read-books.club » Жіночий роман » Вмій програвати, Рія Тас 📚 - Українською

Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

64
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вмій програвати" автора Рія Тас. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62
Перейти на сторінку:

- Відпусти! Ти хворий! – гарчу.

- Хворий тобою - він починає задирати кофту, торкатися мого живота грудей.

- Відпусти, я буду кричати – брикаюся.

- Давай, ти ж знаєш мене це заводить, а ти покращала, форми округлилися, така фігура – голос , який мене дратує викликає озноб, погляд божевільний, липкий, слизький.

Він тримає мене кріпко, дуже важко, поворухнутися. Але я борюся, б’ю кулаками по спині, брикаюся, але це лише веселить Ігоря. Я не здамся, боротимуся до останнього. Краще вже смерть ніж те що може трапитися.

Коли він знову починає мене цілувати більш наполегливо, а руки торкаються моїх джинсів. Мене пробиває. Він намагається стягти з мене штани, ловлю момент, оглядаю все навколо. Біля мене лише та сама склянка хапаю її та б’ю нею чоловіка по голові, той одразу кривиться, вода стікає по ньому, а я вириваюся та підіймаюся з цього проклятого дивану.

- Сука! – шипить.

- Ще раз тебе побачу біля себе таку заяву до відділка накатаю, що й батько не допоможе. Для кращого ефкуту стаю ногою на його найцінніший орган - Почув ?- надавлю.

- Так відпусти, сука - скавчить, а длямене це все адреналін. Відпускаю та виходжу з кімнати, швидко забираю речі - Ти пожалієш про це! – останнє чую коли залишаю квартиру.

Злість бере верх, не розумію, як Аліна могла так вчинити, чому? Що я її такого зробила? Вона ж знала, які саме у нас були відносини з Ігорем були, і сама відправила мене до нього. Спочатку хотіла зателефонувати та влаштувати її скандал, але просто заблокувала її номер. А, я яка ж я ідіотка чим я думала, а якби мені не вдалося вибратися. Божечки моя уява малює картини того що могло статися. Злість швидко зникає, а замість неї приходить страх.

За власними емоціями не пам’ятаю, як потрапляю до гуртожитку. На собі волосся хочеться рвати. Скидаю з себе одяг танесу в пральну, а сама іду змивати з себе цей жахливий день.

Натираю своє тіло губкою до почервоніння шкіри, хочу стерти ці липкі дотики. Під гарячою водою стою довго., до потемніння в очах. Відчуваю як одинока сльоза стікає, але швидко витираю її.

У кімнаті тихо. Зачиняюся. Та лягаю з мокрим волоссям та в халаті в ліжко. Не помічаю як, але засинаю. Прокидаюся від дзвінка. Дивлюся у вікно вже пізній вечір на годинник майже одинадцята.

«Руслан»

- Привіт, лисичко – голос втомлений, але такий рідний.

- Привіт - намагаюся не видати свій стан, але все спираю на те, що я спала.

- Я тебе розбудив?

- Так.

- Давай зателефонує вже завтра?

- Ні, поговори зі мною.

- Добре, а що з настроєм ?

- Та нічого, втомилася просто, речі збирала у кімнаті прибирала.

- І що, лисичко, весь день в кімнаті провела?

- Ага – брешу не знаю чому, бо боюся реакції Руслана.

- Все вирішено, як тільки приїду вкраду тебе на всі вихідні.

- Добре! Руслане, а ти ніколи мене не образиш?

- Олю, - голос моментально стає серйозним – Що за питання такі? Ні, звичайно. У тебе точно все добре?

- Добре просто скучила дуже.

- Я теж. Але в мене для тебе хороша новина я знайшов постачальників, договір підписали. Завтра зранку буду в столиці.

- Я вірила в тебе, чекаю!

Настрій одразу підіймається вверх. Вже завтра побачу Руслана. І він розвіє всі погані думки. Захистить мене. Але треба подумати, як краще йому все розповісти, бо лише можу уявити його реакцію. І вже тіло пробиває струмом. Ми говоримо довго майже до першої ночі, Руслан вже в потязі і завтра о десяті має бути вдома. Прощаюся з ним та намагаюся заснути, але ні нічого не виходить.

Під ранок вдається заснути, прокидаюся від дзвінка Руслана.

- Вийди нам треба поговорити! – голос Руса у слухавці мене лякає, швидко вдягаюся, навіть волосся збираю у косу, бо після того як заснула не з висушоною головою, воно стирчить у різні боки. Зачиняю кімнату та вибігаю на вулицю, автомобіль чоловіка одразу бачу, але він не виходить. Не чекає мене, як завжди. Тривога, ось відчуття, яке я переживаю зараз.  Відкриваю двері та сідаю на переднє сидіння.

- Привіт – говорю до Руса, але він навіть не дивиться у мій біг.

- Олю, де ти була вчора? – сказати чи ні ? Ні, не зараз треба підготувати його, налаштуватися самій.

- У гуртожитку, я тобі говорила вчора!

- Олю, - гарчить так, що підстрибує. - Ти втратила шанс сказати правду. На ось подивися – дає мені , якийсь конверт, беру тремтячими пальцями. Відкриваю та дивуюся. Тут фотографії. Де я та Ігор, де ми ще разом. Цим фото більше чотирьох років.

- Це фотографії, але старі фото! – дивлюся на хлопця.

- А це ? – він бере фото перебирає їх та знаходить фото, вчорашнього вечора, і тут все виглядає так природно. Ніби Ігор не зібрався мене зґвалтувати, а ніби все за згодою. І як взагалі вдалося їх зробити? Не вже вчора там були приховані камери?

- А на це що ти скаже? – гаркає, він так і не дивиться у мій бік .

- Я все поясню.

- Ні, не потрібно нічого пояснювати. Твій хлопець мені сьогодні все пояснив. Відкрив так сказати очі. На ось тримай, ти вчора у нього забула – передає мені мій кулон, але я його не наважуюся взяти - Мій кулон, я ж його тобі подрував, а ти до іншого його вдягла - говорить з жалем, але все не так.

- Руслан, у мене нічого не було з ним  - торкаюся його плеча, а він шарахається – Я все поясню, будь ласка.

- Ні, зникни! – гарчить.

- Подивися на мене! – здіймає свій погляд – Ти мені не віриш – констатую факт.

Я розумію, що поговорити не вийде, тож виходжу на ватних ногах з автомобіля. Вітер обвиває моє тіло, але я не відчуваю холоду. Я не хочу усвідомлювати, того що це кінець. Але зараз на потрібен обом час.

Усі вихідні, я проводжу лежачі на ліжку не покидаючи своєї кімнаті. На звінки Таї не відповідаю, лише повідомлення. У неділю з ранку збираю всі свої сили, натягую посмішку та їду у Білу. Руслан так і мовчав ці дні, хоча я йому писала та телефонувала.

Додому приїжджаю і ніби все добре, але ні в середині порожнеча. Новий рік зустрічаю у компанії своїх дівчат. Ма з ба помічають, що щось не так, але я мовчу. Таї я також нічого не говорю. Напевне я надіюся, що ми помирися ще з Русланом і що все буде, як було. Каблучку Руса я наділа на ланцюжок та ношу, як кулон.

1 ... 61 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вмій програвати, Рія Тас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вмій програвати, Рія Тас"