Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Як? Мені Лукерія розповіла, що два рази навколо дуба…

-Напевно ти з колами наплутала, - припустив лісник, - «звір» нервував, відчував свою мітку, але втратив тебе. Довелося відпустити його на волю. Добре, що встиг!

-Так, а як саме ти мене лікував? Чимось мазав…

-Нічого особливого я не робив, змастив шию настоєм трав, який мати дала. Він зняв гарячку.

-А що було б якщо...

-Що-що, за ідеєю ти мала знайти «звіра» і вступити з ним в шлюбні ігри. Він на це розраховував.

-Він? Не ти? Хіба ви не єдине ціле? – здивувалася Стьопка.

-І так, і ні. Не питай, це складно.

-Як це «не питай»? - обурилася жінка, - я не хочу, щоб мене мітили, не треба мені цих шлюбних ігор!

-А що робити? - знизав плечима, - змирись!

-Та йди ти!

-Не дуйся. Але ти справді наша. А від двох нікуди не дінешся.

-Яке щастя! - Степанія гримнула чашкою об стіл і схопилася з місця, - я сама зроблю вибір! І твій ведмідь на цей вибір не вплине!

-Як знаєш, - усміхнувся поблажливо, - більше ні про що не спитаєш?

-Спитаю! Як тебе звати? Що за безглузде по-батькові у нашого мера?

-Дякую за комплімент! - зареготав ведмідь, - Гор! Мене звуть Гор, дякувати матусі.

«І хочеться, і колеться і матінка не велить»

-Гор... А знаєш, тобі підходить. Чоловік-гора ти і є! - сказала Стьопка, вдавано заспокоївшись. Сіла, поправила халат і спитала з сарказмом у голосі, - ти завжди такий здоровенний був, чи підріс, коли ведмедиком став?

Лісник заскреготів зубами, полоснув поглядом.

-Єхидна, так?

-Ага. Зоопарк, - і показала ведмедеві язика. Він посміхнувся, відчувши, що ця лайка йому приємна. Хоч вічність би так сидів, балакав із нею! Нехай, що завгодно каже, аби поряд була! Та й щоб сто один день якнайшвидше минув, відкривши доступ до сокровенного. У її виборі він не сумнівався.

-У тебе теж рідкісне ім'я. Не чув, щоби так жінок називали. Що, тато мріяв про сина? - І підморгнув.

-Не вгадав! - хмикнула жінка, - все набагато смішніше, розповісти?

-Давай!

-Мій тато поляк. У ранньому дитинстві він із батьками переїхав сюди з Польщі. А коли мешкав там, його виховувала тітка по батьківській лінії. Звали її тітка Фаня.

Лісник не стримав смішок.

-Можеш іржати, не соромся, - дозволила Стьопка, - я звикла, це і справді смішне ім'я. Так ось. Тітка Фаня дуже любила батька, він, загалом, відповідав їй тим самим. А коли народилася я, тато заявив, що я – вилита вона і звати мене будуть не інакше, як Стєфча.

-Стєфча? – здивувався чоловік.

-Ага, так воно, здається, звучить польською. Мама розкричалася, тато образився. Посварилися. Цілий місяць не розмовляли. У результаті прийшли до того, що назвуть мене Степанією, на український лад і тато заспокоївся.

-Так, вміють наші батьки зіпсувати життя дітям! Дражнили у школі?

-Бувало… - кивнула.

-Боввани!

-Ага. А тато на мене завжди Фаня казав. Добре, що на подвір'ї не чули, бо за Фаню мені дісталося б ще не так.

-А мама як тебе називає?

-Мама зве виключно повним ім'ям, таким чином, продовжуючи протистояти батькові. Не може йому ніяк пробачити, - Стьопка посміхнулася, - вони хороші, люблять один одного, моє ім'я – це єдине, що внесло розбрат у сім'ю.

-Я називатиму тебе Стєшею, - заявив Гор.

-Та називай, як хочеш, після Фані мені нічого не страшно, - засміялася.

-Розкажи про себе, - попросив через якийсь час, - як ти жила, ким працювала? Чому не приїжджала так довго?

-Я... одружена була, - відповіла тихо, наче соромилася цього факту, - і приїхала тільки тому, що пішла від чоловіка. Нема було куди податися. Моє повернення – справа випадку.

-І як звати козла, якому треба потиснути руку, за те, що не втримав такий скарб?

-Годи тобі, скарб. Знав би мене краще, так не вважав.

-Чому ж?

-Дружина з мене, прямо тобі скажу - не вау! - і почала загинати пальці: - готувати не вмію, гладити - не вмію, прибирати - ненавиджу! Що ще? - задумалася.

-А що ще? - мужик так уважно слухав, навіть смішно стало.

-Ну... сплю вдень, вночі працюю. Подружній обов'язок, кх-м, - відкашлялася, - із цим, коротше, теж не зрослося.

-Як цікаво, - Гор подався вперед, - голова болить?

-Ні, голова не болить, - Стьопка не оцінила жарт, нервово покрутилася в кріслі, очі відвела, - просто не хотілося.

-Чому?