Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ще одне нагадування, що все довкола не зовсім реальне. Хіба у звичайному житті хтось поставив би скриню зі скарбницею не просто посередині намету, а ще й на спеціальне піднесення, типу п'єдесталу? Ну, а на завершення, щоб зовсім вже не сумніватися, прямо над скринькою висів у повітрі напис: «Скриня підвищеного захисту. Рівень складності "Гранд-майстер". Необхідний ключ, або навик «Майстер-злодій» та набір спеціальних відмичок».
— От дякую, — сплюнув у серцях на землю. — І нащо мені таке щастя? Де я вам їх візьму? Раніше не можна було попередити?
— Ти про що, отамане? — покосився купець.
— Про скарбницю. Про що ж іще? — пробурчав я, навіть не намагаючись наблизитися до скрині. Оскільки, крім напису, він мав ще й неприємну ауру. Зловісно червоного кольору. Пастка, і до ворожки не ходити.
— Як нам цей пам'ятник людської дбайливості звідси забрати?
— Забрати?
Угу. Схоже, ми з новгородцем знову не збігаємося з думками. Чи ігрові персонажі не бачать того, що доступне погляду гравця?
— Скриня, кажу, закрита. А перти гроші разом із упаковкою — сил не вистачить. Дуже вже солідно виглядає. Думаю, пудів п'ятнадцять важить, не менше.
— А на який ляд нам його перти?
Купець якоюсь дивною, пританцьовуючою ходою, рушив до піднесення, одночасно розминаючи кисті і пальці рук.
Ух, ти! Ось же бовдур. Геть забув, що клас «продавець» і клас «злодій» статами майже не відрізняються. Ні, відмінності, звичайно, є, але вже в додаткових характеристиках і на більш прокачаних рівнях. А головне — спритність — і там, і там розвивається насамперед. Як то кажуть: «Спритність рук і ніякого шахрайства, тільки бізнес».
Це мені конкретно пощастило з компаньйоном.
Сергій обійшов скриню по колу, уважно придивляючись, в одному місці навіть присів і щось пробурмотів про себе. Схоже, лаявся. Потім узагалі ліг ниць і підповз ще ближче.
— Ага! — промовив задумливо, хвилин через п'ять. — Німці, отже, тут вогняну пастку ставили. Хитро, хитро.
— Що, ніяк? — спитав я, заздалегідь погоджуючись з очікуваною відповіддю. Не дарма ж у народі примовляють: «Німець зробить — хрін зрозумієш, москаль зробить — фіг піднімеш»
— Чого ж? — ніби здивувався новгородець. — Чай, не дурніші будемо. Теж не пальцем роблені. Бачили замки і міцніші.
Він щось зробив, на протилежному від мене боку почулося тихе клацання, і багряне сяйво, що огортало скриню, зникло.
— Ось так от… А тепер можна й замочок подивитися, — задоволено потер долоні купець.
Він дістав з-за халяви якусь невелику, хитромудро вигнуту залізяку, треба розуміти, ту саму відмичку, — і вставив її в замкову щілину. Попихкав трохи, пробурмотів ще пару чи то лайок, чи то заклять, і замок — голосно клацнувши — відкрився.
— Хе-хе… Знайшли таки управу на німця, значиться, — сказав задоволено. — Іди, отамане, відкривай.
— Е, ні, друже, — відмахнувся я від запропонованої честі. — Хто дівчину вечеряє, той її і танцює. Сам усе зробив, тож і заглядай першим.
Купець сперечатися і відмовлятися не став. Взявся обома руками і, сопучи від натуги, відкинув ляду. А потім голосно присвиснув.
— Це як розуміти?
Я, відверто кажучи, також не знав. Та й хто б відразу зрозумів, дивлячись усередину величезної скрині — порожньої, як церковний льох.
— А де ж скарбниця?
— Угу, — посміхнувся я. — Споконвічне питання російських мужиків. Де гроші, Зін? По ходу, розвели нас, братику, як бджіл... Можна йти до короля...
— Навіщо? — здивовано глянув на мене новгородець.
— Так за нагородою… — продовжував я. — Ти хіба не зрозумів, що сталося?
Купець тільки головою мотнув, наче муху відганяв.
— Немає грошей у скарбниці. Зовсім немає… Тому Карл і взяв в облогу монастир, розраховуючи поживиться в його засіках. І хоч якось виплатити найманцям. Не визнавати ж, що банкрут. А ми врятували його від ганьби. Тепер король може голосно обурюватися, тупати ніжкою і вимагати відшукати і зловити лиходія, який залишив армію без грошового забезпечення. Коротше, — махнув рукою. — Ми серйозно вляпалися. А щоби при цьому ще й не пропали — рвемо пазурі .
— Кому?
— Не кому, а звідки… Коротше, роби, як я!
Увага! Ви втратили повагу — «5» одиниць. Ваші взаємини з фракцією Швеція знизилися до «-30, ворожі». Ваші взаємини з персонажем король Карл знизилися до «-15. Недовіра»
Дивно. А я думав, король мені подяку в наказі оголосить. Із занесенням. Яка чорна невдячність. Ми його, можна сказати, від такого конфузу врятували, а він ще й ображається. То й прапор йому до рук. Зі ображеними відомо що роблять.
Не затримуючись у наметі на жодну зайву секунду, вийшов у ту саму дірку, на ходу відкриваючи інвентар загону і звільняючи всіх шведів, поки їхня лояльність сама не впала, і ми з Сергієм не опинилися в компанії ворогів.
— Всім дякую. Всі вільні… — пробурмотів тихо, віддаючи останній наказ. — Слухай мою команду! Зайняти кругову оборону і нікого не впускати, окрім мене чи короля. Тримайтеся будь-що! Ми за допомогою!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.