Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Чого ти причепився! Не знаю чому! Нудно, не цікаво! Працювати мені подобалося більше, ніж…

 Чоловік голосно засміявся. Відкинувся на спинку і зареготав. Степанія насупилась, губи підібгала, осудливо на нього подивившись.

-Я перед ним душу розкриваю, а він ірже, наче кінь!

-Пробач, пробач! - сказав, витираючи сльозу, що виступила, - ні, я насправді дуже радий, що... - він знову засміявся, - все-все! Мовчу!

-Не скажу тобі більше ні слова, - надулася жінка і відвернулася до вікна.

-Не ображайся, пробач мені, - чоловік з’явився поруч, присівши біля її ніг, поклавши голову на коліна, намагаючись зазирнути в очі, - те, що ти говорила про секс, ну… це як анекдот якийсь. Навіть не віриться, що таке буває.

-Чому? Вважаєш, жінки глотки рвуть, аби в ліжко швидше стрибнути? - пирхнула, - було б з ким! Микола, взагалі казав, що я фригідна! - випалила і відразу ж пошкодувала.

-Дурень він, цей Микола! - сказав зло лісник, - але це здорово!

-Що здорово?

-Що не зміг утримати тебе! - чоловік підвівся, обхопив долонею жінку за шию і притяг до себе. Дбайливо поцілував, шепочучи, - зі мною тобі не буде нудно, я обіцяю... ми разом надолужимо всі твої оргазми...

Від його зізнань стало палко, особливо в області живота. Довгі пальці заплуталися в її кучерях, пестячи шию, повільно зсуваючи воріт халата. Оголив ділянку білої шкіри, залишив губи і притулився до пульсуючої жилки. Степанія видала довгий, протяжний "А-а-ах!" і сповзла на підлогу, знесилена. Сильні чоловічи руки підхопили її і посадили верхи на лісника. Халат розійшовся.

-Що… ти… твориш? - прошепотіла, заплющивши очі, - нам не можна... - вчепилася руками в його довге волосся і смикнула, намагаючись заподіяти біль. Але помилилася, вважаючи, що його це протверезить. Йому сподобалося! Ривок і халат злетів з плечей, заплутавшись на талії.

-Попустуємо... - чи запитав, чи повідомив, - я зупинюся, не бійся...

-Ти... говорив... а-а-ах...

-Ти така гаряча, спалахуєш від одного дотику... та ти бомба сповільненої дії... – він провів язиком між її грудьми, а потім застиг. Напружився. Підскочив на ноги, швидко поправив на ній халат, посадив у крісло, наче ляльку, – я зараз повернуся! – крикнув і кулею вилетів надвір.

            Поки його не було, Степанія приходила до тями. Цей чоловік реально небезпечний для неї, в цьому вона переконалася вже на всі сто! Найнебезпечніший за інших женихів, які поводилися просто бездоганно, проти нього. Та то він бомба, а не вона! Ні, з таким успіхом вони точно не дотягнуть до кінця терміну! І нічого ж не встиг зробить, навіть до сокровенного не доторкнувся, а вона мов голодна кішка! Ні, треба бігти, бігти… А куди він, власне, подівся?

            Повернувся ведмідь лише за півгодини, коли Степанія вже почала хвилюватися. Зате встигла знайти свій одяг, переодягнутися, вмитися крижаною водою і навіть зварити каву.

            Гор влетів у хату, плещучи емоціями. Очі горіли, волосся розтріпалося, майка підірвана, штани забруднені.

-Що трапилося? - скрикнула Степанія, - ти де був?

-Водяник приходив, - відповів похмуро.