Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Кожен з етапів розвитку релігійного світогляду населення базувався на умовах історичної ситуації того чи іншого періоду. Політичне життя античного центру було невідривно пов’язане з культами громадянської спільноти. Тож, перший етап міфотворення у північнопричорноморських містах почався із заснуванням поліса, із впровадженням культів, які мали відправляти спільно всі нові поселенці. Ці культи й визначали спільноту, що перебувала під захистом єдиного для всіх пантеону. Найчастіше ойкіст (засновник) вирішував, яких богів повинна вшановувати спільнота. Оскільки, зазвичай, він походив з аристократичного роду і був залучений до проведення полісних культів, то й культи нової колонії часто повторювали культи метрополії.

На Боспорі, в Ольвії та Тірі міфологічно переважав Аполлон, покровитель колонізаційного процесу. Його роль була посередницькою. Він вказував на території для заселення, а також богів і героїв, під покровительством яких вони перебувають. Надалі в містах Боспору переважала Афродіта. Про неї складали місцеві міфи, в яких перше місце займало нове житло для богині — боспорське святилище Апатур. Апатурою Афродіту називали у Фанагорії, Пантікапеї та Гермонасі. Крім того, міфами було обґрунтовано її назви Уранія і Наварахіда (небесна і корабленачальниця), в Ольвії — Понтія і Евплойя.

Епітети були пов’язані з місцевою міфологією. У Фанагорії вклонялися Аполлону Вічному, в Гермонасі — Аполлону Дельфінію, а найбільше на Боспорі шанувався Аполлон Лікар (Ієтрос). У Горгіпії та Пантікапеї вшановували Посейдона Рятівника Кораблів (Сосінея), а в перші століття нашої ери по всьому Боспору — Афродіту Уранію. Зевса закликали в молитвах під різними іменами: Генарх, Зевс Ксеній (покровитель іноземців), Зевс Спаситель — у Пантікапеї, Мірмекії. У ІV і ІІІ ст. до н. е. в Пантікапеї вшановували Деметру Фесмофору, покровительку шлюбів, та Діоніса Арея, мало відомого із таким епітетом. Артеміда Ефеська мала своїх прихильників у Пантікапеї, Гермонасі та Горгіпії.

Особливо з ІІІ ст. святилища Ольвії та Херсонеса стають переповнені зображеннями Матері богів. Міфи про цю богиню отримали найбільше варіацій. І в кожному регіоні мали свої особливості. І на Боспорі, і в Ольвії, і в Херсонесі Матір богів не називали Кібелою, як це практикували на її батьківщині, в Малій Азії. Її називали Матір’ю або Фригійською Матір’ю, в одному випадку на Боспорі — з епітетом Ангісса, в Ольвії — Матір’ю Гілейською. В Гілеї відбувалися містерії на честь цієї богині. Місцеві міфи диктували місцеві назви.

Завданням для поетів було міфологічне обґрунтування влади правителів великої Боспорської держави. Діоніс став покровителем правителя Сатира І і його нащадків, а також пізніше — покровителем Мітрідата VI Євпатора, під владу якого перейшов Боспор. У IV ст. до н. е. тут було введено культ басилевса під егідою Афродіти Уранії. Боспорські царі династії Савроматів вважали своїми родоначальниками Геракла й Евмолпа, сина Посейдона. Цариця Комосарія присвятила дві статуї сильним богам Санергу і Астарі, які більш ніде не згадуються (знайдені біля Ахтанизівського лиману). Дочка царя Скілура, Сенамотіс зробила присвяту богині Дітагої в Пантікапеї, що теж ніде більш не згадується. Це були божества місцевостей, найбільш цінні для тих, хто живе в цьому регіоні.

Сліди міфів, важливих для держави, можна розпізнати в особливостях зображення на монетах. У Херсонесі на них формується образ верховної богині з функціями покровительки і захисниці поліса. Зображення самого Геракла в цей час відсутні, лише сучкувата палиця врівноважує значення його культу в релігії поліса. Палиця була незмінним символом цього героя. У материнському місті Херсонеса Геркалеї до нападу римлян 70 р. до н. е. на агорі стояла величезна палиця із золота, огорнута в лев’ячу шкіру і золотий горит зі стрілами. Херсонеські олтарі у вигляді палиць і зображення на монетах вважають її репродукціями. У храмі чи святилищі Геракл мав би вшановуватись як захисник аграрної околиці поліса, а можливо, і як хтонічне божество. Проте археологічних чи епіграфічних підтверджень про його храм у місті поки нема.

Важко зрозуміти, чи зображення на випусках IV ст. до н. е. палиці Геракла біля лаврової гілки є відбиттям полісних культів Геракла і Аполлона, або Геракла і Деметри у випадку трактування його як вінка з колосків, чи відзначення якоїсь перемоги общини в цей період за покровительства Геракла. Монети з головою Партенос у вінку або парадним кратером пов’язані з якоюсь воєнною перемогою. На херсонеській монеті найчастіше саме Партенос представлено в вінку або у поєднанні із зображенням вінка на реверсі. Таким чином, вінком на монетах могли позначати покровительство верховної богині поліса в перемогах і, можливо, відтоді бере початок традиція приписувати успіхи херсонеситів у звитягах саме верховній богині.

Войовничі риси в міфології Партенос пов’язують із загрозою з боку скіфів, що утворили в ІІІ ст. до н. е. державу зі столицею в Неаполі. Поясненням є напіввійськовий уклад життя дорійців, яким, як писав Плутарх, властиво було «всім богам приписувати військові доблесті». Від IV до ІІ ст. до н. е. Партенос і Геракл становили діаду верховних богів-захисників Херсонеса. Їхні функції (рятівні, захисні, покровительські тощо) багато в чому перепліталися і були настільки всеосяжними, що заступали і витісняли решту пантеону. В ситуації частих набігів «варварів», засвідчених епіграфічними джерелами, звернення до войовничих божеств уселяло надію на безпечне життя поліса. Міфологічна роль Геракла тісно пов’язана з розширенням земель, і в Херсонесі він вшановувався переважно як покровитель хори. Це відповідає зростанню значення культу героя з засвоєнням хори і його послабленню після втрати сільськогосподарських угідь.

Поширення в Херсонесі культу Афіни, тоді як в інших античних центрах Північного Причорномор’я він не набув великого значення, пов’язують із великим значенням культу богині в дорійських Мегарах, де існували храми Афіни з трьома епітетами. Деметру вшановували як хтонічне божество, свята на честь якого відбувалися за участю лише жінок. Вони керувалися міфом про возз’єднання богині-матері Деметри зі зниклою під землею дочкою Корою, яка, як і зерно, третину року проводить під землею.

Політеїзм передбачав вшанування великої кількості божеств, наділених різними іпостасями, функціями, атрибутами. Деякі з богів були державними покровителями, інші — родинними, залежно від виконання функцій, на них покладених, від прихильності до громадян.

На родинному рівні також існували міфи, однак усна традиція отримала менше відображення. Найближчим до дому міфологічним персонажем була Гестія. Через неї («вогнище») приносили жертви іншим божествам. Вона ставала посередником між людьми і героями та богами. Коли народжувалася дитина, на п’ятий день її обносили навколо домашнього вогнища. Коли доньку видавали заміж, весільна церемонія починалася біля вогнища її батька і закінчувалася біля вогнища будинку її чоловіка. Коли голова сім’ї вмирав, його вогнище гасили. Молитва до Гестії була неодмінною складовою приготування до смерті, і лише після неї відбувалося прощання із сім’єю та друзями.

Фольклором та оповідями були обвиті криваві жертвоприношення, без яких не обходилося вшанування богів. Жертовними тваринами найчастіше були вівці, свині, найдорожчою жертвою був віл, бик; вкрай рідко офірували гусей, голубів або рибу. Бик вважався найкращою жертовною твариною і сакральною їжею. Перед ритуалом його готували, прикрашали стрічками і гірляндами з квітів, супроводжували цілою процесією до місця жертвоприношення. Ці жертвоприношення зображали на монетах північнопричорноморських міст у вигляді прикрашених гірляндами голів бика. Вони здійснювалися від імені всіх громадян, можливо, на честь одного з верховних богів.

При принесенні в жертву