Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

німці протягом нацистської доби. Злочини нацистів не були справою рук лише жменьки лихих керманичів. Накази нацистів виконували широкі маси німецьких солдатів та чиновників, і їх усіх слід вважати винуватими в злочинах проти людяності. Таким чином, завдяки зусиллям Бауера сформувалося тло, на якому спалахнули студентські бунти 1968 року — про них я розповім далі.

Зміна в поглядах німців на події нацистської доби після мого першого перебування в Німеччині чітко і брутально постала переді мною 21 рік потому, в 1982 році. Ми з дружиною Марі тоді приїхали в Німеччину у відпустку. Наближаючись по шосе до Мюнхена, ми помітили дороговказ до передмістя під назвою Дахау, де колись був розташований нацистський концтабір (німецьке скорочення KZ), перетворений тепер на музей. Жоден із нас ніколи раніше не бував у колишньому концтаборі. Але ми навіть гадки не мали, що «звичайний» музей з його експонатами справить на нас таке сильне враження, бо ми вже багато знали про концтабори з розповідей батьків Марі, колишніх в'язнів концтабору, та кінохроніки, яку я дивився в дитинстві.

Відвідування Дахау стало для нас приголомшливою подією, принаймні, такою ж приголомшливою, як і наступне відвідування значно більшого й відомішого Аушвіцу біля міста Освенцім, також перетвореного на музей, але не німецький, а польський, бо розташований на території Польщі. Фотографії та тексти німецькою мовою виразно розповідали про концтабір Дахау і те історичне тло, на якому він з'явився: прихід нацистів до влади в 1933 році, переслідування євреїв та опонентів нацистів у 1930-х, кроки Гітлера до розв'язування війни. Експозиція музею також розповідає про сам концтабір Дахау та решту таборів у створеній нацистами системі. Не знімаючи з німців відповідальності, експозиція наочно демонструє принцип Фріца Бауера «Німці мусять судити себе самі».

Те, що ми з дружиною побачили тоді в Дахау, бачать усі німецькі діти, починаючи з 1970-х років. У школі їм розповідають про злочини нацистів, багатьох із них возять на екскурсії в колишні концтабори на кшталт Дахау, теж перетворені на музеї. Але таке відверте загальнонаціональне ознайомлення з колишніми злочинами нечасто відбувається деінде. Насправді я не знаю жодної іншої країни, яка хоча б віддалено нагадувала Німеччину щодо готовності взяти на себе відповідальність за власні злочини. Індонезійським дітям і досі нічого не розповідають про масові вбивства 1965 року (розділ 5); молоді японці, з якими мені доводилося спілкуватись, кажуть, що їм невідомо про військові злочини, скоєні Японією (розділ 8); американських школярів не ознайомлюють з моторошними деталями американських військових злочинів у В'єтнамі, а також проти індіанців та африканських рабів. У 1961 році я спостерігав серед німців значно менше готовності визнати темне минуле своєї країни. Якщо поставити за мету визначити, коли для Німеччини настав переломний момент щодо цього питання, то це, як ми невдовзі переконаємося, сталося в 1968-му.

-

Заворушення і протести, особливо серед студентів, у 1960-ті роки набули значного поширення у вільному світі. Вони почались у Сполучених Штатах з руху за Громадянські права, виступів проти В'єтнамської війни, Руху за свободу слова в Каліфорнійському університеті в Берклі, а також руху під назвою «Студенти за демократичне суспільство». Студентські протести ширилися також у Франції, Британії, Японії, Італії та Німеччині. Як і в Сполучених Штатах, виступи в цих країнах були повстаннями молодого покоління проти покоління старшого. Однак найгострішої форми ця конфронтація між поколіннями набула саме в Німеччині, що пояснюється двома причинами. По-перше, причетність старшого покоління німців до нацизму означала, що прірва між молодшим і старшим поколіннями була значно глибшою, ніж у США. По-друге, авторитарні принципи традиційного німецького суспільства посилили взаємну відразу у стосунках між старшим та молодшим поколіннями. Протести з вимогами лібералізації наростали в Німеччині протягом 1960-х років, але соціальний вибух — войовничі протести — стався саме в 1968 році (фото 6.4). Чому саме в 1968-му?

Не лише в Німеччині, а й у Сполучених Штатах різні покоління мають різний досвід і отримують різні назви. У Сполучених Штатах їх називали, зокрема, «бейбі-бумери», «покоління X», «покоління нового тисячоліття». Але зміни, що відбувалися з року в рік, у Німеччині були швидшими та глибшими, ніж у США. Коли ви ближче знайомитеся з американським приятелем і розповідаєте один одному історії свого життя, то, непевне, не починаєте з такої фрази: «Я народився у 1945 році, і вже один цей факт розповість вам про моє життя і принципи достатньо багато, щоб мені про це не довелося говорити самому». Але німці дійсно, розповідаючи про себе, часто починають з фрази: «Я народився 1945 року». Мабуть, тому, що всі німці знають, що, відповідно до часу народження і місця, де пройшло дитинство, життєвий досвід і погляди їхніх земляків можуть істотно різнитись.

Візьму, наприклад, життєвий досвід своїх німецьких друзів-однолітків, тобто народжених близько 1937 року. Жоден із них у дитинстві не мав нормального життя у нашому, американському, розумінні. Через війну всім їм довелося пережити те чи інше лихо. Наприклад, з моїх шести найближчих німецьких друзів, народжених 1937 року, один осиротів, коли на фронті загинув його батько-військовий; другому довелося бачити, як на район, де жив його батько, падали бомби, хоча батькові тоді вдалося вижити; моя приятелька розлучилася з батьком в однорічному віці й зустрілася знову, коли їй було 11, бо батько потрапив у полон; четвертий товариш втратив під час війни двох своїх старших братів; п'ятий у дитинстві спав під мостом, бо його місто майже щодня бомбардували і ночувати в будинку було небезпечно, а шостого матір кожного дня посилала на залізничну станцію цупити вугілля, аби вони мали змогу обігрітися. Таким чином, мої німецькі друзі 1937 року народження були достатньо дорослими, щоб воєнні спогади, післявоєнний хаос та злидні, а також закриття школи залишили в їхніх душах психологічні травми. Однак вони були недостатньо дорослими для того, щоб міцно засвоїти нацистські погляди, які виховувала в молоді організація під назвою Гітлер'югенд. Більшість із них були надто молодими, щоб їх призвали до нового західнонімецького війська, створеного в 1955 році, бо покоління 1937 року стало останнім, на яке призов не поширився.

Ці факти з життя німців, народжених у різні роки, допомагають зрозуміти, чому 1968 року в Німеччині вибухнув войовничий студентський бунт. Ті, хто виходив на протести в цьому році, переважно народилися близько 1945-го, якраз наприкінці війни. Вони були надто молодими, і тому з них не виховали нацистів; вони не брали участі у війні, вони не пам'ятали повоєнних років хаосу та злиднів. Зростали вони здебільшого вже після відновлення німецької економіки, в комфортних