Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

– Ну, звісно. Кожного дня розриваєшся між мною і Надею, – зітхає. – Коли повернусь додому, куплю квитки кудись на острови. Нам усім не завадить відпочити. 

– Як скажеш, – цілую його в губи та залишаю палату. 

Хочу на свіже повітря. Там мені однозначно стане краще. Не знаю тільки, чи надовго. Сьогодні зранку прокинулась з відчуттям нудоти, а зараз це… 

Артур має рацію – відпочити нам усім не завадить… 

Вдома розповідаю Наді, що тато скоро буде вдома, і вона щиро радіє. Подає ідею прикрасити вітальню до його приходу, і я погоджуюсь. Треба тільки купити все необхідне. 

Наступного ранку прокидаюсь абсолютно розбитою. Таке відчуття, що і не спала зовсім. Йду в душ, але живіт скручує від болю і мене вивертає просто в унітаз. Не подобається мені все це. Не знаю, що зі мною не так. Невже справді захворіла?

Набираю Катю, щоб розповісти про свою проблему, але вона не відповідає. Сьогодні ще до Артура треба їхати, і я не хочу, щоб він бачив мене такою. Точно до лікаря відправить. 

На щастя, після сніданку стає трохи краще. Шкіра все ще бліда, але це не страшно. Головне, що нудота відступила. 

Дорогою до Артура водій везе мене в магазин, де купую кульки та торт. Усе, що обіцяла Наді. 

Коли ж переступаю поріг палати Артура, бачу там його брата – і всередині все стискається від злості. А він що тут робить? Як знайшов Артура? 

– У вас з Надею нянька одна на двох? – цідить Арсен.

– Замовкни! – миттєво зупиняє його Артур. – Я сподіваюся, що ти все зрозумів і більше не будеш приїздити сюди. 

– Зрозумів, – невдоволено випалює і швидко залишає палату. 

Не втримавшись, йду до Артура і міцно його обіймаю. Таке відчуття зараз, що я йому необхідна.

– Як він тебе знайшов? – питаю схвильовано.

– Я сам попросив його приїхати, – несподівано відповідає. – Вирішив одразу все вирішити. Арсен не отримає від мене ні копійки, і мама також. Називай мене поганим сином і братом, але я більше не буду їх забезпечувати.

– Ти не поганий! – кажу твердо. – Ти все правильно робиш. 

– Дякую, – Артур прискіпливо мене розглядає і починає хмуритись. – Чому обличчя таке бліде? Тобі гірше?

– Та ні, я нормально почуваюсь, – брешу і не червонію. 

– Ти ж скажеш, якщо буде погано, правда? – дивиться мені в очі. 

– Звісно! – навіть киваю для впевненості. 

– У мене для тебе хороша новина. Мене виписують завтра, уявляєш? Я уже дочекатися не можу.

– Я теж!

Це дійсно чудова новина! Надя буде щасливою. Треба тільки кульки надути. 

Повернувшись додому, саме цим і займаємось. В результаті у вітальні все у різнокольорових кульках, за якими бігає Лакі. Сподіваюсь, він не розкусить їх усіх до завтрашнього ранку. 

Перед поверненням Артура чомусь починаю хвилюватися. Зранку знову обіймаюсь з унітазом, а потім снідаю через силу. Коли збираюсь у лікарню забирати Артура, він сам телефонує і говорить, що нікуди їхати не треба, а його привезе Давид. 

Ну що ж, так навіть краще. Зможу трохи відпочити. Йду на терасу і вдихаю свіже ранкове повітря. Надя бігає за Лакі, а я усміхаюсь, слідкуючи за ними. 

Мій телефон починає дзвонити, і я бачу, що це Катя. Ну нарешті об'явилася! 

Спочатку розповідаю їй про аварію, а тоді й про себе. Знаю, що Катя також буде наполягати на лікарні, але точно не очікую почути те, що вона говорить у відповідь.

– Дашко, ти як мала дитина, ну справді! – випалює. – Ти хіба не знаєш, від чого з'являється нудота і запаморочення?

– Ні, не знаю, – кажу чесно. – Від чого?

– Від вагітності! Схоже, Корсаков скоро татком стане! – кричить Катя, а я власним вухам повірити не можу. Хочу розсміятися на її слова, але чомусь не виходить. 

А що, коли це правда?

– Я не вірю, – шепочу розгублено.

– А ти повір! – хмикає. – Давай так! Завтра зранку приїдеш у свою квартиру, а я привезу тест. Артуру поки нічого не кажи, а то збожеволіє від щастя, а тривога може бути хибною. Всяке ж буває. Може, збій якийсь. 

– Добре, – одразу ж погоджуюсь. 

– До завтра тоді, мамочко! – вона сміється, а от мені не до сміху зовсім…

– Татку! – чую радісний крик Наді та повертаю голову туди, куди вона біжить. Артур присідає, щоб обійняти доньку, і цілує її в щоку. Я ж дивлюсь на них і не знаю, сміятись мені чи плакати. 

Вагітна… 

Збожеволіти можна… 

Цікаво, Артур зрадіє, якщо це дійсно правда? Ми ж ніколи не говорили про дітей…