Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

— Просто у мєня красівий мейл, — чемно відповів Гєна, й це була «закладка». Він дочекався питання від Олєжкі: 

— Красівий — ето какой? 

Трушин так само стримано відповів: 

— Ейч Ю Ай 28 Ес Ем, — потім зрозумів, що для басиста це занадто, й поспіхом додав: — Хуй 28 см собака хот мейл. 

Позаду пирснули. Зарахувавши собі цей жарт, Гєна ніби закінчив з витівками і повернувся до Вані, нарешті готовий обговорити серйозні питання з вокалістом. 

— Ну шо дома? — спитав Трушин, знизивши голос. 

Дома… 

— Хєрово, — зізнався Ваня. Не хотів брехати директору. 

— Шо так? За лаве скрєбьот? 

— За лаве теж. За все. 

— А малой? В зоопарк пускают вас? 

— Малий щасливий, дякую. Ну тобто в зоопарку щасливий, а вдома тільки мультики дивиться або плаче. Ні з ким не хоче розмовляти, тільки з Мар’яною й те… кілька слів. 

— Нє бзді, — скривився Трушин. — Биваєт такоє, в садік надо отдать, там пойдьот. Йєму ж скока? Трі скоро? Самоє врємя. Надо пробіть, кто єсть із дєпутатов горсовєта, шоб пісьмо сдєлал, с уліци в Кієвє сейчас с рєбьонком хуй зайдьош, всьо забіто. Надо нє забить Ірке сказать… І ето... надо в соцсєті возвращаться. Ірка говоріт, норм фоткі с зоопарка пошлі, под штуку лайков. Сюжет про встречу смотрєл? 

— Так, — а от тут Бронзовий Голос збрехав легко, тому що передивлятися зустріч на вокзалі він би не став, навіть якби це був єдиний контент на безлюдному острові. 

Селфі зі Стьопою на тлі дупи лева він зробив ще першого дня — малий відбивався, бо не хотів обіймати батька, тож просто стояв й дивився вгору, звідки, як прибрехав тато, мав у той момент спуститися вертоліт. 

Надіслав тоді фотки Ірі й зусиллям волі стримав себе, щоб навіть не відкривати пост у браузері, щоби подивитися лайки з коментарями. Знав: якщо почитає, то неодмінно повернеться. Й знову з’їжджатиме з глузду від низької залученості чи що там зараз у моді в робітників медіапетингу. 

— Ти знаєш, в мене таке враження, що теща їй щось начесала про роялті, бо дружина вже двічі питала, які гроші за права на пісні я отримую. Може, стара по телевізору побачила якийсь сюжет. От я і думаю: а чи не збирається Мар’яна… подати на розлучення й відсудити права. 

— Ха! Половіна от ніхуя — ето ж ніхуя! Ти говоріл єй, что у нас прав нєт? На нашем ютубє почті нічєго, а всє тє відоси на «Таланте», ім і капаєт. 

— Казав. 

— А она? 

— Головою похитала, а потім знову. 

— І тут нє бзді, — Гєна взяв Ваню за плече й трохи стиснув. — Бєдность — прєдохранитель от разводов. Я ж всєгда говорю — нє трать всьо, нєльзя тратіть больше, чем зарабатуєш! А с Мар’яной… Прітрьотєсь. Надо показивать сємью — Мар’янка та как похорошела, а? Она там в сєлухє себе хахаля часом нє нашла? 

От про це говорити зовсім не хотілося. Ваня знизав плечима, надягнув навушники, відкрив у ютубі концерт дівочого хору «Cantamus», який завжди був у пригоді в складних ситуаціях, сперся головою на вікно й заплющив очі. 

Там із темряви прибувала на станцію Смородине електричка зі Сум, і він так само спирався обличчям на вікно. А на пероні під смугастою парасолькою на нього чекала висока струнка дівчина, якій він незабаром збирався освідчитися в коханні. 

* 

Ніби й спав, а ніби й ні. Не так, як вдома, коли не хотілося прокидатися на зойк Стьопи та повертатися до реального світу, — зараз він балансував на межі дорожньої дрімоти й контрольованого сну, в якому по черзі відкривалися нові кімнати. І він впізнавав кожну з них, ніби вже ходив цим коридором. 

У першому приміщенні вони з Мар’яною впускали Кота до нової квартири, в якій пахло деревом та свіжою фарбою. Стьопа був вже там й гучно ляскав долонями по вікнах, які йшли від підлоги до стелі. За вікнами кучерявився великий ліс — листяний, не хвойний, хоча уві сні це Ваню аніяк не дратувало. 

Кіт підбіг до малого, дружина відкрила порожню шафу на кухні й перевірила, що там, а Ваня вирушив до наступних дверей, сподіваючись, що там буде новий будинок для мами, в урочищі Нєскучному. 

Але там була Тоніна хата. І ця дюймовочка з великими очима чекала на нього. 

Підбігла у невагомому шовковому халатику, підстрибнула й обійняла за шию. З дверей зали на них дивився усміхнений дід Микола. Ваня саме зібрався щось йому сказати: привітатися, спитати, як сьогодні його поперек, та тут на кухні Гєна Трушин сказав комусь: «Меньшиков точно, а Міронов под вопросом». 

Якісь голоси запитали, який саме Міронов «в пєрдак барался» — той самий чи молодий, і директор відповів, що молодий. У Вані не було жодного бажання повертатися до автобуса, тому він м’яко зняв Тоню зі шиї, поставив на коричневу килимову доріжку, цмокнув у лоба й розвернувся до дверей, пригинаючись за звичкою, щоб не зачепити головою люстру. 

Відчинив двері, але чомусь опинився не в коридорі, а одразу в іншій квартирі. Праворуч за вікном стирчав квартал «Арени». Отож він був десь поруч із будинком, в якому зростала Голда Меїр. Та й пам’ятна дошка, яка потрапляла кілька разів йому на очі, підтверджувала цю здогадку. А може, то той самий будинок. А може, навіть та сама квартира. Зліва від нього, за білими дверима, почувся плескіт води. Вочевидь, там був санвузол. 

«Може, там сама Голда?» — з жахом подумав Ваня і спробував згадати, як називався фільм, в якому було щось схоже. Там був якийсь готель, а це… Ні, він зараз не в готелі. Навпроти «Арени» був якийсь хостел, а тут все, як у президентському люксі, — висока стеля, ліпнина на стінах, антикварні меблі, велика картина з вершниками, які завзято грають у поло на широкій галявині перед білим замком. 

— Ваня, ето ти прішол? — з ванної почувся жіночий голос. Шум води стихнув, й голос перепитав: — Ти? 

Дзвінкий молодий голос, спокійний та впевнений. І він ніби знав його, і ніби впізнавав цю хату. 

— Я, — відповів, бо цього чекала жінка за дверима. 

— Я скоро, поставь чайнік, — почулося звідти, й за мить вода знову забуркотіла. 

Ваню хитнуло вбік. За вікном різко загальмувала якась машина, й голос, схожий на Лютого, закричав: 

— Слиш, Баргузін, ти шо, пєдалі попутал? 

До нього доєднався голос Трушина: