Читати книгу - "Зелена миля"

Свідки почали з’їжджатися ближче до одинадцятої. Здебільшого вони тихо перемовлялися між собою про загрозливу погоду й обговорювали можливість зникнення електроенергії та відтермінування страти. Схоже, ніхто з них не знав, що Старий Іскрун живився від генератора. І якщо в генератор не поцілить прямим влучанням блискавка, шоу триватиме. Гаррі того вечора мав сидіти у щитовій, тож він, Білл Додж і Персі Ветмор попрацювали «білетерами»: проводили людей до стільців і в усіх запитували, чи не хочуть вони холодної води. Серед глядачів було дві жінки: сестра дівчини, яку зґвалтував і замордував Дел, та мати однієї з жертв пожежі. Друга дама була повною, блідою й рішуче налаштованою. Вона повідомила Гаррі Тервілліґеру, що сподівається побачити порядно наляканою ту людину, на страту якої прийшла подивитися. Вона сподівається, що йому вже відомо — у пеклі для нього розпалили піч і прислужники Сатани вже чекають його не дочекаються. А по тому вона розридалася і сховала обличчя в мереживній хусточці завбільшки з подушку.

Раптом над головами розірвався нестямний грім, якого бляшаний дах нітрохи не притишував. Люди стривожено перезирнулися. Чоловіки, яким, судячи з вигляду, було дуже некомфортно в краватках, стирали піт, що струменів розпашілими щоками. У коморі пекло дужче, ніж у печі. І авжеж, усі повсякчас зиркали на Старого Іскруна. На початку тижня люди могли ще кидати дотепи про цей свій обов’язок, але до пів на дванадцяту тієї ночі всі дотепи куди й ділися. Свою писану розповідь я почав словами про те, що для тих, кому світило сідати на той дубовий стілець, весь гумор із ситуації вивітрювався вмить. Але не тільки страченці губили усмішку, коли наближався час. Він просто здавався таким оголеним, причаївшись навпочіпки там, на своїй платформі, із затискачами, що стирчали на обидва боки від ніжок, схожими на фіксатори для хворих на поліомієліт. Розмови майже вщухли. І коли знову вдарив грім, пронизливий і близький, наче хряскіт, з яким падає дерево, сестра жертви Делакруа тихо скрикнула. Останнім, хто мав посісти своє місце в глядацькій залі, був Кертіс Андерсон, заступник начальника в’язниці Мурза.

Об одинадцятій тридцять я підійшов до камери Делакруа. Брутал і Дін ішли за мною на віддалі кількох кроків. Дел сидів на ліжку, з Містером Джинґлзом на колінах. Мишак витягнув голівку до приреченого, його крихітні очиці — краплинки нафти із захватом вдивлялися в Делове обличчя. Дел погладжував голову Містера Джинґлза між вухами. Великі мовчазні сльози котилися Деловими щоками, і дивився мишак, здавалося, саме на них. На звук наших кроків Дел повернув голову. Він був дуже блідий. За спиною я радше відчув, ніж побачив Джона Коффі. Той стояв біля дверей камери й спостерігав.

Від побрязкування моїх ключів об метал Дел здригнувся, але витримав, і далі пестячи Містера Джинґлза між вухами, доки я провертав ключі в замках і відсував убік двері.

— Привіт, начальнику Еджкомб, — сказав француз. — Привіт, хлопці. Містере Джинґлз, привітатися.

Але Містер Джинґлз і далі захоплено вдивлявся в обличчя лисуватого чоловічка, наче намагаючись розібрати, чому той плаче. Кольорова котушка охайно лежала в коробці з-під «Корони» — покладена туди востаннє, подумав я й відчув колючий доторк болю.

— Едуарде Делакруа, як представник суду…

— Начальнику Еджкомб?

Спершу я хотів продовжити свою заготовлену промову, та потім передумав.

— Що, Деле?

Він простягнув мені мишака.

— Нате. Подбайте, аби з Містером Джинґлзом нічого не статися.

— Деле, навряд чи він до мене піде. Він не…

— Mais oui, він казати, що піти. Він казати, що знати все про вас, начальнику Еджкомб. І ви відвозити його в те місце у Флорида, де мишенята робити свої трюк. Він казати, що довіряти вам. — Дел іще далі витягнув руку, і, чорт забирай, — мишак зійшов з його долоні й перебрався на моє плече. Він був такий легенький, що тканина форменого піджака не давала відчути його вагу. Зате його маленьке тепло відчувалося шкірою. — А ще, начальнику. Не підпускати до нього той падлюка. Не дати йому бити мого миша.

— Ні, Деле. Не дам. — Питання було тільки, що мені з ним робити тієї миті? Не міг же я вести Делакруа на страту повз свідків із мишею на плечі.

— Начальнику, я візьму його, — прогуркотів голос позаду мене. Голос Джона Коффі. Моторошно було почути його саме тоді, неначе він прочитав мої думки. — Ненадовго. Якщо Дел не проти.

Але Дел із помітною полегкістю кивнув.

— Так, Джоне, забрати його, доки весь цей дурниця не скінчитись — bien! А опісля… — Його погляд перекинувся на мене й Брутала. — Ви відвозити його у Флорида. В той Мишовілль.

— Так, скоріше за все, ми з Полом удвох повеземо, — сказав Брутал, стривожено поглядаючи на те, як Містер Джинґлз перестрибує з мого плеча на велетенську простягнену долоню Коффі. Зробив це мишак без найменших протестів чи спроб утекти; просто з готовністю подріботів угору рукою Джона Коффі, так само, як перейшов до мене на плече. — Візьмемо відгул, правда, Поле?

Я кивнув. Дел кивнув теж, його очі просяяли, а на губах заграла ледь помітна усмішка.

— Люди платити десять центів з душі, аби дивитися на нього. Два центи для дітлахи. Адже це правда, начальнику Говелл?

— Щира правда, Деле.

— Ви добрий людина, начальнику Говелл. І ви теж, начальнику Еджкомб. Ви кричати на мене час від час, oui, але тільки коли треба. Ви всі добрі люди, крім той Персі. Я жалкувати, що не стрітися з вами десь-інде. Mauvais temps, mauvaise chance[57].

— Деле, я маю тобі дещо сказати, — звернувся я до нього. — Це просто слова, але я маю їх вимовити перед тим, як ми підемо. Нічого особливого, але це мій обов’язок. Згода?

— Oui, monsieur, — погодився він і востаннє глянув на Містера Джинґлза, що примостився на широчезному плечі Джона Коффі. — Au revoir, mon ami[58], — сказав він і розплакався сильніше. — Je t’aime, mon petit[59].

І він послав миші повітряний цілунок. Це мало бути кумедно, той поцілунок у повітрі, чи, може, просто абсурдно, але не було. На мить ми з Діном зустрілися поглядами, та потім я не витримав і подивився вбік. А Дін дивився вглиб коридору й дивно всміхався. Мені здається, він був на межі сліз. Що ж до мене, то я сказав те, що мав сказати, починаючи зі слів «як представник суду», а коли закінчив, то Делакруа востаннє вийшов зі своєї камери.

— Друже,