Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

дівчат із поважних родин, яких садив обідати на бильцях лож[540], за старим звичаєм, разом з усіма. Запідозривши, що гість украв золотий кухоль, запросив його наступного дня, поставив перед ним глиняний дзбанок. Подейкують, що він подумував навіть видати едикт, який дозволяв би тихо або й голосно випускати вітри просто за столом, бо дізнався, що якийсь чоловік занедужав, соромлячись та стримуючись[541].

33. Попоїсти й попити винця був охочий усюди й повсякчас: якось, засідаючи на форумі Августа, зачув запах бенкету, що готувався для салійських[542] жерців у сусідньому храмі Марса, — тут же зійшов із суддівського крісла і, піднявшись до жерців, засів за гостину разом із ними. Виходив з-за столу не швидше, аніж переситившись та перепивши, та одразу лягав навзнак у ліжко, роззявивши рота, щоб уві сні йому лоскотали горло пір’ям, аби звільнити шлунок. 2. Спав дуже коротко, бо не міг заснути до самої півночі: тому часто засинав на суді посеред самого слухання, так що адвокати були змушені підвищувати голос, щоб його розбудити. Був надзвичайно нестримним щодо жінок, і зовсім байдужим щодо чоловіків. Велику пристрасть мав до ігор у жеребки, навіть випустив книгу про це мистецтво. Зазвичай грав навіть у дорозі, прилаштувавши собі до повозу дощечку так, щоб жеребки не змішувалися.

34. Вдачу мав жорстоку та кровожерну, що виявлялося у важливих, та неважливих справах. Катування підсудних та покарання батьковбивць наказував проводити негайно та в його присутності. Перебуваючи в Тибурі, забажав побачити покарання за давніми звичаями: але коли в’язнів прив’язали до стовпів, то виявилося, що ката немає. Тоді він викликав ката з Рима і вперто чекав на нього аж до вечора. На кожних гладіаторських іграх, чи тих, які влаштовував сам, чи які влаштовували інші, наказував убивати навіть тих, що випадково впали, і насамперед ретиаріїв, аби бачити лиця умираючих[543]. 2. Коли ж двоє гладіаторів одночасно падали від взаємно завданих ран, тут же наказував зробити для нього маленькі ножі з їхніх мечів[544]. Від боїв із дикими звірами та від полуденних побоїщ[545] отримував таке задоволення, що сидів у театрі від самого світанку та не відлучався навіть тоді, коли всі розходилися на обід. Окрім призначених бійців, часто виганяв будь-кого за якусь незначну чи випадкову провину: робітників, службовців, та усіх інших, якщо погано працювали машини, підйомники[546] чи ще що-небудь. Якось виставив одного свого раба-називальника — так, як той був — у тозі.

35. Та найхарактернішими його рисами були боягузтво та недовірливість. Одразу з перших днів імператорства, про що вже йшлося, намагався показати свою простоту, проте не зважувався виходити на бенкет без озброєної списами охорони, та й замість рабів також були у нього воїни. Ніколи не відвідував хворого, попередньо не переглянувши спальню та не поперетрушувавши покривала й простирадла. Останнім часом навіть почав перевіряти усіх, що приходили до нього з привітанням, вдаючись до найдетальнішого вишукування. 2. Лише згодом з трудом дозволив, аби не перевіряли жінок, хлопчаків та дівчаток, чи щоб у супроводжуючих та у писарів не відбирали каламарів та грифелів. Навіть Каміл, задумуючи переворот, не сумнівався, що може нажахати його навіть без війни, тому й послав погрозливого й зухвалого листа, пропонуючи скласти владу та вдатися до цивільного життя й дозвілля. Клавдій, вагаючись, чи не підкоритися, скликав перших мужів республіки на раду.

36. Неправдивий донос про змову настільки його залякав, що він подумував навіть покинути свій пост. Якось, про що я уже говорив, коли він виконував жертвоприношення, побачив біля себе чоловіка з ножем: тож негайно скликав через глашатая сенат, голосячи й слізно жаліючись на свою долю, у якій ніколи нічого немає певного, та довго після того не показувався на людях. Від свого палкого кохання до Мессалини відрікся не так через ганебне приниження, як через страх перед небезпекою, що оскільки вважав, що вона прагне здобути владу для Силія, свого коханця. Клавдій тут же ганебно й боягузливо втік у військовий табір[547], торочачи всю дорогу про те, чи його влада ще достатньо сильна.

37. Не було ані підозри, ані навіть найменшого доносу, який не спонукав би його до захисту чи помсти. В часі слухання один відповідач підійшов до Клавдія та, відвівши його набік, переконав, що уві сні бачив, начебто його хтось убив: а дещо пізніше, наче впізнаючи вбивцю, вказав на позивача, коли той подавав петицію. Бідолаху негайно схопили, наче на гарячому, й тут же покарали. 2. Говорять, що так само знищили й Аппія Силана: Мессалина й Нарцис, змовившись проти нього, розділили поміж собою ролі. На світанку, вдаючи переляк, він увірвався у спальню до Клавдія, стверджуючи, що уві сні побачив, як Аппій нападає на нього; а у той же час вона, висловлюючи подив, розповіла, що ось уже кілька ночей поспіль бачить цей же сон. Коли ж невдовзі, за змовою, Клавдію доповіли, що до нього вламується Аппій, якому напередодні було вказано прийти саме у цей час, то наче як доказ сповнення усіх сновидінь, було наказано схопити його та стратити. Клавдій наступного ж дня, не вагаючись, доповів сенатові про справу та склав подяку своєму вільновідпущенику[548], що той навіть уві сні піклується про благополуччя господаря.

38. Свій гнів та запальність сам визнавав і навіть видав едикт, обіцяючи, що перший буде коротким та нешкідливим, а друга не буде без причини. Мешканців Остії засипав жахливою лайкою за те, що вони не вислали човнів назустріч, коли він підійшов до Тибру, — так на них образився, що сам писав, наче вони понизили його до рангу рядового воїна, — але раптово пробачив їм та заледве не почав розкаюватися. 2. Власноруч відштовхував тих, що невчасно підходили до нього в людному місці. Без жодної провини вигнав квесторського писаря та сенатора преторського рангу: першого — за те, що він вперто провадив судову справу проти Клавдія, коли той ще не був при владі, а другого — за те, що коли той був едилом, засудив Клавдієвих орендарів за недозволений розпродаж варених продуктів та побив батогами старосту, що за них заступився. Через це навіть усунув едилів від догляду за харчевнями. 3. Своєї глупоти зовсім не приховував, хоча у деяких своїх дрібних виступах стверджував, що вдає дурника перед Гаєм, оскільки інакше не залишився б живим та не здобув би посади. Однак це було непереконливо, адже невдовзі вийшла книга під назвою “Вознесіння дурнів”, у якій говорилося, що ніхто не може просто лише