в одному рушнику, обмотаному навколо стегон. Він ерошить п'ятірнею вологе волосся і здивовано скидає брови помітивши мене сидячою на краю ліжка. Я нервово ковтаю і зводжу ноги разом. Поки не можу розгадати реакцію Яра, тож кусаю губи і чекаю, що він заговорить першим.

- Що ти тут робиш? - Запитує зовсім не гостинним тоном.

Я гублюся і хаотично блукаю поглядом по його фігурі. Вона така… боже мій! У мене мурашки по шкірі. Нічого кращого у своєму житті я не бачила.

Судомою зводить низ живота, коли я дивлюся на прес із чітко окресленими кубиками, широкі грудні м'язи та жилисті руки з темними короткими волосками. Під рушником випирає великий бугор. Я все пам'ятаю. В деталях. Те, який він. Щоки стають червоними, а всі слова, які я хотіла сказати Ярославу, миттєво забуваються. Я подумки даю собі ляпас і змушую підняти погляд.

- Прийшла нагадати, що я повнолітня. Ти часом забуваєш, — відповідаю, дивлячись на Жарова впритул. - Я досить доросла, Яр.

Він хмикає та впирає руки в боки. На його тілі швидкими доріжками стікають крапельки води. Пробачення просити явно не збирається. На думку Яра він завжди правий і крапка.

- Досить доросла для чого, Прянику? — одразу ж ставить бар'єр.

- Припини називати мене дитячим прізвиськом!

- І всеж. Ти не відповіла на запитання. Для чого ти доросла?

- Для всього! - Випалюю різко.

Ярослав схиляє голову набік і підтискає губи. Про щось або про когось міцно думає. Хочеться вірити, що про мене. Те, що він не виставив мене за двері в першу хвилину означає, що він не зробить цього і пізніше.

- Іди сюди, Соня, - вимовляє Яр сталевим голосом.

Я встаю на ноги і повільно підходжу ближче, відчуваючи іскристу напругу в повітрі, яке змушує волоски на шкірі стати дибки. Коліна ледь згинаються, я намагаюся йти красиво і граціозно, щоб спокусити чоловіка, якого кохаю найбільше на світі, але в мене навряд чи добре виходить. На щастя, я не бачу себе зі сторони.

Допитливо заглядаю Яру в очі, перекочуюсь з п'ят на носок. Намагаюся виглядати максимально впевнено, але раз у раз трапляється надлом у власних силах.

- Відсмокчи у мене, — незворушно пропонує Жаров.

У мене ж усередині все спалахує! Він зараз серйозно? Ось так відразу?

Відкинувши за плечі розпущене волосся, несміливо тягнуся руками до його рушника. Розв'язую його. Дивлюся то в очі Ярослава, то на його орган, що твердіє з кожною секундою. Облизую губи і роблю вдих. Нічого страшного, що все йде не за планом. Не так, як я думала. Можна сказати, що ми з Ярославом тільки-но знайомимося. Шкода, що я поняття не маю як принести йому задоволення в такий спосіб. Як йому подобається? Втім, те, що я не досвідчена, — Яр чудово знає. Знає, але не дає жодних поблажок. Просто стоїть і мовчки спостерігає, як я згоряю з сорому і не розумію з якої сторони до нього підступитися.