read-books.club » Фантастика » Зоряний єгер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний єгер"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряний єгер" автора Григорій Євгенович Темкін. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Зоряний єгер» була написана автором - Григорій Євгенович Темкін, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фантастика / Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Зоряний єгер" в соціальних мережах: 

Чи міг сподіватися еколог планети Анторг Кірсанов, що невинне полювання на качок несподівано для нього й для його підопічних обернеться на справжню гонитву за невідомим звіром-убивцею, який знищує все живе на шляху. Хто він, цей убивця? І, головне, навіщо вбиває?…
Під час обльоту нововідкритої планети Кайобланко космонавти роблять вимушену посадку в океан. Там вони виявляють кораловий атол, у якому починають відбуватися дивні й незбагненні речі…
Це сюжети деяких із творів російського фантаста Г. Тьомкіна, що представлені в цій книжці.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 72
Перейти на сторінку:
Григорій Тьомкін
ЗОРЯНИЙ ЄГЕР
Повісті та оповідання

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



З російської переклав Віталій Геник, 2010.


БАГАТТЯ


Пілот морщився, кривився від напруги, а гусак ніяк не хотів виходити.

— Дай я. — Андрій відсторонив збентеженого пілота.

Друзі шумно зааплодували: у синтезаторі, секунду тому ще порожньому, тепер на великому полумиску лежав, здійнявши догори кісточки м’ясистих ніжок і паруючи чудово-золотистою скоринкою, смажений гусак.

Андрій, безперечно, був майстром психосинтезу. Втім, і кожен з розвідників, що сиділи поряд з ним, чудово володів польовим синтезатором, скорочено іменованим просто «пеесом»: серветки, скатертина, багряні помідори, м’який запашний коровай, нарізаний крупними скибами, банки з фруктовими соками — все, що стояло зараз перед ними, було не взято з корабельного холодильника, а щойно ними самими створено, або, на професійному жаргоні розвідників, «зліплено», в психосинтезаторі.

Обідали весело, гамірно й недовго. Це був їх четвертий прощальний обід за останні два тижні: четвертий розвідник уже висідав на свою планету. Сьомий обід розділять лише двоє — останній розвідник і пілот, а відтак пілот у тому самому порядку повторить маршрут, збираючи розвідників, що виконали завдання.

Андрієві дісталася Четверта — що ж, не краща й не гірша, ніж інші планети, всі однаково добре вже обстежені зондами й роботами.

Друзі побажали Андрієві удачі, сіли в приземкувату сочевицю ліфта і зникли за хмарами, щоб через декілька хвилин пришлюзуватися до корабля, який слухняно чекав їх на орбіті, й летіти далі.


Вранці, щулячись, Андрій вибрався з легкого, нашвидку «зліпленого» перед сном намету і з задоволенням роззирнувся: судячи з усього, з планетою йому пощастило.

Андрій поглянув на небо, немов розраховуючи побачити поміж двома маленькими сонцями вітальний транспарант зі словами «Ласкаво просимо!». Транспаранта на небі не виявилося, зате були пухнасті хмарки, що метушливо збивалися в синіюче волохате хмаровище.

«Буде дощ», — подумав Андрій і підійшов до «пееса». Під його поглядом у верхній частині приладу висвітилося універсальне табло. «Прогноз!» — подумки наказав Андрій, і по дисплею побігли літери:


«… через десять-п’ятнадцять хвилин короткочасні опади».


Закортіло їсти. Андрій задумливо втупився в синтезатор. Що б таке «зліпити» собі на сніданок? Може, шашлик із курятини з шампіньйонами? Сідло молодого баранця під соусом? Чи яєчню з трьох — ні, краще з п’яти яєць? По щоці дзвінко шльопнула важка дощова крапля. За нею друга. Ледь помітний досі запах хлору в повітрі відразу посилився. Махнувши рукою на меню, Андрій ухопився за краї скатертини й волоком затягнув залишки вчорашньої трапези в намет. Дощинки почали весело лопотіти по туго натягнутому даху. Андрій наглухо застебнув комбінезон, підбіг до «пееса», вихопив з камери в одну мить «зліплений» ним кухоль гарячого чаю.

Він влетів у намет і не поставив, а майже жбурнув кухоль на підлогу. Цієї миті ринула злива.

Було навдивовижу затишно й хороше сидіти в наметі, слухати схвильований дощовий дріб і доїдати холодні гусячі крильця. М’яса, щоправда, на крильцях виявилося обмаль. Андрій пожалкував, що напередодні не «зліпив» більшого гусака, відтак пригадав, що гусак був точно за об’ємом синтезатора; у пілота тому нічого й не виходило, що він ніяк не міг утиснути надто великого гусака в камеру «пееса». Об’єм її був практично єдиним обмеженням синтезатора: все, що могло в ньому вміститися, могло бути створене. Не випадково одним з найважливіших предметів у Школі косморозвідки вважається психосинтез — матеріалізація людської думки за допомогою приладу, який служить мовби її фізичним продовженням і, приймаючи команду мозку, втілює її в структуру, об’єм і форму. Те, що декілька століть тому вважалося чаклунством, сьогодні стало мистецтвом — людина навчилася творити думкою, як скульптор різцем чи художник пензлем. Щоправда, справжній психосинтез до снаги не кожному — потрібні здібності до концентрації, розвинене образне мислення, високий рівень аутогенного контролю…

Дощ скінчився, ніби всі водяні нитки, протягнуті від хмари до землі, разом обірвалися. Андрій вийшов з намету. Неприємний запах після дощу ще більше посилився. Андрій змахнув рукавом калюжку з синтезатора, всівся на нього верхи, дістав блокнот і олівець: час було скласти список необхідних справ. Утім, якщо розібратися, справа в нього всього одна: прожити на цій планеті рівно один місяць. Чим завгодно займаючись, про що завгодно думаючи, що завгодно «зліплюючи» собі в «пеесі» — єдиному предметі багажу, який розвідник бере з собою на нову планету. Коли після нього на планету висадиться перша сотня колоністів, у них, окрім тих-таки «пеесів», також не буде більше майже нічого. Майже нічого, крім того, чого цей місяць не вистачатиме йому. І ось тоді, озброєні синтезаторами й цим крихітним, але надзвичайно важливим «майже», люди зуміють закріпитися на Четвертій, пустити тут коріння, створити у Всесвіті ще одну цитадель розуму.

Що ж, раз треба тут прожити, житимемо добре. Для чого спочатку слід упорядкувати табір. Андрій куснув кінчик олівця й рішуче записав: «1. Надувний будинок». Далебі, це особливих труднощів не складе: потрібно лише «зліпити» кількадесят надувних цеглин, склеїти їх докупи… Або ні, краще ними обклеїти намет, вийде надійніше й тепліше. Ага, до речі, щодо «тепліше»: «пеес» передбачив похолодання, знадобиться щось солідніше від його комбінезона. Андрій зробив позначку в блокноті. Що ще? Ну, з живленням усе ясно, вода для пиття є у струмку поряд з табором, щоправда, там надто багато хлору. Загалом, воду також можна синтезувати. Небезпечної звірини в околиці ніби немає, але станер про всяк випадок хай буде… Ліхтарик. Посуд. Розкладні меблі: столик, стілець, ліжко. Власне, зі стільця можна й почати — на синтезаторі сидіти не дуже-бо зручно.

Андрій подумки намалював собі стільчик: чотири відгвинчувані ніжки й сидіння з нарізними отворами. Чомусь

1 2 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний єгер"