Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

— Погуляємо, — сказав Мишко.

— Дякую, — відповіла вона і, посміхнувшись, пішла до іншого столу.

— Гей, люб’язний, — покликав я одного з охоронців, який проходив повз наш столик, — а які ще у вас забави є?

— Казино, — мовив охоронець, — добродії можуть випробувати удачу за одним із наших столів.

— Хочеш випробувати удачу? — запитав я Мишка.

— Хочу, — сказав він.

— Проведи нас, — звернувся я до охоронця.

Найважче було вдавати із себе п’яних. Тим більше, що зал був напівпорожнім, і нас було видно з усіх боків.

— Ну і що це за гра? — запитав Мишко, сідаючи біля одного зі столів.

— Рулетка, — сказав круп’є, — правила дуже прості: ви ставите на число і намагаєтеся виграти.

— Чудово, — мовив Мишко та витяг із нашого портфеля пачок п’ять грошей. — Куди мені поставити?

— Спершу треба поміняти гроші на фішки, — сказав круп’є.

— То поміняй.

Одержавши фішки, Мишко знову запитав:

— То куди ставити?

— Куди хочете, — відповів круп’є.

Мишко поставив і програв.

Я теж програв два перших кони, а потім виграв. Але не багато, рівно стільки, щоб вийти на нуль.

Круп’є «Білого Рубіна» грали зі змінними кульками. Міняли їх непомітно в руці.

Круп’є за нашим столом використовував кульок шість. Однак одна з них усе-таки була справжньою. Але оскільки він користався нею не більше одного разу на десять ігор, на ній не можна було вибудувати жодної системи.

Тільки відігратися. Повернути витрачені на вечерю гроші. А виграти ніяк не вдавалося. Доти, поки я не почав розуміти, яка саме з кульок потрапляє в гніздо рулетки в той чи інший момент.

Усі кульки були різної ваги. Різниця складала півтора-два грами, але рухаючись навколо рулетки, кожна з них стукала по-своєму. Майже півтори години мені знадобилося на те, щоб не тільки навчитися розрізняти їх усі, але і запам’ятати на яких саме числах зупиняється кожна з них.

— Зараз зіграємо.

— Що мені робити?

— Повторювати мої ставки.

Як тільки круп’є кинув у гніздо рулетки кульку зі свинцевою серцевиною, яка зупинялася тільки на «п’яти», «сімнадцяти» і «двадцяти восьми», я зробив ставку.

Тільки один кін, він мав бути вирішальним.

Тут можна було поставити на одне число лише п’ятнадцять тисяч. Я так і зробив, але ще поставив на «чіт-лишку», «колір» дюжини та інші комбінації. Оскільки Мишко продублював усі мої ставки, то наш виграш автоматично збільшився удвічі.

Одним махом ми зірвали цілу купу грошей.

Не витрачаючи часу на роздачу чайових і радість із приводу виграшу, ми попросили круп’є поміняти наші фішки на гроші, і поки він носив їх у касу, до нас підійшов начальник охорони «Рубіна»:

— Молодці, — сказав він, — добре зіграли. Але одне прохання — не приходьте сюди більше.

— Ніколи? — запитав Мишко.

— Ніколи, — відповів начальник охорони.

Але, принаймні, він дав нам можливість спокійно вийти з казино.

Ми переконалися в цьому не тільки помінявши п’ять таксі, але і скориставшись послугами метрополітену. Ми останніми вийшли з метро.

Я зайшов у номер, клацнув вимикачем і увімкнув світло.

Квіти у вазах пахли так, що усе випите підійшло до горла, я згріб їх і викинув за двері номера. Після цього, скинувши частину одягу, ступив до ліжка.

Яна, так і не дочекавшись мене, уже спала.

— Тссссс, — сказав я собі.

Взяв одну подушку і пішов на диван, у ту частину номера, яку можна було б назвати вітальнею.

Я ліг, заплющив очі і відчув, що провалююсь у прірву.

— Скільки? — запитав Мишко наступного ранку.

— Сімсот одинадцять тисяч, — закінчила перераховувати гроші Яна.

— Чудово. Куди сьогодні?

— Туди, де є комп’ютери, — сказав я. — Мені потрібен Інтернет.

— Знайдемо, — мовив Мишко.

Не встаючи з крісла, він подзвонив у службу готельного сервісу і вже через десять хвилин хлопці принесли в мій номер комп’ютер, принтер і настільну етажерку з чистими дискетами.

— Чай, — сказав Мишко і дав кожному з них по двадцять євро. — Що тепер?

— Працювати, — відповів я. — Працювати і ще раз працювати.

Мені довелося вибратися з ліжка і сісти за стіл.

— Отже, — запитав я, — що нас тепер цікавить?

— Не знаю, — відповів Мишко.

— «Блек-найт-холл-фореве».

Я набрав назву казино у віконці пошукової програми і натиснув клавішу «введення». Комп’ютер трохи погудів, а потім видав інформацію:

— Дуже добре, — сказав я.

Узяв «Нічний Дайджест» — путівник нічного життя Північної Столиці — переконався, що назву потрібного казино написав правильно.

— Просто чудово.

Повторив операцію ще раз і знову нічого не отримав.

— Та подзвони ти їм, — не витримав Мишко. — Навіщо тобі все це?

— Так треба, — сказав я, набираючи назву казино вже англійською, — і навіть дуже.

Цього разу комп’ютер справився із