Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

забрала до себе, бо Ваня його навіть не вмикав. А й справді, що йому там дивитися? Були часи, коли тєлєк працював безупинно й зрозуміло на якому каналі — анонси «Таланту» виходили в кожному рекламному блоці, а що може бути приємнішим за споглядання себе у смокінгу? Та нічого! 

Потім хвиля популярності вщухла. Дивитися на інших артистів було спочатку ніяково, а потім і боляче, тому телевізор припадав пилом під вікном, аж поки Людмила Григорівна спитала, чи потрібен він Вані, й виперла старий «панас» на горбі, завернувши в простирадло. Тепер от виходило, що дарма на це погодився — знайди їм канал «Disney Junior» й покажи на чому хочеш, бо дитина звикла до серіалу «Хранитель Лев», не кажучи вже про всі фільми франшизи. Галаслива дитина, яка падає на підлогу, голосно плаче та дриґає ногами. 

Тому після другого відвідування зоопарку, після вереску, плачу і незручних питань від дружини Ваня віддав їм свій телефон, в якому чекали наступні рівні PVZ2, та попрямував на дах. Масік з Кєшою були на базі, щось фасували в маленькі зіповані пакетики. 

— Садісь, Ваньок. Я как раз прікаливаю за одного клієнта, — усміхнувся Масік і розповів, що один чувак з сусіднього будинку завис їм порядну суму, але блискуче з тієї ситуації викрутився. 

Цей клієнт пробігся по знайомих, назбирав купу старого, але дорогого фірмового взуття, приніс його в будку з ремонту, що стояла біля наступної зупинки транспорту, й здав одразу пар двадцять, ніби для театру. А вночі виніс ту будку, вкравши все взуття. Повернув його власникам, а сам за кілька днів з друзями навідався до того чоботаря й зняв з нього цілу тисячу доларів! Розрахувався з пацанами, тепер гуляє, як усі порядні люди, з нульовим балансом. 

Поржали, потім Масік розказав, що маніяка досі не знайшли, хоча всім кладменам дана вказівка «цінковать за трасой», звертаючи ввечері увагу на одиноких підозрілих чоловіків. 

— Я прєдлагал каждого подходіть і внаглую фотографіровать, но Кєша говоріт, шо спалімся, — зауважив Масік. 

— Та ми уже спалілісь, лєвиє мусора пріходілі на кришу, — підсумував Кєша, сумно хитаючи головою. — Так шо, Ваньок, валім ми отсюдова. 

— Ти шо? І куди? — злякався Ваня, а сам подумав: «Валентина стукнула, зараза». Кєша відповів, що давно слід було з’їжджати з даху, бо бізнес на місці не стоїть, а якщо його не розвивати — зачахне, потрібен нормальний офіс зі складом. 

Шо ж коїться! Все, до чого звикаєш, зникає. От як тепер без добрих сусідів, з якими можна посидіти на даху, розслабитися, дунути та послухати нормальний музон? 

— Ти нє пєрєживай, Ваньок, ти ж остайошься золотим клієнтом, обоснуємся, я маякну, — заспокоїв його Масік, а Ваня згадав, по що саме прийшов, і спитав, чи нема раптом у них старого ноутбука на кілька тижнів — приїхала дитина, просить мультики, а його старенький «хьюлєтт» заснув вічним сном ще навесні. 

Кєша відповів, що ноутбук робочий самим потрібен, проте вдома валяється старий планшет («план-щіт» — піддакнув Масік), іще другий айпад, він ледве дихає, батарея геть не тримає, але від розетки живе та відео ніби ще тягне. Запропонував зайти завтра та взяти участь у прощальній вечірці на даху. 

Мар’яна одразу б викупила накурку, тому від вечірки довелося з великим жалем відмовитися. Зате назавтра Ваня отримав планшет з підзарядкою та пакунком у додаток. 

— Холі панч, сатіва, такой творчєскій дуст, що ти напішеш «Анфогівен», отвєчаю, — зауважив Кєша, а Ваня вкотре здригнувся від збігу — звідки той знає, що золотий клієнт і, за сумісництвом, Бронзовий Голос, пише свою першу дорослу пісню? 

В якійсь книжці йшлося про те, що отаке здригання означає, ніби хтось пройшов над твоєю майбутньою могилою. Якщо це справді так, то останнім часом над Ваніним місцем ходив взвод солдат, туди-сюди. 

Тепер Стьопа дивився свого Муфасу в усіх його різновидах, Мар’яна дещо збавила градус накалу, а в заначці зі старими резервними струнами тихенько собі лежав пакетик дусту — чекав, як і його господар, на гастроль до безіменного села, яке цієї суботи збиралося відсвяткувати свої роковини гучним концертом із багатьма артистами різної стадії свіжості. 

* 

Автобус підстрибнув на ямі, Ваня промахнувся з вибором призового пакета й замість рослин Юрського болота покращив Пляж великої хвилі. Тьфу! Сто синіх кристалів, які він збирав кілька днів, вилетіли в дупу! Бронзовий Голос чортихнувся й подивився у вікно — вони тільки проїхали «Гуллівер». У цьому місті вже й у суботу зранку корки. 

«Гуллівер, — подумав він. — Може, не велетень, а Гуллівер? Теж три склади, але ж слово красивіше й тягнеться значне краще за велетня. Я — твій Гуллівер. І наголос буде тепер правильний. Хм, ніби непогано. Треба не забути». 

Бус знову зупинився. Що ж таке? Можна було б спокійно виспатися й чекати усіх неподалік на виїзді з міста, але Трушин такі номери блокував — всім треба приїхати на місце збору, хоч трісни. Ваня вийняв навушники і збирався було нагадати імпресаріо про логістичну несправедливість, але той досі сперечався з Лютим. 

— Када ти мнє звоніл? — виблискуючи очима, кричав піаніст через прохід, а всі навколо усміхалися — схоже, Ваня пропустив чергову хвилю гастрольних жартів. 

— Та в десять ноль одну, еще даже Ваня нє прішол, — відповів Гєна, удаючи праведний гнів відповідального керівника. 

— І шо, Ваню тоже штрафовать? 

— Вокаліст імєєт право на пять мінут. Піаніст — нєт. Єслі он нє Елтон Джон, конєчно. 

— В хорошем смислє? 

— А шо для тєбя хороший? 

Всі заржали, трохи усміхнувся й Ваня. Це було так приємно — знову їхати з міста, навіть якби вони в Черкасах розвернулися на тамтешньому Хрещатику й повернулися на свій, все одно було б непогано. 

Лютий вичекав паузу, щось собі збагнув й гучно повідомив: 

— А у мєня всє контакти слєтєлі, как би я узнал, шо ето ти? А... — він удав розуміння, розбудив свій телефон й подивився історію викликів. — Я ж должен бил допєрєть, шо с ноль пятьдєсят можеш только ти звоніть, больше у меня прістарєлих друзєй нєт, даже у бабушкі ноль дєвяносто трі. 

Перед автобуса вибухнув сміхом — всі були готові ржати над будь-якими жартами, Лютий вже ледь не плакав від задоволення. Ваня перевів погляд на Трушина — невже директор лишить цей раунд без відповіді? Гєна теж вичекав, поки хвиля просяде, й відповів: 

— А я, когда с ноль шестьдєсят трі звонят, нє всєгда бєру, только когда таксі заказиваю. 

Ну така собі відповідь, для своїх. Тоді Лютий вирішив добити лежачого суперника й видав постскриптум: 

— Та ти мнє до сіх пор на мейл пішеш!