Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

ч. 37 Віолетта

37

Віолетта

- Що ти від мене хочеш?! – обурилась я і спробувала вирватись.

- Завершити розпочате! – прогарчав мені на вухо цей божевільний. – Ти як вогонь, що запалив мою кров. Зачарувала мене, і змушуєш шукати тебе.

- Ти помиляєшся, - не знаю як достукатись до нього.

- Бог веде мене, блудниця, - його важке гаряче дихання опалювало мою шию, і мене всю перемикнуло від відрази.

Жадібні руки злочинця сповили мене як сталеві троси, і боляче впивались в усі округлості. Я відбрикувалась та цим здається я тільки дужче розпалювала Назара. Він бурмотів мені на вухо якісь молитви, одночасно мацаючи кругом де міг дістати.

 З тріском моя сорочка полетіла на підлогу, лишаючи тіло останнього захисту.

Пальці увірвались в кицьку, боляче зминаючи пелюстки. Я закричала, але в ту ж мить велика долоня перекрила мого рота, і одночасно й носа. Я за кілька панічних митей почала задихатись, а злочинець тільки цього і чекав.

Шпурнув мене на ліжко, напівпридушену, і навалився зверху.

Невже це зараз станеться? Ні! Я знову пробувала відбитися, але Назар виявився спритніший. На мою голову опустилась подушка. Його сильні руки, набагато сильні від мене просто вичавлювали з мене кисень, а вдихнути новий не було можливості. Відчувала як рояться перед очима кольорові кола, і я втрачаючи сили перестаю чинити опір. Тиск на голові став слабшим, але я так сильно намагалась опанувати сполохане серце в грудях, що просто була не в стані ще щось робити. Руки і ноги налились свинцем, поворушити бодай пальцем було складно.   

Думки сплутались. І тільки коли мої ноги безцеремонно розставили в різні боки, я знову спромоглась кволо пручатись. Проте вже слабо розуміла де я і що роблю. З усіх боків навалювалась темрява, що прагнула поглинути мене. Мене затягувало в чорну мутну прірву.

Це було жахливо. Я ще розуміла, що зараз мене зґвалтують, але вже не мала можливості ані пручатись, ані щось змінити.

Потім дихати стало легше. З останніх сил я мотнула головою, скидаючи з обличчя подушку, і таки уступила навалі запаморочення, втративши свідомість.

Здавалось я тільки моргнула. Але коли знову розплющила очі їх засліпило від верхнього світла. Поруч розмірено лунали звуки, схожі на … удари? Хтось глухо стогнав. Але ніхто вже більше мене не утримував.

Тому я повернула голову і побачила спочатку тільки розмиті силуети, які ставали все чіткішими – один Артур Журба, який методично заносив по вище свого кулака і лупив ним по чомусь іншому.

- Артур? – я закашлялась від спроби заговорити, і чоловік повернувся до мене. Він був страшний, заляпаний кров’ю, як якийсь демон з пекла.

- Ти як, скалка? – запитав Журба, а з-під його ніг пролунав слабкий стогін. Я спробувала піднятись і подивитись що стало з моїм нападником, та Артур мені завадив, владно наказавши: - Лежи!

І дав лежачому тілу добрячого копняка. А потім вже вкрив мене ковдрою.

- Зараз приїдуть лікарі, і поліція, - нарешті трішки подумавши і оглянувши мене промовив Журба.

- Що ти тут робиш? – вирвалось у мене.

- Рятую твою кицьку від осквернення, - криво усміхнувся чоловік. – Чи я невчасно?

- Міг би і раніше, – я таки спробувала встати, і у мене це вийшло.

Тим часом Журба знайшов на підлозі свій телефон і впевнено продиктував в слухавку адресу батьківського дому.

Я не втрималась і поглянула на непритомного Назара. Залите кров’ю обличчя, роздерта футболка  - все свідчило що ґвалтівник не зміг опиратись натиску Артура.

І от ту мене понесло. Бо я почала ридати. Мені раптом стало так боляче в грудях, так страшно,  і так образливо на увесь світ…

- Віолетто, - Артур відкинув телефон і миттю опинився поруч. – Все вже по заду. Все гаразд. Зараз його заберуть! Маленька, - він щось бурмотів мені в волосся поки моє тіло трясло від ридань.

Я змогла заспокоїтись тільки тоді, коли за вікном залунали звуки сирен.

Артур не відпускав мене. Навіть коли лікар швидкої попросила відпустити мене щоб оглянути, Артур зробив це дуже нехотя. І відразу повернувся, як тільки лікарка переконалась що  у мене немає серйозних ушкоджень.

Назар же навпаки потребував лікування. Виявилось, що Артур прийшов поговорити до мене, знаючи що його батьки поїхали на прем’єру в театр, він скористався своїми ключами, щоб зайти у будинок.

А от пастирів син пошкодив охоронну сигналізацію, щоб дістатись до мене.

Тож Ліну Георгіївну і Євгенія Івановича чекала неприємна несподіванка, коли вони повернулись додому. На щастя Назара вже на той момент забрали. А я відмилась від його противних доторків і переодяглась.

Було далеко за північ. Проте щоб лягати спати я навіть подумати не могла. Одна думка, що я знову залишусь сама викликала у мене холодний піт.

І Артур це якимось чином відчув. Бо визвався провести мене в нову гостьову кімнату.

Я чекала всього завгодно, але тільки не того, що опинившись на самоті він зніме штани.

- Ти що робиш? – засичала, а сама як ненормальна витріщилась на його рівні ноги і сідниці в чорних боксерах.

- Спати збираюсь, - він повернувся до мене передом.

- Тут?

- Я ж бачу що ти сама навряд чи заснеш, - Артур сів на ліжко. І простягнув мені свою руку, із збитими кіточками.

Покірно вклала в його пальці свою долоню. Сперечатись у мене не було бажання. Знаю, біля нього я справді зможу заснути. Мене укутувало з усіх боків його тепло. І страх по волі уступав місце втомі.

Під вухом билось серце коханого. Ось такого я його полюбила давно. Такого я хотіла його зараз. Тілом розповзався жар бажання. Та втома була сильнішою, і я просто заснула  в затишних обіймах.                                                                                            

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно