Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Минуло понад півроку.

Герман не міг вибачити собі, що втратив Лізу. Він шукав її, вона як розчинилася. Він ходив кілька разів до її батьків, вони спокійно розмовляли з ним, але де вона не говорили. Герман тоді вирішив поговорити із її братом.

- Привіт Артем! У твоєму віці мені завжди були потрібні гроші.

- Не потребую. І я зрозумів, про що ти. Так от, сестру не зраджу.

Останній шанс розлетівся в пух і порох. Він навіть почав напиватися до чортиків.

- Германе, припини страждати, у тебе дочка, віддай їй своє кохання.

- Мамо, це не те.

- Ось уяви, мине час і ви зустрінетеся.

- Хіба таке може бути?

- Ти уяви, ви зустрілися, і вона побачила на що перетворився той, кого вона любила. В ганчірку, в бомжа, а якщо ти питимеш так і буде. Візьми себе в руки, продовж бізнес батька, полюби дочку, яка не винна в тому, що її батьки ідіоти. Нехай Ліза тебе побачить успішним та люблячим батьком. Отоді серце у неї відтає. Вона добра, вона дуже гарна але дуже вразлива. Та чесно кажучи, було чого так вчинити.

Герман думав над тим, що сказала мама. Він зробить так, як вона сказала, заради майбутньої зустрічі з Лізою. Герман за час без Лізи не разу їй не змінив. Він хотів лише її одну. У ного навіть не виникало бажання на другу. Не розумів, як вона так запала в його душу, опанувала його серце і розум.

Герман зайнявся справою, він поглинувся весь у роботу. Вечорами та вихідними він проводив час із донькою.

Минуло майже вісім місяців з того дня, як збігла Ліза.

 Сьогодні Герман відчув особливу тугу та біль самотності. Так не буває, щоб не можна було знайти людину. Він вирішив сам шукати.

Спочатку Герман вирішив знайти собі помічника. Він не може проводити цілі дні біля будинку Лізи, має багато справ в офісі і йому сподобалося бути татом, грати з донькою.

Герман увечері зупинився з іншого боку від будинку Лізи. У будинку світилося тільки одне вікно, він уже знав цю кімнату. Можливо, батьки на дачі, він з'їздив туди, там нікого не було. Він повернувся до будинку, був початок одинадцятої. Він побачив хлопця гуляючого з песиком.

- Привіт!

- Вітання!

- Заробити хочеш?

- Дивлячись як?

- Ти напевно поряд живеш?

- А вам навіщо? - підозріло подивився на Германа хлопець.

- У тому будинку, - Герман показала рукою - живе моя дівчина. Вона образилася, я хочу її повернути.

- І?

- Хочу дізнатися, де вона, а її батьки не говорять. Треба простежити, куди вони ходять.

- А скільки заплатите.

- Сто, якщо вистежиш.

- Доларів?

- Так.

- Я згоден. А завдаток?

- Оплата по факту.

- Але хоч для стимуляції.

- Дізнаєшся хоч що, тоді отримаєш стимуляцію.

- Гаразд. До речі, я в цьому будинку живу і вікна навпроти, мені б бінокль.

- Що б тебе засікли. Очами спостерігай.

За кілька неділь хлопець доповів, що приїхав чоловік на крутій машині. Герман зрозумів, що це батько Лізи. Мати не з'являлася вже місяць. Герман почав хвилюватися, мабуть, щось із Лізою. А що з нею може бути? А за тиждень зателефонував пацан.

- Скоріше, мужик збирається їхати. Можу на самокаті простежити.

- А затримати?

- Як?

- Доплачу. Мені б хвилин на десять.

Хлопець типу впав попереду машини з самокату.

- А якби я їхав, то чого під колеса лізти.

- Сам злякався.

- Ціл?

- Нога.

- Швидку викликати?

- Ні, я в тому будинку живу, сам дістануся. Він встав і почав кульгати.

- Давай допоможу, - Семен Сергійович узяв його під руку хлопця і вони пішли. Поволі йдеш, я на Львівський запізнюся.

Хлопець отримав потрібну інформацію, сам того не чекаючи і пішов трохи швидше. Щойно мужик пішов, зателефонував Германові.

- Ви де? Він щойно на вокзал поїхав, на Львівський потяг поспішав.

- Молодець, впораюся зі справами, розрахуюся, не скривджу.

Герман був ближчий до вокзалу, ніж до будинку Лізи. Герман зупинився і видивлявся машину, і раптом зрозумів вона стоїть поруч. Тепер Германові довелося шифруватись. Він пробрався за ним на вокзал, поїзд відходить за п'ятнадцять хвилин. Герман пішов за квитком. Там була черга, а часу не було.

- Люди, врятуйте кохання, все від вас залежить.

- Я теж міг би таке придумати, - сказав хлопець з черги.

- Давайте пропустимо, - сказала дівчина.