Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

— … майже сто метрів на день, а нахил збільшився на п’ятнадцять градусів. Тектонічна активність у цей момент украй інтенсивна… навколо бази широкі потоки лави… Поряд зі мною доктор ван дер Берґ… Ване, що ви про це думаєте?

«Мій племінник має пречудовий вигляд, — подумав доктор Креґер, — зважаючи на те, що він пережив. Авжеж, гарні гени не приховаєш».

А тим часом ван дер Берґ відповідав на питання:

— Кора супутника, очевидно, так і не оговталася від того удару при зіткненні й продовжує розступатися під вагою гігантської гори. Гора Зевс повільно просідає ще звідтоді, як ми її відкрили, але за останні кілька тижнів цей показник значно пришвидшився. Зрушення з кожним днем стають чимраз помітнішими.

— Скільки часу мине, перш ніж вона зникне повністю?

— Я не можу повірити, що це станеться…

На екрані з’явилися інші кадри з горою, де вона мала зовсім інакший вигляд, і з-за кадру почувся голос Віктора Вілліса:

— Так був сказав доктор ван дер Берґ два дні тому. А як ви прокоментуєте це тепер, Ване?

— Е-е… схоже, я помилявся. Вона безперервно опускається… Абсолютно неймовірно… Залишилося тільки пів кілометра! Я відмовляюся робити будь-які подальші прогнози…

— І це дуже розумно з вашого боку, Ване… Отже, це було лише вчора. А тепер ми покажемо вам відзнятий матеріал у пришвидшеному режимі; до моменту, коли ми втратили камеру…

Доктор Пауль Креґер аж подався вперед у своєму кріслі, уважно спостерігаючи за фінальним актом тієї затяжної драми, в якій він зіграв хоч і маленьку, але таку важливу роль.

Цього разу не було потреби наказувати своєму «комсетові» пришвидшити відеозапис, бо той і так передав мало не зі стократною швидкістю. Одна година була стиснута до однієї хвилини — наче життя людини до життя метелика.

На екрані, просто перед очима доктора, гора Зевс буквально тонула. А навколо неї із запаморочливою швидкістю в небо ракетами злітали струмені розтопленої сірки, описуючи в повітрі сліпучі яскраво-блакитні (як електрична високовольтна дуга) параболи. У цю хвилину гора була схожа на корабель, який у бурхливому морі, в оточенні вогнів святого Ельма[69], ішов на дно. Навіть разючі виверження вулканів на Іо ніяк не порівнянні з таким проявом нестримної люті.

— Найбільший скарб, знайдений будь-коли в історії… щезає з очей, — промовив Вілліс притишеним та святобливим тоном. — На жаль, ми не можемо показати фінал. Ви скоро зрозумієте чому.

Далі швидкість відео сповільнилася до звичайної. Над поверхнею залишилася тільки якась пара сотень метрів гори, і виверження навколо неї тепер відбувалися неквапніше.

І раптом уся картинка нахилилася: стабілізатори зображення телекамери, які досі впевнено витримували безперервне тремтіння ґрунту, загинули в нерівній битві. На мить здалося, ніби гора знову піднімається — але то завалився штатив камери. Останніми кадрами з Європи, знятими тією камерою, був великий план пекучої хвилі розтопленої сірки, яка збиралася проковтнути апарат.

— Зникла навік! — гірко оплакував гору Вілліс. — Багатство, нескінченно більше за всі багатства, будь-коли видобуті в Голконді чи Кімберлі![70] Яка трагічна, невимовна втрата!

— Який пришелепуватий ідіот! — прошипів доктор Креґер та спересердя сплюнув. — Невже він не розуміє?..

Настав час написати ще одного листа до «Нейчер». І цей секрет стане занадто великим, щоб його можна було приховати.

Розділ 56. Теорія пертурбацій

Відправник: Професор Пауль Креґер, член Королівського товариства і т. д.

Отримувач: Відкрита база даних часопису «Нейчер», редактор

Тема: ГОРА ЗЕВС ТА ЮПІТЕРІАНСЬКІ АЛМАЗИ

Як нам тепер уже безперечно відомо, європіанська геологічна формація, знана як «гора Зевс», була спочатку частиною Юпітера. Припущення, що ядра газових гігантів можуть складатися з алмазів, уперше висунув Марвін Росс із Ліверморської національної лабораторії імені Лоренса, що при Каліфорнійському університеті, у добре всім відомій статті «Крижані пласти на Урані та Нептуні — алмази в небі?» («Нейчер», т. 292, № 5822, с. 435–436, 30 липня 1981 р.). Як не дивно, Росс чомусь не застосував своє припущення щодо Юпітера.

Осідання гори Зевс породило воістину цілий хор жалісних скарг, що викликають лише сміх — із причин, наведених нижче.

Не вдаючись у деталі, які надам згодом, я припускаю, що алмазне ядро Юпітера мусило мати оригінальну масу не меншу за 1028 грамів. Це в десять мільярдів разів більше, ніж у гори Зевс.

Хоча значна частина цієї речовини, безсумнівно, й була знищена при детонації планети й утворенні — очевидно, штучному — сонця Люцифер, та все ж неможливо уявити собі, що гора Зевс була єдиним фрагментом, який уцілів. Нехай навіть чимало тих фрагментів упало назад на Люцифер, але значний відсоток, напевне, вийшов на орбіту і, безумовно, й досі перебуває там. Елементарна теорія пертурбацій свідчить про те, що всякий такий фрагмент із часом обов’язково повертається до своєї відправної точки. Звісно, провести точний обрахунок неможливо, але я вважаю, що навколо Люцифера тепер кружляють алмази загальною масою щонайменше мільйон таких гір, як Зевс. Тож утрата одного невеличкого фрагмента, до того ж у найважкодоступнішому місці на Європі, практично не має значення. Отже, я пропоную якомога швидше створити для пошуку цієї речовини спеціалізовану космічну радіолокаційну систему.

Хоча надзвичайно дрібні штучні алмази масово виробляються ще з 1982 року, досі нікому не вдавалося створити масивніші кристали. Наявність же цілих мегатонн алмазів може повністю змінити багато галузей промисловості та створити абсолютно нові. Зокрема, на що майже сто років тому вказували Айзекс[71] та інші (див. «Саєнс», 151, с. 682–683, 1966), алмаз — єдиний будівельний матеріал, який уможливить створення так званого «космічного ліфта», що зробить транспортування людей та вантажів із Землі на орбіту дуже дешевим. Алмазні гори, які літають тепер поміж супутниками Юпітера, допоможуть нам відкрити й освоїти всю Сонячну систему; і який же тривіальний, проти цього, має вигляд те, що оброблені кристали вуглецю люди з давніх часів і до сьогодні використовують здебільшого лише як прикраси!

До всього цього я хотів би згадати про ще одне можливе місце з величезною кількістю алмазів — місце, на жаль, навіть ще важкодоступніше, ніж ядро планети-гіганта…

Існує думка, що тверда зовнішня кора нейтронних зірок може бути гігантським алмазом з невеликими домішками інших речовин. А що найближча, відома нам, нейтронна зірка, яка міститься від нас за п’ятнадцять світлових років, має силу тяжіння на своїй поверхні в сімдесят мільярдів разів більшу за земну, то навряд чи можна розглядати її як імовірне джерело алмазів для нас.

Але, з іншого боку, хіба могли ми колись собі уявити, що одного чудового дня зможемо власноруч помацати ядро Юпітера?

Розділ 57. «Інтерлюдія» на Ганімеді