Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, і спокій крила розпина, і північ зерна маку сипле, та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, не вирвеш віршем корінь зла. Середа, 22 березня 1933 Поетова весна
Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно у далечінь глядиш: виприскують сріблясті стебла трав, небавом бризнуть яблуні бруньками і край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав і, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло в долоні похилив. Ось ярою весною зацвіло, і ти ще раз щаслив. Твоє перо, думкам слухняне, нових пісень ладнає гармонійний стрій. Тремтить захоплення струною голос твій, і з неба ждеш вечірньої роси, і ловиш оком п’яним на синім обрії хмаринки біло-льняні у завороженому перстені краси. Не знаєш сам, чи весело тобі, чи сумно, і б’є весна до голови. ……………………………………………………… А за вікном юнацтво горде та безумне готується на зрив новий. Середа, 29 березня 1933 До нас!
Каштани в ранок сивий, попелястий шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті.) Хай час від цвілі береже шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже нова лунає пісня — рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, де, наче сосни рівні та високі, юнацтва смілого ряди відмірюють дзвінкі, пруживі кроки. Субота, 26 серпня 1933 Ніч на площі Юра
Північ чорна, наче вугіль, ходить тінь по площі Юра, в'ються обручами смуги на блискучих сірих мурах. Місяць — таємничий перстень, вправлений у ночі гебан.[58] Будеш в срібнім сяйві мерзти під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, що тут привид, а що ява, чи це марево, чи, може, дійсність, наче сон, лукава. Це із скла й музики вежі, це вогонь, що вже не гріє, це останні світу межі, це архітектура мрії. Північ чорна наче вугіль, попіл сну на очі сипле, різьбить сріблом в довгі смуги