Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я підійшла до чоловіка впритул. Не магічний огляд ми проходили ще на першому курсі, я вже дещо призабула, і наживо, не на заняттях, мені його жодного разу не доводилося проводити. Книга наказувала роздягнути потерпілого, щоб точно не пропустити непомітних поранень... Але, Проклятий Урх, від однієї думки, що мені слід роздягнути Габріеля, мене кинуло в жар.
Я закусила губу, уперши погляд у центр грудної клітки чоловіка, ніби могла побачити що-небудь через його плащ, камзол і сорочку.
Маківкою відчувала, як Габріель усміхається. Всевидячий, і навіщо я тільки зголосилася йому допомогти!? Видно ж – прямо зараз він не помре!
Гаразд, якщо так, проведу побіжний огляд на наявність загрозливих для життя поранень і на цьому й закінчимо.
І я запустила руки чоловікові під камзол і витягла сорочку зі штанів. Ось тільки якби я це зробила відразу, без затримки і вагань, свердління поглядом грудної клітки та покусаних губ, все було б нічого. А так... Так усі мої рухи ніби мали подвійний підтекст і, найгірше, можна було легко здогадатися, що бентежать мене думки аж ніяк не про цілительство. Я знову завмерла в нерішучості. Хоч би руки прибрала зі штанів чоловіка... І я різко обсмикнула свої кінцівки, немов ширинка раптом стала вогненно-гарячою. Тут же залилася багряною фарбою.
Всевидячий, який непрофесіоналізм!
Натомість Габріель явно отримував задоволення від процесу. Тепер же його усмішка, здавалося, виблискувала яскравіше світоча.
Я ж різко видихнула, намагаючись повернути думки в цілительське русло, зробила непроникний вираз обличчя, підступила ще ближче до чоловіка, щоб дістати до його спини, руками знову пірнула під сорочку... Треклятий Урх, та як тут думати про поранення, якщо я фактично обіймаю його! Я знову закусила губу. Грудна клітка чоловіка судомно затремтіла - сподіваюся, це в нього таки розвинувся напружений пневмоторакс і він задихається, а не намагається приховати напад сміху!
Я розлютилася і швидко сковзнула долонями по спині чоловіка, намагаючись не пропустити жодну ділянку, за винятком старої рани... Поглянула на свої руки - крові немає. Що ж, тепер передня частина грудної клітки та живіт.
Я знову запустила руки під сорочку, поклала кінчики пальців на яремну ямку і, розвівши пальці, провела долонями до плечей. Крові немає. Опустилася нижче, знову поклала руки на центр грудної клітки, знову сковзнула до боків... Всевидячий, які ж м'язисті у Габріеля груди, і гарячі! А дихання прискорене. Я поклала долоню навпроти серця, відчуваючи його сильні удари. І наче тахікардія...
- Заради Великого Ода, Анно! Просто наклади одну пов'язку мені на ліву руку, а іншу - на праве стегно, або ж я за себе не ручаюся - хрипко прошепотів чоловік і поклав свої руки поверх моїх, зупиняючи будь-який їхній рух.
Мені ж захотілося провалитися крізь землю... Проклятий Урх, яка ганьба! Такою дурепою я ще не почувалася ніколи в житті. Адже перше і очевидне навіть для звичайних людей правило свідчило: якщо потерпілий у свідомості і здатний відповідати, запитайте, де в нього болить. Звичайно, потім усі підручники все ж таки радили зробити повний огляд... Але яка ж ідіотська ситуація!
Ховаючи очі від незручності, я швидко намацала поранення на вказаних кінцівках - зовсім не подряпини, до речі, ще одне навіть продовжувало кровоточити - і швидко, щоб Габріель не подумав, що я знову соромлюся, зняла з нього куртку. З рубахою я так не церемонилася і просто розрізала місце над пораненням кинджалом. Для бинта ж довелося порвати свою нову сорочку, яку я не загубила лише якимось дивом. Ця обставина, природно, не особливо зменшила градус незручності.
- А із Зельманом що? - поцікавилася, щоб якось розрядити ситуацію.
- Він мертвий.
- Ви... вбили його? - я несвідомо відсахнулася від Габріеля. Ця новина охолодила мене краще, ніж відро крижаної води.
Тоді, у тому залі, я хотіла смерті Зельмана. Та я була готова сама його вбити! Але зараз, коли пристрасті в душі трохи стихли, це чути й усвідомлювати було величезним потрясінням.
- Ні, Анно. Я лише завдав йому пару ран. А натовп, почувши запах крові, сам його роздер. Зілля шибеника знищує в людях все людське.
- Що буде з рештою?
- Поки що рано судити. Швидше за все, їх стратять, а клуб закриють... Змінімо тему?
Габріель одягнув куртку. Я ж закінчила перев'язку на нозі і швиденько відійшла від чоловіка – подалі від гріха.
- Ти знаєш, що це за місце? - Запитав Габріель дуже серйозно.
- Ні, і гадки не маю, - я ще раз озирнулася, але ніяких ідей на думку не спало.
- Тоді ти, напевно, зазнаєш ще одне потрясіння.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена для дракона, Марія Люта», після закриття браузера.