Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

Доуз скорчив гримасу та підвівся зі стільця.

— Ви робите помилку.

— Не вперше, — розвів руками Міллер.

Коли гість пішов, Міллер сів за стіл і взявся картати себе.

Дурень. Гірше — самовпевнений дурень. Сидить тут у п’яному

ступорі замість того, щоби працювати. Замість того, щоби

шукати Джулі. Але тепер він знав більше. «Скопулі».

«Кентербері». Лінії, що поєднують між собою точки.

Він прибрав пляшки, помився в душі й заходився шукати

в терміналі інформацію про корабель Джулі. За годину подумав

про ще дещо — і всередині загніздився невеликий острах; що

більше Міллер про нього думав, то більшим він ставав. Близько

півночі зважився набрати Гевлокову нору.

Напарник відповів аж через дві хвилини. Коли нарешті їх

з’єднало, зображення Гевлока мало заспані очі та скуйовджене

волосся.

— Міллере?

— Гевлоку! Маєш іще дні відпустки?

— Трохи.

— Лікарняні?

— Звісно.

— Бери їх! Бери їх усі. Не показуйся у відділку. Забирайся

кудись у безпечне місце, якщо таке знайдеш. Кудись, де землян

не почнуть убивати ні за цапову душу, щойно почнеться

гармидер.

— Ти про що взагалі? Не розумію.

— До мене навідався агент ОПА. Хотів умовити припинити ту

справу з викраденням. Мені здалося... що він збентежений. Що

він боїться.

Гевлок помовчав, поки сенс сказаного просочувався у його

затуманену від сну свідомість.

— Боже милостивий... — нарешті спромігся сказати. — Чого

можуть боятися ОПА?

Розділ тринадцятий. Голден

Голден закляк, витріщаючись на кров, що юшила з Шедової

шиї та витікала геть, немов дим у витяжку. Звуки бою стали

вщухати — повітря залишало каюту. Стугоніло у вухах, а тоді

почало різати, наче хтось устромив у них по льодорубу. Досі

вовтузячись із путами крісла, Голден підняв погляд на Алекса.

Пілот щось кричав, але через розріджене повітря його було не

розчути. Наомі та Еймос уже вистрибнули з крісел та летіли

у протилежні кінці кімнати, до дірок. Еймос тримав у руці

пластикову тацю, на якій раніше була вечеря. Наомі — білу

папку-швидкозшивач. Голден втупився у них і лише десь за пів

секунди зрозумів, що саме вони хотіли зробити. Його поле зору

звузилося, на периферії були лише темрява та іскри.

Коли він нарешті виборсався з крісла, Еймос і Наомі вже

затулили дірки у стінах імпровізованими латками. В кімнаті не

вгавав пронизливий свист — повітря прагнуло прорватися крізь

негерметичні перешкоди. Його тиск у каюті почав підніматися, і зір потроху повертався до Голдена. Дихати було все ще важко, Голден хапав повітря ротом. Звуки також почали повертатися, наче хтось повільно крутив регулятор гучності — й він нарешті

почув крики Наомі.

— Джиме, аварійна шафка!

Вона показувала на невелику червоно-жовту панель у стіні

поряд із його кріслом. Завдяки рокам муштри на флоті він зміг

здерти печатку й вирвати панель зі стіни попри декомпресію та

кисневе голодування. У ніші були біла аптечка першої

допомоги, позначена старовинним символом червоного хреста, пів десятка кисневих масок і клейовий пістолет із зарядом

жорстких пластикових дисків у приєднаному герметичному

мішку. Набір для аварійної герметизації. Голден витягнув його.

— Тільки пістолет, — крикнула Наомі. Її голос долинав ніби

здаля. Голден замислився: це через розріджене повітря чи

низький тиск пошкодив йому барабанні перетинки?

Голден від’єднав пістолет від обойми пластикових дисків

і пожбурив у бік Наомі. Вона обвела краї папки-швидкозшивача

цівкою миттєвого клею і кинула пістолет Еймосу. Механік

вправно зловив його, навіть не обернувшись, і загерметизував

краї навколо своєї таці. Свист припинився, і тепер стало чутно

шипіння системи вентиляції, що старанно відновлювала

атмосферу в каюті. Усе зайняло п’ятнадцять секунд.

Усі спрямували погляди на Шеда. Щойно витік повітря

зупинили, його кров стала збиратися в червону бульбашку над

шиєю — наче гротескний замінник голови.

— Мати Божа, шеф... — Еймос перевів погляд із Шеда на теж

нажахану Наомі, голосно клацнувши зубами