read-books.club » Фантастика » Зоряний єгер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний єгер"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряний єгер" автора Григорій Євгенович Темкін. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 72
Перейти на сторінку:
директорові, — визнав за потрібне вставити Стас.

— І проте ви зробили, як він хотів. Позаяк розумієте: Ларго краще від вас може судити про доцільність деяких моментів. Стасе, вам ще багато років працювати на Анторзі, й повірте мені, вам ще не раз доведеться водити в цей ліс гостей з рушницями. Але буде це нечасто, і тому впишеться в екологічні рамки…

Стас слухав добродушне рокотання Грауффа, веселу жваву говірку Бурлаки, й чи то позначалася втома після довгого переходу, чи то смачна, ситна вечеря, але це їхнє незаконне полювання бачилося йому не в такому вже й непривабливому світлі. Вторячи доказам співрозмовників, він переконував себе, що й справді десяток качок для заповідника нічого не означають, а Ларго думає про інтереси всієї колонії, і маленьке порушення правил зовсім не порушення, а свого роду дипломатія… Думка сподобалася Стасові: звісно, він повів їх на полювання з дипломатичних міркувань.


Було ще зовсім темно, коли мисливці покинули намет і рушили до берега. Ніч стояла чорна й тепла. Слабо шелестіло листя, відгукуючись на вітерець, що ледь колихав повітря. Пахло сонним передсвітанковим лісом, річкою і ще чимось, що здавався Бурлаці таким знайомим, земним. Проте пригадати, що це був за запах, ніяк не вдавалося.

Дійшовши до води, Грауфф і Бурлака надули кожен сам собі легкі, майже круглої форми човники. Пошепки побажавши один одному успіху, вони роз’їхалися. Заздалегідь було обумовлено, що Бурлака попливе наліво, до кущистого острівця, а Грауфф стане в зарослій тванню затоці правобіч. Стас полювати й не думав, він сказав, що збиратиме зразки водоростей недалеко від табору.

Зробивши декілька гребків веслами, схожими на тенісні ракетки, Бурлака озирнувся, але темрява вже розчинила і його супутників, і береги, й саму річку…

Ніч ніяк не хотіла відходити, віддавати злиті в тугу чорну нескінченність небо, воду, ліс, і немов чулося в повітрі, як перекочуються могутні, невидимі м’язи пітьми, які щосили силкувалися втримати сонце за обрієм. Але ніч почала втомлюватися, і стали танути, мов сніжинки на теплій землі, в посвітлілому небі зірки, обережно лягли на воду перші, ледь помітні відблиски; розпливчасто, немов проявляючись на фотопапері, з нізвідки виникли обриси лісу. У чагарниках надсадно закрякала качка, їй тут-таки відповіла друга, басовитіша, відтак до розмови долучився третій голос, і нараз весь берег, уся річка вибухнули тисячоголосим хором, співаючим, клацаючим, кумкаючим…

Приголомшений цим несподіваним концертом, Бурлака завмер, стискуючи в руках рушницю, і до різі напружив очі, силкуючись розгледіти на воді хоч одного з невидимих учасників. Щось зі свистом промайнуло над човном. Він швидко перевів погляд угору, але було ще надто темно. Тіні, майже примарні силуети з’являлися і зникали перш, ніж він устигав звести рушницю. Рано, умовляв він себе, ще зарано. Марно поки стріляти. Вдалині ніби стукнув хтось обухом по дуплистому стовбуру. «Ну ось, — подумав Бурлака, — Глен уже стріляє. Убив, напевно. Завжди йому таланить!» Просто над головою в нього залопотіли крила. Не намагаючись цілитися, Бурлака вистрілив навскидь і прислухався, чи не пролунає сплеск падаючого птаха. Але лише луна прокотилася по воді, ударилася об лісову стіну й повернулася назад слабким відгомоном. Схибив!

Невдача дещо охолодила Бурлаку. Він вирішив більше не стріляти, поки не розвидниться як слід.

Світало тепер уже швидко, день нестримно тіснив ніч, примушуючи її бліднути. Птахів як і раніше літало багато, але Бурлака вже міг розгледіти, що в більшості своїй це дрібнота: довгодзьобі пташки, схожі на куликів. Витрачати свою «квоту» на цих мух він не збирався. Інша річ — знаменита анторгська качка. Прославили її дві чудові якості. По-перше, вона була безцінним мисливським трофеєм завдяки своєму оперенню. Строкате, яскраве, таке, що довго не втрачає свого забарвлення, воно має властивість при інфрачервоному підсвічуванні світитися в темряві всіма барвами веселки. Лічені мисливці можуть похвалитися тим, що у вітальні в них висить опудало анторгської качки. По-друге, з розповідей знавців, м’ясо анторгської качки — казковий делікатес, воно поєднує в собі соковитість і білизну курки, ніжність та аромат тропічних фруктів і ні з чим не порівнянний, п’янкий смак лісової дичини.

Бурлака пригадав свою колекцію, зібрану з ретельністю й любов’ю за три десятки років.

Думки його перервав посвист крил. Було вже зовсім світло, і Бурлака виразно побачив, як просто на нього, шумно розтинаючи повітря, клином летять чотири крупні анторгські качки. Він затамував подих, палець ліг на спусковий гачок: ще трохи, і вони будуть над ним. Проте качки помітили човен і останньої миті повернули до правого берега. Не перешиковуючись, усе так само — одна позаду й дещо лівіше від попередньої — птахи виконали розверт швидко і плавно, з синхронністю спортивних космояхт. Однак та, що летіла останньою, в результаті маневру опинилася від мисливця на відстані пострілу. Бурлака знову відчув у грудях знайомий холодок — цього разу, в передчутті успіху, неспішно підняв рушницю.

Качка немов ударилася з розгону об невидиму перешкоду. Завалившись на бік, вона почала падати. Хижо чавкнула річка, приймаючи збитого птаха, і заплескала під здоровим крилом, яким качка судомно намагалася відгребти до найближчого куща. Бурлака було прицілився, щоб добити її, але тут качка обм’якла, впустила голову у воду, ляскання крила перейшло в слабке тремтіння.

Бурлака задоволено опустив рушницю, відв’язав човен і неквапливо поплив до здобичі. «Красуня, — думав Бурлака, дивлячись на зелено-фіолетову грудку на воді. — Більша від нашого гусака буде. А крила, крила-бо які!» Йому вже ввижалося опудало, що мінилося позаземною палітрою, радісні захоплення дружини, шанобливі вітання гостей.

Несподівано, коли до качки залишалося всього декілька метрів, поряд з нею з води випірнула ледь приплюснута щуряча мордочка з маленькими волохатими вушками. Голівка роззирнулася й відразу ж сховалася, на її місці проструменів лиснючий синяво-чорний бік, махнув, ніби розмітаючи за собою брижі, широкий пухнастий хвіст. Звірок показався і зник, і лише тут до Бурлаки дійшло, що разом з хижаком зникла з поверхні вбита качка.

— Стій, куди! Та що ж це? — забурмотів Бурлака, розгублено вдивляючись у кола, що розбігалися по воді. — Це ж треба, з-під носа… Так ошукати! — Розгубленість змінилася веселістю. — Ну, негідник. В житті не бачив такого нахабства. Пополювали…

Вдалині глухо кашлянула рушниця Грауффа. Бурлака прислухався, але другого

1 ... 61 62 63 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний єгер"