Читати книгу - "Велика маленька брехня"

— Він правду каже.

— Хоча спроби покусати чи душити…

— Хм, якби то була моя дитина…

— Ти б не ініціювала жодних петицій!

— Ні, не ініціювала б.

— У Ренати купа грошей. Чом би їй не відправили Амабеллу до приватної школи? І тоді б їй не треба було б мати справи із черню.

— А мені подобається Зіггі. І Джейн подобається. Непросто давати собі раду самій.

— А батько Зіггі взагалі існує, хтось знає?

— Може нарешті поговоримо про книжку? — Маделін раптом згадала, що вона очолює засідання книжкового клубу.

— Мабуть, варто.

— А хто вже підписав цю петицію?

— Не знаю, але готовий заприсягтися, що Харпер підписала.

— Харпер її розпочала.

— Це Рената працює разом із чоловіком Харпер? Чекайте, я, мабуть, переплутала, то твій чоловік, Селесто?

Ніби по сигналу всі раптом перевели погляди на Селесту. Вона судомно вчепилася у ніжку келиха.

— Перрі та Рената працюють в одній галузі, — сказала Селеста. — Вони ледь знайомі.

— Ми ще не зустрічалися з Перрі, правда? — запитала Саманта. — Він дуже таємничий чоловік.

— Він часто буває у відрядженнях, — відповіла Селеста. — Зараз він у Генуї.

Ні, в Женеві. Точно в Женеві.

У розмові запанувала дивна пауза. Вона щось дивне сказала?

Селеста відчувала, ніби люди ще чогось від неї чекають.

— Ви матимете нагоду познайомитися з ним на благодійній вечірці, — сказала вона. Перрі на відміну від інших чоловіків любив костюмовані вечірки. Він зрадів, коли довідався, що в день вечірки буде у місті.

«Тобі потрібне намисто із перлів, як у Одрі із «Сніданку у Тіффані», — сказав він. — Я куплю його тобі у Женеві, у крамниці «Швейцарські перли».»

«Ні, не треба», — сказала вона.

На костюмовані благодійні вечірки у школі треба одягати дешеву біжутерію, а не намисто, що коштує більше грошей, аніж вони збирають на розумні дошки.

Він купить їй ідеальне намисто. Він любить коштовності. Воно буде ексклюзивне та коштуватиме як автомобіль. Коли Маделін його побачить, то збожеволіє, і Селесті захочеться зняти його та віддати їй. «Купи і для Маделін таке ж», — хотіла вона сказати. І Перрі зробив би це з величезним задоволенням, але Маделін ніколи б не прийняла такого подарунка. Дивно, що вона не може просто так подарувати Маделін те, що принесло б їй таку втіху.

— Усі збираються на вечірку? — весело запитала Селеста. — Буде весело!

* * *

Саманта: Ви бачили фотографії з доброчинної вечірки? Селеста виглядала приголомшливо. Вочевидь, її перли були справжні. Але знаєте що? Я переглядала фотки, і в ній є щось таке печальне — в обличчі, в очах, ніби вона привида побачила. Ніби вона знала, що тієї ночі станеться щось жахливе.

Розділ сорок п’ятий

— Було весело. Може, наступного разу я не забуду поговорити про книжку, — сказала Маделін.

Селеста залишилася, коли всі вже розійшлись. Вона зчищала залишки їжі з тарілок та складала їх до посудомийки.

— Припини! — сказала Маделін. — Ти завжди це робиш!

Селеста мала талант до непомітного, ненав’язливого прибирання. Щоразу, коли Селеста навідувала Маделін, то лишала кухню цнотливо чистою, на ній усе сяяло.

— Присядь і випий зі мною чаю, перш ніж тікати, — сказала Маделін. — Глянь, у мене є кілька мафінів, які спекла Джейн, я була егоїсткою і не поділилася ними із гостями книжкового клубу.

Очі Селести посвітлішали. Вона присіла, але знову незграбно привстала та запитала:

— А де Ед? Може, він хоче спокою у власному домі?

— Що? Не переймайся. Ед усе ще хропе у Хлоїному ліжку. Та й яка різниця? Це і мій дім.

Селеста ледь помітно посміхнулася та сіла.

— Це жахливо — я про бідолашну Джейн, — сказала вона, коли Маделін поставила перед нею тарілочку з мафіном.

— Принаймні ми знаємо, що ніхто з присутніх сьогодні людей не підписуватиме ту дурнувату петицію, — сказала Маделін. — Коли вони всі сьогодні розмовляли, я думала про те, що довелося пережити Джейн. Вона ж розповіла тобі історію про батька Зіггі, правда?

Це була формальність. Джейн сказала їй, що розповіла все Селесті. На якусь хвильку Маделін відчула докори сумління, чи не буде пліткарством, якщо вона про це згадає, але ж то була Селеста, а отже все гаразд. Вона не любила плітки і не належала до тих мам, котрі завжди шукають свіжої поживи.

— Так, — сказала Селеста та відкусила мафін. — Чортівня.

— Я його поґуґлила, — зізналася Маделін. Саме заради цього вона й завела мову. Вона почувалася винною та хотіла зізнатися і відчути полегшення. А може, хотіла обтяжити цим знанням Селесту, що було ще гірше.

— Кого? — запитала Селеста.

— Батька. Батька Зіггі. Я знаю, що не мала цього робити.

— Але як? — насупилася Селеста. — Вона сказала тобі, як його звуть? Мені, здається, не говорила.

— Вона сказала, що його звали Саксон Бенкс, — сказала Маделін. — Знаєш, як містер Бенкс у «Мері Поппінс». Джейн казала, він співав для неї пісеньку із фільму. Саме тому, я запам’ятала його ім’я. З тобою все гаразд? Пішло не в те горло?

Селеста закашлялась та постукала себе у груди кулаком. Її обличчя розчервонілося.

— Принесу тобі води.

— Ти сказала Саксон Бенкс? — хрипко перепитала Селеста. Вона прокашлялась та знову запитала, цього разу повільніше, — Саксон Бенкс?

— Так, — сказала Маделін. — Але чому ти питаєш? — Її вдарило струмом розуміння. — Господи! Ти його знаєш?

— У Перрі є двоюрідний брат на ім’я Саксон Бенкс, — він… — вона замовкла, її очі розширилися. — Він — забудовник. Джейн сказала, той чоловік працював у будівельному бізнесі.

— Це доволі незвичне ім’я, — сказала Маделін. Вона старалася не видати свого хвилювання від цього жахливого збігу. Звісно, той факт, що Перрі пов’язаний із Саксоном Бенксом, не надто тішив. Це не було збігом, про який можна сказати: «Ох і тісний світ!» Жахливо. Але в цьому всьому була якась непереборна насолода, як і та огидна петиція, все це змусило її відволіктися від власних дедалі гіркіших, майже божевільних переживань через Абігель.

— У нього троє дочок, — сказала Селеста. Вона намагалася опанувати свої думки.

— Я знаю, — винувато сказала Маделін. — Зведені сестри Зіггі. — Вона пішла забрати з кухонного куточка свій айпад та поклала його на стіл.

— І він такий відданий своїй дружині, — сказала Селеста. Маделін знайшла потрібну сторінку. — Він дуже приємний! Приязний, веселий. Навіть не можу уявити, що він зраджує своїй дружині, вже не кажу про ці всі жорстокості…

Маделін підсунула до неї планшет:

— То він?

Селеста подивилась на фото.

— Так, — Селеста збільшила картинку двома пальцями. — Може я це вигадую, але мені здається, Зіггі на нього трохи схожий.

— Очі? — запитала Маделін. — Знаю. Я теж про це