Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Прошко пильно дивився на Маріку, не розуміючи, що відбувається. Серце хлопчини шалено билось. А в голові роїлася сотня запитань. Як дівчина опинилася на кораблі-примарі? Що все це значило?

— Маріко! — крикнув він.

Дівчина не обернулася. Прошків голос долинув до неї мовби здалеку. Маріка повільно підійшла до магів. Вона мала тендітний і беззахисний вигляд, але чародії в страху позадкували. Кожен з них помилково вважав, що вона з'явилася на острів, аби заявити своє право на владу.

Серед магів не було єдності. Одні запізно розкаювалися, що вчасно не підтримали юну чарівницю. Інші жалкували, що не допомогли Агрипі позбутися дівчиська, коли це було можливо. Так чи інакше, всі розуміли, що настав час відповідати, і не сподівалися на пощаду.

Всі очікували, що скаже Верховний Чародій, але Агрипа боягузливо мовчав. Його права рука Авдій також як у рот води набрав. Бачачи, що сміливців немає, наперед виступив Зосим.

Саме він колись розшукав дівчину і привіз на острів, тож тепер уважав себе відповідальним за те, що відбувалось.

— Якщо ти прийшла взяти владу, ми готові до переговорів.

— Я прийшла не для того, щоб завдавати зла, а для того, щоб зло покарати, — мовила Маріка. Її голос звучав байдужливо і відсторонено, мовби хтось інший говорив її вустами. — Мене привела Навіжена Фріда, щоб подати рахунок убивці, який живе серед вас.

— Убивця серед нас? Немислимо! Хто він? — захвилювалися чародії.

— Той самий, хто пропонував умертвити новонароджену дівчинку, яку ви із співчуття підкинули циганам, — пролунало у відповідь.

Усі погляди спрямувалися на Верховного Чародія.

— Але це неймовірно! — пробурмотів Саватій.

— Це істинна правда. — З-за спини Маріки з'явилася красива молода жінка. Її схожість із дівчиною була разючою. Жінка гордо піднесла голову і мовила: — Це говорю я, Фріда, яку називають Навіженою. Я — повелителька штормів, які забирають життя людей. Я — легенда, що наводить жах на мореплавців. Але я винна тільки в тому, що повірила в кохання цього чоловіка, — Фріда показала на Верховного Чародія. — Настав час вам дізнатися правду.

…Це сталося в ті далекі часи, коли Агрипа був іще молодим. Тоді життя на острові було зовсім не те, що тепер. На острів стікалися чарівники з усіх кінців землі, щоб удосконалювати свою майстерність. Тут була найбільша бібліотека. На острові можна було знайти найрідкісніші трави й рослини для приготування еліксирів і зілля.

Мій батько був травником. Ніхто не знав стільки рецептів приготування ліків, скільки він. Одні рослини батько збирав, інші вирощував сам. Він із дитинства привчав мене доглядати сад і втаємничував у свої секрети. Я росла оточена любов'ю. Всі чарівники, що жили на острові, панькали мене, мовби я була їхньою спільною дитиною, адже своїх дітей у них не було.

Коли я підросла, молоді чарівники, яким випадало бувати на острові, почали виявляти до мене знаки уваги, та жоден з них не розбудив мого серця. В душі я залишалася зірвиголовою. Мені виповнилося вісімнадцять, коли на острів приїхав красивий юнак. Його звали Агрипа. Він був на два роки старший за мене, розумний і гарний собою, та при цьому дивовижно скромний. Агрипа мріяв осягнути таємниці магії. Мене зворушила сором'язливість юнака. Мало-помалу ми почали бачитися частіше. Нам було цікаво вдвох, і сталося неминуче. Ми покохали одне одного. Я почувалася найщасливішою дівчиною на світі!

У ті давні часи острів жив не так відособлено. Раз на рік тут улаштовували турнір чародіїв. На свято до гавані припливали кораблі під різними прапорами. Гості з'їжджались подивитися на яскраве видовище і повболівати за учасників. На площі шумів ярмарок, де можна було придбати обереги, амулети і цілюще зілля. А ввечері небо розквітало яскравими вогнями феєрверка.

Напередодні змагань усюди панувала атмосфера радості й веселощів, тільки мій коханий ходив як чорна хмара. На мої розпитування він признався, що також записався в учасники турніру. Він хотів справити на мене враження, та скоро зрозумів, що вчинив необачно. На відміну від досвідчених суперників, він був усього лиш чародієм-початківцем. Змагання загрожувало обернутися для нього не славою, а ганьбою. Відмовитися від участі він уже не міг. Усі вважали б його боягузом.

— Завтра я стану загальним посміховиськом, — із гіркотою сказав він.

— Для мене ти однаково будеш найкращим, — запевнила його я.

— Ні, я цього не переживу.

У голосі Агрипи було стільки страждання, що я зважилася на відчайдушний вчинок. Із забороненої комори батька я взяла трохи зілля, що вдесятеро збільшує магічні сили. Це було безрозсудністю, та я не могла не допомогти чоловікові, якого кохала.

У день турніру мені було не по собі. Вперше в житті я обманула довір'я батька. Я ледве помічала, що відбувається на арені, та перемога Агрипи змусила мене забути про все. Ми раділи, як діти. Звичайно, Агрипа здобув першість нечесно, та яке це мало значення для закоханих сердець?

Одначе скоро Агрипа знову зажуривсь. Як переможець, він мусив брати участь у другому змаганні. Мені не залишалося нічого іншого, як знову порушити заборону й роздобути для нього заповітне зілля. Він знову став переможцем.

На цьому турнір завершився. Третій день відводили для випробування, в якому брали участь лиш ті, хто претендував на звання безсмертного мага.

Я була на сьомому небі від щастя. Дурна, я вважала, що всі труднощі лишилися позаду.

В мене була для Агрипи ще одна гарна новина. Коли