Читати книгу - "Останній дон"

Кросс знав багатьох вродливих жінок у Лас-Веґасі, так само як і в Лос-Анджелесі та Голлівуді. Та у Веґасі врода була сама по собі, лише з невеличким домішком таланту; чимало з тих вродливиць зазнали невдачі в Голлівуді. В Голлівуді врода була спарована з талантом і, набагато рідше, мистецькою величчю. Обидва міста приваблювали красу з усього світу. Крім того, в Голлівуді траплялись актриси, що ставали касовими зірками. То були жінки, що на додачу до чару і краси мали своєрідну, немов дитячу невинність і сміливий дух. Цим жінкам були властиві допитливість і цікавість, і завдяки їм акторське ремесло могло піднятися до мистецтва, надавши своїм творцям певної гідності. Хоч краса — аж ніяк не дивовижа для обох тих міст, у Голлівуді народжувались богині, і перед ними схилявся ввесь світ. Атена Аквітан була однією з тих рідкісних богинь.

— Клавдія казала мені про вас, що ви найвродливіша жінка в світі, — незворушно проказав Кросс Атені.

— А що вона казала про мій розум? — запитала Атена. Вона нахилилась над балюстрадою й закинула одну ногу назад, виконуючи якусь вправу. Те, що в іншої жінки видавалося б афектацією, в неї було природне й невимушене. І справді, протягом усієї зустрічі вона не припиняла виконувати вправи, вигинаючи тіло вперед і назад, простягаючи ногу над балюстрадою, рухи рук немов супроводили ті або ті її слова.

— Тено, ти, певне, ніколи б не подумала, що ми родичі, правда? — запитала Клавдія.

— Ніколи, — сказав Скіппі Дієр. Проте Атена подивилась на них обох і промовила:

— Ви обоє дуже схожі між собою, — і Кросс бачив, що вона не жартує.

— Тепер ти вже знаєш, чому я люблю її, — заговорила Клавдія до Кросса.

Атена на хвилину припинила свої вправи й звернулася до Кросса:

— Вони сказали мені, ніби ви можете допомогти. Але я не бачу як.

Кросс намагався не дивитись на неї, намагався не бачити сонячне золото кіс на зеленому океанічному безмежжі.

— Я вмію переконувати людей, — озвався він. — Якщо правда, що тільки ваш чоловік перешкоджає вам повернутися до роботи, то, може, я поговорю з ним і укладу угоду.

— Я не вірю, що Боз дотримається якоїсь угоди, — відповіла Атена. — Студія вже пробувала порозумітися з ним.

— Атено, — заговорив Дієр голосом, що, як на нього, свідчив про покору, — тобі справді нема чого хвилюватись, я обіцяю тобі. — Проте навіть сам собі він видався непереконливим і пильно спостерігав своїх співрозмовників. Він знав, як уміє Атена приголомшувати чоловіків: адже актриси, коли хочуть, стають найчарівніші в світі, проте не помітив у Кроссі жодних змін.

— Скіппі просто не хоче змиритися з думкою, що я можу покинути кіно, — говорила Атена, — для нього це вкрай важлива річ.

— А для вас ні? — сердито запитав Дієр.

Атена довго й холодно дивилася на нього.

— Колись, була важлива. Але я знаю Боза. Мені треба зникнути, почати нове життя. — Атена пустотливо всміхнулась. — Я проживу й десь-інде.

— З вашим чоловіком я можу укласти угоду, — втрутився Кросс, — і запевняю, що він дотримуватиметься її.

— Атено, — довірчо заговорив Дієр, — у кінобізнесі є сотні таких справ, зірок завжди залякують якісь божевільні. Ми маємо надійні способи боротьби, насправді тут нема жодної небезпеки.

Атена й далі вправлялася. Одна нога несподівано показалася над її головою.

— Ви не знаєте Боза, — промовила вона, — а от я знаю занадто добре.

— А Боз єдина причина, чому ви не можете повернутися до роботи? — запитав Кросс.

— Так, він переслідуватиме мене довіку. Ви забезпечите мені захист, поки я зніматимусь у фільмі, а що потім?

— У мене ще ніколи не провалилась жодна угода, — зауважив Кросс. — Я дам йому все, чого йому заманеться.

Атена припинила вправи і вперше подивилася Кроссові просто у вічі:

— Я ніколи не зможу покластися на угоду з Бозом, — відповіла вона й відвернулась, немов відпускаючи їх.

— Даруйте, що я згаяв ваш час, — мовив Кросс.

— Я часу не гаяла, — приязно відповіла Атена, — я виконувала свої вправи. — І знову подивилася йому просто у вічі: — Я ціную ваші зусилля. А сама я немов намагаюсь удавати безстрашність, наче в якомусь своєму фільмі. Бо я й справді залякана до смерті. — Швидко опанувала себе й додала: — Клавдія й Скіппі протуркали мені вуха про ваші славетні вілли. Якщо я приїду до Веґаса, ви дасте мені яку-небудь, щоб я там заховалася?

Обличчя Атени було поважне, проте очі іскрилися сміхом. Вона показувала Скіппі й Клавдії свою владу і вочевидь сподівалася, що Кросс скаже «так», навіть зі звичайної галантності.

— Вілли звичайно зайняті, — всміхнувся Кросс. З хвилину помовчав і додав із такою поважністю, що решта були приголомшені: — Та якщо ви приїдете до Лас-Веґаса, я гарантую, що вам ніхто не зашкодить.

— Ніхто не годен зупинити Боза, — заговорила Атена просто до Кросса. — Він не переймається тим, що його можуть зловити. Хоч би що він робив, він це зробить прилюдно, щоб його бачили геть усі.

— Але чому? — нетерпляче спитала Клавдія.

— Бо колись він кохав мене! — сміючись, відповіла Атена. — І тому, що я тепер живу краще, ніж він. — З хвилину подивилась на них усіх. — Хіба не ганьба, коли двоє людей, пов'язаних коханням, починають ненавидіти одне одного?

Тієї миті розмову урвала південноамериканська служниця, привівши на терасу якогось чоловіка. Прибулець був високий, гарний, вишукано вбраний: костюм від Армані, сорочка від Тернбулла й Ассера, краватка від Ґуччі, туфлі від Беллі. Він одразу забурмотів вибачення:

— Міс Аквітан, служниця не сказала мені, що ви зайняті. Можливо, її злякала моя емблема, — і він показав їй свій значок полісмена. — Я просто прийшов, аби докладно розпитати про інцидент, що стався минулої ночі. Я можу зачекати. Або прийти пізніше.

Його слова були чемні, проте погляд зухвалий. Він глянув на Кросса й Дієра і недбало кинув:

— Привіт, Скіппі.

— Тобі не можна розмовляти з нею без прес-секретаря і адвоката,