Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

— Що тебе гнітить? Хіба ти не став кращим серед кращих? — запитала я.

— Що значать ці перемоги в порівнянні з можливістю стати безсмертним! — вигукнув Агрипа.

— Не забувай, що ти переміг тільки завдяки чарівному зіллю, — нагадала я.

— Як ти можеш мене попрікати? Ти сама запропонувала мені допомогу, — з докором сказав Агрипа.

На це мені було нічого заперечити. Втім, я не сприйняла його бажання пройти випробування всерйоз.

— Ставши безсмертним, ти мусиш дати обітницю безшлюбності. Хіба ти більше не кохаєш мене?

— А ти? Чи кохаєш ти мене? Хіба тобі не хочеться, щоб коханий чоловік став безсмертним?!

Я сприйняла його слова за жарт і вирішила, що настав час повідомити йому головну новину.

— Ти й будеш безсмертним, тому що втілишся у своєму синові. У нас буде дитина.

Агрипа зблід. Його лице спотворила гримаса відчаю.

— Ти не радий? — сторопіла я. — Невже ти справді сподівався стати безсмертним?

— Ні, що ти. Вибач. Я дуже радий, — силувано посміхнувся Агрипа.

Хто б міг подумати, що це сумирність змії, що затаїлася перед нападом? У ту ніч він наклав на мене закляття оціпеніння й потай проник до комори мого батька. Він знав, де лежить ключ. Агрипа викрав найцінніші зілля та отрути й учинив у сховищі справжній розор. Потім він підкинув мені ключ, напоїв мене зіллям, яке викликає божевілля, й тільки після того зняв закляття.

Я билась у корчах, а віроломний коханий побіг до мого батька з фальшивим розкаянням. Він сказав, буцім я невірно витлумачила дружбу між нами й коли дізналася, що він хоче присвятити своє життя служінню магії та стати безсмертним, збожеволіла.

Побачивши мене в такому жалюгідному стані, батько впав у відчай, але швидко опанував себе. На щастя, він розумівся на знахарстві. Він приготував відвар, який міг повернути мені розум. Я випила його і поринула в тривалий сон.

Я спала й не знала, що Агрипа знову обманом пройшов випробування, та це не наблизило його до безсмертя. Тільки тоді він зрозумів, чому безсмертні дають обітницю безшлюбності, Той, хто обрав своє продовження в дітях, не може знайти безсмертя тіла. І тоді Агрипа зважився на найчорнішу справу.

Свята закінчились. Кораблі з гостями готувалися до відплиття, а я все спала під дією ліків. І тоді Агрипа викрав мене з дому і потай привіз на один із кораблів. Він домовився з капітаном, аби той забрав мене з острова. Лиходій дорого заплатив за цю послугу, та жадібність коштувала шкіперу ще дорожче. Капітан не підозрював, що для Агрипи важливо не просто прибрати мене геть з-перед очей, але знищити майбутню дитину, що стояла на шляху до досягнення його мети.

Коли я прокинулася, кораблі вже вийшли у відкрите море. Я благала капітана повернутись, але він відмовився, як і раніше вважаючи мене божевільною. Тим часом Агрипа підкріпив свої сили краденим зіллям і викликав шторм.

Ураганний вітер із люттю накинувся на вітрильники й розкидав їх, як шкаралупки. Гігантські хвилі підіймалися з безодні, захльостуючи палубу. Та це були дитячі забави у порівнянні з тим, що почалося потім. Величезний водяний стовп, як хижий змій, стрімко налетів на потріпану флотилію. Від нього не було ні порятунку, ні захисту. Смерч обрушився на кораблі, тягнучи їх у воронку, що розверзлась. Із семи кораблів не врятувався жоден.

У передсмертну мить я зрозуміла страшну правду: щоб стати безсмертним, Агрипа приніс у жертву свою ще не народжену дитину. В ту мить, коли життя в мені згасло, він набув сили. Тоді я поклялася, що повернусь і помщуся.

Відтоді життя на острові сильно змінилося. Всі свідки давніх подій таємничим чином зникли або загинули. Турніри чародіїв канули в Лету. Агрипа зробив усе, щоб острів жив замкнено й ніхто з людей не міг туди потрапити.

Час ішов, і Агрипа навчився всіх премудростей чародійства. Йому більше не треба було вдаватися до чарівного зілля, щоб утверджувати свою могутність. Йому вдалося багато чого подолати. Єдине, що не дає йому спокою дотепер, — це страх. Умираючи, я прокляла його і напророчила, що він сам віддасть знак влади в руки жінки, і тоді загиблі з його вини підіймуться із дна океану, і всі дізнаються про істинну ціну його всесилля.

Я довго чекала, коли звершиться розплата, і ось час настав.

Фріда змовкла. Всі ошелешено завмерли, спрямувавши погляди на Верховного Чародія. Агрипа в страху позадкував.

— Ні, ні. Це помилка. Скажи, що це помилка, — почав благати він, дивлячись Азару в вічі.

Юнак байдужно позирав на свого наставника. Несподівано в морі піднялася гігантська хвиля. Як велетенський звір із роззявленою пащею, вона насувалась на тих, що стояли на березі, загрожуючи проковтнути всіх. Перш ніж маги встигли оговтатися, хвиля з гуркотом обрушилася на острів, але ніхто не відчув сили її удару. Коли всі опам'яталися, на берегу стояли вісім старих, двоє юнаків і чорноволоса дівчина. Агрипи серед них не було. Зникла і примарна армада.

Вируюче море викинуло на берег посох із дорогим набалдашником зі слонової кістки й заспокоїлося. Лазурна гладь була безтурботною й рівною, мов скло. Хвилі, тихо перешіптуючись, плескались об берег. Посох влади лежав на піску, та ніхто не зважувався до нього підійти.

Нарешті, Маріка ступила крок і підняла його.