Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Що ви про це думаєте, Іване Карповичу? Навіщо і хто вирішив убити вас?

— Вони не хотіли вбивати мене.

— Не хотіли? Та якби ви були в ліжку, від вас би нічого не залишилося!

— Бенціоне Менделевичу, будь-яка людина, котра хоч трохи читала про мої пригоди, знає, що я ніколи не сплю в незнайомих приміщеннях там, де мені запропоновано. Завжди змінюю місце. Відтягую ліжко під іншу стіну. Але тут ліжко було прибите до підлоги, тому я вирішив влягтися у ванній кімнаті. Так-от, якби полювали саме на мене, знали б про такі мої звички. Але висаджували в ліжку не мене, а якогось поважного гостя Бенціона Менделевича. Випадково тим гостем виявився я. І випадково не загинув. Але це ваша війна, хтось вам завдає ударів.

— Тобто вони не знали, що мій гість ви, Іване Карповичу?

— Не знали. Їм треба було просто вдарити по вас.

— Але ці люди знали, що до мене прибуває гість!

— Так, знали. Гадаю, вони з вашого кола. І чомусь дуже невдоволені вами, Бенціоне Менделевичу. Так невдоволені, що вирішили зробити в Одесі революцію. Їхній план вражає, вони добре все вигадали, щоб показати вашу слабкість. Викрасти пані Анетту, вбити дорогого гостя — завдати великої шкоди вам. Але в житті не можна розрахувати все повністю. Обидва удари не влучили в ціль. Але вам не треба заспокоюватися. Бо ті люди розуміють, що ви їх шукатимете і, можливо, знайдете. Вони не відступлять, вони спробують ударити першими, щоб убити вас і врятуватися самим.

— Як їх шукати? У вас же є план, Іване Карповичу?

— Так. Мені доведеться померти.

— Що? — Крік здивувався, Борис теж. Вирячилися вдвох на мене.

— Про те, що я слабко поранений, знають лише лікар і кілька медсестер. Інші думають, що я поранений важко. Був великий вибух, і я весь у крові. Нехай за кілька годин я помру. А ви готуватимете моє тіло для відправки додому. Звідки я там?

— Я всім казав, що ви негоціант з Уралу.

— Отже, до Уралу ви наймете окремий вагон. Скажете, що помститеся, ось-ось знайдете ворогів, які підняли руку на вашого гостя, і знищите їх.

— Для чого це все?

— Вашим ворогам треба показати, що вони сильніші за вас. А чи можна знайти щось краще для цього, ніж викрадення тіла вашого гостя? Вся Одеса й так балакатиме, що хтось убив гостя Бенціона Менделевича. А як Одеса балакатиме, коли тіло дорогого гостя, за якого Бенціон Менделевич пообіцяв мститися, викрадуть? Хто після цього вважатиме вас господарем Одеси? Та ніхто!

Крік скривився.

— Ви знімете охорону, — продовжив я. — Вам же потрібні люди, а навіщо охороняти мертве тіло? Що з ним станеться? Думаю, це може зацікавити ваших ворогів. Якщо вони прийдуть по тіло, їх чекатиме сюрприз. Живий я і ще десяток ваших людей неподалік. Ми прихопимо гостей і спробуємо-таки знайти замовників.

Крік усміхнувся.

— Продуманий план. Впізнаю руку майстра. Я добре вам заплачу, Іване Карповичу, якщо допоможете мені спіймати тих негідників.

— Це ще не все. Скільки людей було при допиті тих двох?

— Тільки я та Борис. Я чекав, що прозвучать прізвища, і не хотів, щоб їх іще хтось чув.

— От і добре. Звідки були ті люди, яких ви допитували?

— Босяки з Москви.

— Ага, то скажіть, що вони дещо розповіли. Назвали одну адресу в Москві, й ви надсилаєте туди Бориса, який за кілька днів дізнається, хто стояв за цією справою. — Я побачив здивований погляд Кріка. — Нам треба примусити ворогів діяти. Щоб вони себе видали.

— Як саме?

— Просто. Потрібно, щоб ваші люди тримали поштамт і відслідковували всі телеграми на Москву. Якщо ваші вороги тут дізнаються, що Борис їде до Москви, вони спробують попередити своїх людей там. Це може вивести нас на них.

— Чи не забагато планів? — спитав Борис.

— Головне, щоб не замало. Жоден не гарантує успіху. Вороги Бенціона Менделевича можуть клюнути, а можуть і ні. Подивимося.

Крік закрутив головою.

— Іване Карповичу, не припиняю захоплюватися вами. Ви побували на межі смерті, лише дивом врятувалися. Іншого б трясло, аж підкидало, а ви спокійно обмірковуєте, як покарати нападників. Недарма я завжди кажу Борисові, щоб він учився у вас. Бо ви — велика людина. І той, хто навчиться у вас хоча б дещиці, буде дуже небезпечним. Чуєш, Борю?

— Чую, — кивнув Борис. Дивився на мене здивовано.

— А він же мені розповідав, що ваші пригоди вигадані, — вів далі Крік. Аж засміявся. — А я йому кажу, що я пригод Івана Карповича не читав, але як він працює, на власні очі бачив! І скажу, що кращих за Івана Карповича не зустрічав! Мені сподобалися обидва ваші плани. Ми так усе і зробимо. Я куплю для вас найкращу труну в Одесі.

— Не забудьте вкласти туди браунінг, десяток обойм до нього, кілька гранат про всяк випадок. У труні