Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

class="p">— Які ж ці колоністи бідні та примітивні! — плакався Михайлович. — Це просто жах — на весь Ганімед жодного концертного рояля! Звісно, та дрібка оптоелектроніки, яка міститься в моєму синтезаторі, може відтворити звучання будь-якого музичного інструмента; але ж «стайнвей»[72] усе-таки «стайнвей» — так само, як «страдіварі»[73] усе-таки «страдіварі».

Його скарги, хоча й були висловлені не дуже серйозно, уже встигли викликати серед місцевої інтелігенції певні дії у відповідь. Наприклад, популярна місцева програма «Ранковий Ганімед» дозволила собі навіть жовчний коментар на цю тему: «Ушанувавши нас своєю присутністю, наші високоповажні гості — шкода, що лише тимчасово — підняли культурний рівень обох наших світів[74]…»

Ця атака була спрямована головно проти Вілліса, Михайловича та М’Бали, що вельми захопилися просвітницькою діяльністю серед «відсталих тубільців». Меґґі М. своїм надто вільним від будь-яких моральних обмежень та надто деталізованим переказом бурхливих любовних стосунків Зевса-Юпітера з Іо, Європою, Ганімедом і Каллісто породила справжній скандал. У вустах оповідачки поява Зевса перед німфою Європою у вигляді білого бика вже сама собою мала доволі непривабливий вигляд, а його спроби захистити Іо та Каллісто від цілком зрозумілого гніву своєї дружини Гери взагалі гляділися відверто жалюгідними. Але що особливо засмутило багатьох місцевих жителів у розповіді міс Меґґі, так це її одкровення про те, що міфологічний Ганімед, виявляється, був зовсім не жіночої статі.

Якщо вже казати по правді, то наміри тих самозваних «послів культури» були цілком похвальні, хоча й не зовсім небезкорисливі. Просто, дізнавшись, що застрягли на Ганімеді не на один місяць, вони усвідомили, що рано чи пізно — після того, як уся оця новизна їм приїсться — їх може поглинути страшенна нудьга. А крім того, вони бажали якнайповніше використати свої таланти на благо свого місцевого оточення. Щоправда, не все оте оточення бажало — або мало на це час — щоб тут, на технологічно розвинутій околиці Сонячної системи, хтось являв йому своє благо.

А от Іва Мерлін, на відміну від них, прекрасно вписалась у цю ситуацію і брала від неї все найкраще заради власного задоволення. Попри її знаменитість на Землі, мало хто з мешканців Ганімеда чув про неї взагалі. Тож вона могла спокійно собі вештатися туди-сюди цілою мережею переходів та під герметичними банями станції «Ганімед-Центральна», і при цьому ніхто не озирався на неї та не перешіптувався схвильовано зі своїми супутниками через те, що впізнав її. Щоправда, Іву таки впізнавали, але лише як одну з відвідувачок із Землі.

Щодо Ґрінберґа, то він, із притаманною йому не надто надмірною скромністю, легко вписався в різноманітні адміністративні та науково-технічні структури супутника і вже встиг стати членом з пів десятка всяких експертних комісій та консультативних органів. І там Ґрінберґів досвід та знання були оцінені так високо, що його навіть попередили, що можуть і не відпустити назад на Землю.

Ну а Гейвуд Флойд тим часом спокійно та із задоволенням спостерігав собі збоку за кипучою діяльністю своїх супутників, але сам дуже рідко брав безпосередню участь у чомусь. Тепер його головною турботою було навести мости у стосунках із Крісом та допомогти онукові спланувати собі майбутнє. Нині, коли «Юніверс», у паливних баках якого залишалося менше ніж сто тонн води, зробив безпечну посадку на Ганімед для дозаправлення, Гейвудові треба було багато що встигнути зробити.

Те почуття вдячності, яке всі на борту «Ґалексі» мали до своїх рятувальників, полегшило злиття двох екіпажів у єдину спільноту; і, коли завершили повний огляд зорельота, його ремонт і дозаправилися, вони відлетіли на Землю всі разом. На піднесення морального духу людей сильно вплинула звістка про те, що сер Лоренс уже готує контракт на будівництво значно досконалішої «Ґалексі 2» — хоча воно, найпевніше, не розпочнеться, поки його адвокати не врегулюють суперечку зі Страховим товариством Ллойда. Страховики все ще намагалися стверджувати, що такий, невідомий раніше, вид злочину, як викрадення космічного корабля, їхня страхова політика не охоплює.

Щодо самого злочину, то ніхто не був засуджений чи навіть звинувачений. Було зрозуміло, що все це не один рік планувала добре підготовлена та добре фінансована організація. Сполучені Штати Південної Африки голосно заявили про свою непричетність і підкреслили, що всіляко сприятимуть офіційному розслідуванню. «Дер Бунд» так само висловив своє обурення і, звісно ж, звинуватив у всьому оту невловну ШАКА.

Доктор Креґер не був здивований, коли почав знаходити у своїй пошті гнівні (щоправда, непідписані) повідомлення, в яких його звинувачували в зраді. Зазвичай їх писано мовою африкаанс, але іноді вони містили в собі незначні граматичні або фразеологічні помилки, що змусило його підозрювати, що ті листи були частиною кампанії з дезінформації.

Трохи поміркувавши, він передав їх до АСТРОПОЛу — який, мабуть, і так уже про них знає, подумав доктор, скривившись. АСТРОПОЛ йому подякував, але, як доктор і очікував, від коментарів утримався.

У різний час другі помічники капітана Флойд і Чанґ, а також інші члени екіпажу «Ґалексі», ще перебуваючи на Ганімеді, один за одним отримували запрошення від двох таємничих незнайомців якогось нібито не зовсім земного вигляду, що пригощали запрошених найкращими місцевими стравами, тих самих, із якими Кріс Флойд уже зустрічався там, на Ганімеді, раніше. Коли запрошені, скуштувавши тих страв, які, відверто кажучи, просто їх розчарували, порівняли потім свої враження, то дійшли висновку, що їхні ввічливі допитувачі намагалися за допомогою їхніх свідчень вибудувати звинувачення проти ШАКА, але просунулись у цьому не дуже далеко.

А доктор ван дер Берґ, з якого це все й почалося і який дістав із цього чималий зиск як професійний, так і фінансовий, сушив тепер собі голову, що йому робити з новими можливостями, які перед ним відкрилися. Від університетів Землі та наукових організацій він отримав багато привабливих пропозицій, якими, за іронією долі, скористатися не міг. Доктор надто довго прожив на Ганімеді при силі тяжіння, рівній одній шостій від земної, і, з погляду медицини, давно проминув точку неповернення, тож тепер його організм просто не витримав би перебування на Землі.

Щоправда, можна було ще перебратися на Місяць або на «Пастер», як підказав йому Гейвуд Флойд.

— Ми хочемо створити там «космічний університет», — сказав він, — щоб «неземляни», організм яких не витримує одну g, мали можливість спілкуватися з людьми на Землі в реальному часі. У нас там будуть аудиторії, актові зали, лабораторії; деякі з них — лише у «віртуальній реальності», але вони матимуть такий реалістичний вигляд, що їх неможливо буде відрізнити від справжніх. І ти зможеш там — через телекрамницю або всесвітню комп’ютерну