Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

Дійсно. У одних випадках М.Скрипник вважав (принаймні, теоретично) Україну державним утворенням тотожним іншим державам і, відповідно, доходив висновку про необхідність окремої Комуністичної партії. В інших же — називав гетьманську Українську державу під німецькою окупацією ефемерною, — і не лише тому, що вона мала маріонетковий характер щодо окупантів, а й за природою, так би мовити, генетичного походження. Щоправда, останнє не заважало йому знову виходити на висновки про необхідність окремої організації партії, але вже внаслідок особливих умов діяльності комуністів України.

Водночас, входячи в суперечність з самим собою, на тому ж таки І з'їзді КП(б)У він намагався твердити, що "національне питання знято з порядку денного". У протоколах його виступ під час обговорення резолюції "Україна і Росія" передано у такому вигляді: "Тов. Скрипник доводить, що лозунг права нації на самовизначення, аж до відокремлення, мав своє виправдання до Жовтневої пролетарської революції. У процесі розвитку боротьби класів ми можемо становитись на різні позиції у цьому питанні. І саме для України характерна діалектична зміна нашого ставлення до цього лозунга. До Жовтня наша лінія була цілком вірною, але коли у влади став пролетаріат, становище докорінно змінилося.

Вже під час Брестських переговорів Всеукраїнський з'їзд Рад висловився проти відділення, а тепер ми проти відділення подавно, бо тепер самостійність — ширма для контрреволюційної боротьби проти Радянської влади.

Але первісний наш лозунг у свій час мав значення і буде мати його на першій стадії революції в Австро-Угорщині, хоронити його, у всякому разі, ще рано, бо він не скрізь ще пройдений і зживе себе у ході боротьби"[515].

Таким чином, Скрипникову аргументацію необхідності утворення окремої від РКП(б) Компартії України, виходячи із стану відносин України і Росії, визнати логічною, доказовою не можна при всьому бажанні. Скоріше, тут можна вести мову про відсутність до кінця продуманої, всебічно теоретично опрацьованої, вибудованої, зваженої системи.

Із співдоповіддю про створення КП(б)У на з'їзді виступив Е.Квірінг. Він піддав різкій критиці позицію М. Скрипника. «…Партія комуністів України, безперечно, має право і повинна організувати, об'єднати всі комуністичні організації на Україні, але ці організації ніяким чином не повинні виділятися зовсім із Російської Комуністичної партії. Українські організації об'єднуються на своїх з'їздах і на цих з'їздах виносять свої рішення. Але, товариші, Росія і Україна надто тісно зв'язані, тому і партія наша повинна бути зв'язана, і партія українська може бути лише партією автономною в складі Російської Комуністичної партії, зі спільною програмою і з підпорядкуванням в питаннях загальнополітичного характеру Всеросійському Центральному Комітету партії»[516]. Звичайно, зазначав Е. Квірінг, опублікувати таке рішення в пресі «з міркувань міжнародної дипломатії» не можна. «Але для себе, серед нас ми повинні знати, що ми міцно зв'язані з Російською Комуністичною партією, що ми самостійні в питаннях місцевих, що для керівництва місцевою роботою ми можемо мати свій Центральний Комітет, але що в питаннях загальнопартійних, у питаннях програмних ми лише частина Російської Комуністичної партії…»[517].

Причому праві почали вимагати прийняття їх резолюції в ультимативній формі, погрожуючи, в противному випадку, розколоти з’їзд і партію, що тільки-но народжувалася.

М. Скрипник, серйозно стурбований можливим розколом КП(б)У, не знаходячи компромісної реакції на ультимативні вимоги правих, зняв свій проект з голосування.

Безперечно, такий крок став повною несподіванкою для Г. Пятакова, його однодумців, наніс удар по їх позиції. Адже, не внісши свого проекту документа, вони потрапили у досить гостру скруту, мало не безвихідь.

За цих обставин Г. Пятаков від імені „лівих” зробив заяву, у якій наголосив, що ліва „частина з’їзду вважає за необхідне утворити формально незалежну від ЦК РКП КПУ як частину всесвітньої Комуністичної партії.

Але зважаючи на те, що вирішальне значення має об'єднання всіх комуністичних організацій на території України з утворенням свого ЦК і своїх з'їздів, що відсутність формального зв'язку з РКП вирішального значення не має, що частина з'їзду ставить це питання в ультимативній формі в розумінні відколу її у випадку ухвалення резолюції про створення КПУ формально незалежної від РКП, згадана частина з'їзду, бажаючи що б то не стало запобігти розколу, заявляє, що буде голосувати за утворення окремої КПУ зі своїми з'їздами, зі своїм ЦК, але при голосуванні питання про збереження формального підкорення РКП в особі її з'їздів і ЦК буде від голосування утримуватись»[518].

У результаті в прийнятій резолюції (33 делегати проголосували за, проти — 5, при 16 тих, хто утримався) зазначалось:

«1) об'єднати партійні комуністичні організації України в автономну, в місцевих питаннях, Комуністичну партію України зі своїм Центральним Комітетом і своїми з'їздами, але таку, яка входить до єдиної Російської Комуністичної партії з підпорядкуванням у питаннях програмних загальним з'їздам Російської Комуністичної партії, і в питаннях загальнополітичних — ЦК РКП;

2) доручити ЦК РКП зв'язати організаційно і тактично Комуністичну партію України з комуністичними партіями Німеччини, Австрії та окупованих областей»[519].

У резолюції «Про партію» дістала своє логічне завершення тенденція до згуртування більшовицьких організацій у всеукраїнському масштабі в складі єдиної Комуністичної партії.

Разом з тим слід підкреслити, що організатори КП(б)У через численні незгоди прийшли до важливого висновку про необхідність певної автономії (хоч її можна було трактувати по різному) республіканської організації більшовиків в межах єдиної РКП(б) із наданням КП(б)У прав самостійності у вирішенні місцевих, поточних проблем. Виразниками цієї позиції були Г. Пятаков, його однодумці з числа «лівих», М. Скрипник, які обстоювали незалежність КПУ з огляду на тодішнє становище, на потребу керівництва стихійною народною боротьбою в Україні, що розгоралася, та з погляду завдань здійснення міжнародної революції. Елементи автономізму, закладені в побудові Компартії України її першим з'їздом, втілювали демократичні начала, логічно узгоджувались із принципами національно-державного будівництва.

Однак вони так і залишились нереалізованими. В подальшому — в громадянську війну, і особливо, остаточно — в післяленінський період у партійному будівництві вони були навіть засуджені і відкинуті. А це, в свою чергу, мало свої «плюси», однак мало і «мінуси».

В умовах окупації України резолюцію «Про партію» не можна було опублікувати, щоб не дати німецьким окупантам приводу звинуватити РКП(б) та уряд радянської Росії в порушенні Брестського миру, зірвати тим самим мирну передишку країни рад.

В офіційному повідомленні про І з'їзд КП(б)У з тактичних і дипломатичних міркувань було зазначено: «Тепер формально закріплено самостійність українських організацій у питаннях української роботи, яка стала фактом уже давно. Відмінність у міжнародному становищі відмінність політичних