Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Стіллер писав упродовж усього допиту. А тепер згорнув блокнот.
— Я працюю у групі давніх і нерозкритих справ у Кріпосі.
Ґюдім кивнув.
— Справа, яку ми поновили тепер, — «справа Єршьо», — вів далі Стіллер.
— А я думав, ви розслідуєте пограбування, — вражено промовив Ґюдім.
— Пограбування — це компетенція інспектора Тюле, — він кивнув на колегу. — Я ж намагаюся з’ясувати, що сталося з Симоном Мейєром. Ви маєте угоду з генпрокурором. Варто було б підкріпити її свідченням ще й у цій справі.
Ґюдім похитав головою.
— Знаю лише, що дівчина Даніеля шукала його в Іспанії. А ще чув балачки, ніби він закопаний у гравійному кар’єрі.
— Від кого чув?
— Від Даніеля. Його дівчина вичитала в поліційних рапортах про якусь ясновидицю, котра побачила його під камінням. Але тепер Даніель має іншу версію, як на мене, правдоподібнішу.
— Яку ж?
— Оскар його позбувся, так? Хлопчисько-рибак побачив його з грошима, тож Оскар не мав іншого виходу. Тепер, коли ви знайшли гроші, це дуже схоже на реальність. У кожному разі, я не вірю, що він потонув. Потопельника неодмінно знайшли б. Не може бути звичайним збігом крадіжка грошей і зникнення людини. Можливо, Оскар прикопав його десь під камінням, як і передбачила ясновидиця.
Вістінґ збільшив зумом обличчя Ґюдіма, так що воно заповнило весь екран монітора. Думки вирували в голові. Симон Мейєр побачив таке, чого бачити не смів, і його вбили, щоб приховати інший злочин. Але його і гроші викрадав аж ніяк не Оскар Тведт. Награбоване опинилося у тодішнього міністра охорони здоров’я, а згодом міністра закордонних справ, Бернгарда Клаусена. Велике питання — яким чином? Те саме стосується і запитання, що сталося з Симоном Мейєром.
61
У кутку підвального офісу працював принтер. Ліне вивчала аркуш, який поволі виповзав з апарата. Фото Даніеля Ліндберґа. Вродливий шатен. Засмагле обличчя з білозубою усмішкою. Ліне впізнала в його доньці деякі батькові риси. Підборіддя, ледь помітні веснянки на носі, близько посаджені темні очі.
Аудюн Тюле взяв з принтера аркуш, повісив фото на стіні поруч з Александером Квамме.
— Ми трохи маємо на нього інформації, — сказав Тюле. — Поліційне фото зроблено три роки тому, коли його затримали за бійку на відкритому майданчику одного ресторану. Він працює в спортцентрі, яким володіє удвох із братом. Швидше за все, там і познайомився з Александером Квамме.
Стіллер обернувся до Ліне.
— Вони намагаються з’ясувати, куди поділися гроші, вважали, ніби ти щось знаєш. З того, що знайшли в твоєму ноутбуку і побачили на дошці, могли прийти до висновку, що гроші забрав Леннарт Клаусен.
— Раціональна гіпотеза, — кивнув Тюле. — Леннарт місцевий. Те, що він загинув одразу після крадіжки, дає їм підстави вважати, що здобич усе ще лежить десь неторкана.
— Очевидно, саме так і було, — втрутився Мортенсен.
— Вони йдуть твоїм слідом, Ліне, — підхопив Стіллер. — Ти вивідала, що саме Томмі Плейм і Аксель Скавгауґ були тоді найближчими друзями Леннарта Клаусена. Отож хтось із них мусив знати, де заховано гроші.
— Вони продовжать пошуки, — сказав Тюле.
— А ми їм допоможемо, — усміхнувся Стіллер.
— Як? — здивувалася Ліне.
— Наша перевага в тому, що вони не знають, що ми знаємо про подвійну роль Генрієтте. При наступній зустрічі ти їй розкажеш про свої здогади, де Леннарт Клаусен міг заховати вкрадені гроші. Ми їх туди заведемо і візьмемо на гарячому.
— Влаштуємо обман, як з Оскаром Тведтом? — запитав Тюле.
— Перенесемо туди камери, влаштуємо засідку, — кивнув Стіллер.
— А де? — поцікавилася Ліне. — Де Леннарт найімовірніше міг заховати гроші, і як це мені вдалося додуматись, де їх шукати?
— Гараж! — спало на думку Вістінґові.
— Який гараж?
— Удома в його батька. Гараж напхом напханий мотоциклетними запчастинами й інструментами, — пояснив Вістінґ. — Стоїть неторканий від самої смерті Леннарта.
— Чудово! — вигукнув Мортенсен.
— Мені потрібна надійніша історія, — промовила Ліне.
— Поговори з його подружкою, котра живе в Іспанії. Заведи розмову про гараж, а тоді зможеш використати інформацію, — запропонував Вістінґ.
— Дзвони! — Стіллер кивнув на мобільний на столі. — Про зустріч з Генрієтте домовишся на завтра.
Ліне взяла телефон.
— На завтра я вже маю домовленість з Трюгве Юнсрюдом.
— Скасуй! — порадив Мортенсен.
— Він колишній міністр фінансів, — нагадала Ліне. — Не так легко було отримати згоду на зустріч. Я не можу її скасувати просто так!
— Коли зустріч? — запитав Вістінґ.
— О десятій ранку на його дачі в Хєррінґсвіку.
— Встигнеш і туди, і туди, — запевнив Вістінґ.
Ліне кивнула й вийшла з телефоном з кімнати.
Вона стала перед вікном на кухні, дивилася на свій будинок унизу вулиці. Треба було залишити увімкненим світло. Вечірня темінь наповзає чимраз раніше і вже огорнула все навколо.
Ринґтон слабко вібрував у слухавці, але, коли Рита Салвесен відповіла, голос здався зовсім близьким.
— Як справи? — запитала Ліне. — Розмовляли з адвокатом про оформлення спадку?
— Так, він про все подбає. Ніякого заповіту не було, тож Лєна успадкує все. Дякую за турботу! Може, зустрінемося, коли я приїду в Норвегію?
— З радістю! — відповіла Ліне. — Що думаєте вчинити з будинком?
— Продати.
— Не маєте наміру повернутися до Норвегії?
— У кожному разі, не найближчим часом.
— Я проїжджала повз дім, коли недавно була в Колботні, — вела далі Ліне, хоча це й не було правдою, але їй треба було підвести розмову до будинку й гаража. — Розташований у гарному місці, пасує для родини з маленькими дітьми, — додала вона.
— Я знаю.
— Ви часто там бували з Леннартом?
— Ні, більше часу проводили в мене вдома.
— Леннарт, мабуть, не вилазив зі свого гаража, я так розумію?
Рита засміялася.
— Це правда! Бавився своїми мотоциклами день і ніч. Нікому не дозволялося туди навіть носа потикати.
А ось це чудово, подумала Ліне. Можна використати Ритині слова в розмові з Генрієтте.
— Чому ж це? — запитала Ліне.
— Ну, не знаю. Ось я, наприклад, малюю і теж не люблю, щоб хтось зазирав мені через плече, доки картина ще не готова. Гадаю, з Леннартом було приблизно так само. Він лагодив моцики, шліфував, лакував. Мабуть, не хотів, щоб їх хтось бачив недосконалими. У вашій журналістській роботі, певно, все так само. Ви ж не захочете показувати комусь свої чернетки.
— Ваша правда. — погодилася Ліне.
— Зовсім нестерпно стало влітку напередодні його загибелі, — розповідала Рита. — Здається, він збирав мотоцикл для мене. У кожному разі, наполягав на здачі іспиту на право водіння. Хотів їздити зі мною удвох.
— Здали?
— Ні, до цього так ніколи й не дійшло.
Ліне отримала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.