Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І життя його потекло жваво, як тече життя багатьох парижан та юрми молодих чужоземців, що наїжджають до Парижа. О дев’ятій годині ранку, схопившись з постелі, він уже був у розкішному кафе з модними фресками за склом, із стелею, облитою золотом, з аркушами довгих журналів і газет, з благородним прислужником, який проходив повз відвідувачів, держачи чудовий срібний кофейник у руці. Там пив він із сибаритською насолодою своє жирне кофе з величезної чашки, ніжачись на еластичному, пругкому дивані та згадуючи про низенькі, темні італійські кафе з нечепурним ботегою[167], що ніс невимиті склянки. Потім брався він за читання колосальних журнальних аркушів, і згадував про жалюгідні журнальчики Італії, про який-небудь «Diario di Roma», «Il Pirato»[168] і такі інші, де були вміщені невинні політичні відомості й анекдоти мало не про Термопіли[169] та персидського царя Дарія[170]. Тут, навпаки, всюди видно було кипуче перо. Запитання на запитання, заперечення на заперечення — здавалося, кожен з усіх сил бундючився: той загрожував близькою зміною речей і провіщав зруйнування державі; кожний ледве помітний рух та дія камер[171] і міністерства розросталися в рух величезного розмаху між упертими партіями і майже одчайдушним криком чулися в журналах. Навіть страх відчував італієць, читаючи їх, думаючи, що завтра ж спалахне революція, неначе в чаду виходив з літературного кабінету, і тільки Париж зі своїми вулицями міг вивітрити в одну хвилину весь цей тягар. Його пурхливий блиск на всьому та строкатий рух, після цього важкого читання, здавалися чимсь схожим на легкі квітки, що збігли по урвищу безодні. В одну мить він переселявся весь на вулицю і робився подібно до всіх зівакою у всіх відношеннях. Він затримувався перед світлими, легкими продавицями, які тільки-но вступили в свою весну і якими були наповнені всі паризькі магазини, ніби сувора зовнішність мужчини була б непристойна і мигтіла б темною плямою з-поза цільних стекол. Він дивився, як заманливо ніжні тонкі руки, вимиті всякими милами, загортали папірці конфект, тимчасом як очі ясно й пильно втуплялися в прохожих, як рисувалася в іншому місці світловолоса голівка, мальовничо схилившись, опустивши довгі вії на сторінки модного роману, не бачачи, що навколо неї зібралася вже купа молоді, яка розглядає і її легку сніжну шийку і кожну волосинку на голові її, підслухує саме коливання грудей, утворене читанням. Він зупинявся і перед книжною крамницею, де, як павуки, темніли на слоновому папері чорні віньєтки, накидані розгонисто, згарячу, так що іноді й розібрати не можна було, що на них таке, і здавалися ієрогліфами чудні літери. Він стояв і перед машиною, яка сама займала весь магазин і ходила за дзеркальним склом, качаючи величезний вал, що розтирав шоколад. Він затримувався перед крамницями, де зупиняються цілими годинами паризькі крокодили, засунувши руки в кишені та роззявивши рота, де червонів у зелені величезний морський рак, надималася набита трюфелями індичка з лаконічним надписом: «300 її.», і миготіли золотистим пером та хвостами жовті й червоні риби в скляних вазах. Він гуляв і на широких бульварах, що велично проходять через весь тісний Париж, де серед міста стоять дерева у зріст шестиповерхових будинків, де на асфальтові тротуари сунула наїзна юрба та купа доморослих паризьких левів і тигрів, не завжди вірно відображених у повістях. І, надивившись вволю й досхочу, забирався він до ресторану, де вже давно сяяли газом дзеркальні стіни, відбиваючи в собі незчисленні юрми дам і мужчин, які гомоніли розмовами за маленькими столиками, розкиданими по залу. Після обіду вже він поспішав до театру, не знаючи тільки, який вибрати; в кожному з них своя знаменитість, в кожному свій автор, свій актор. Всюди новина. Там блищить водевіль, жвавий, пустотливий, як сам француз, новий кожного дня, що створювався весь у три хвилини дозвілля, смішив весь від початку до кінця, завдяки невичерпним капризам веселості актора; там палка драма. І він мимоволі порівнював суху, убогу драматичну сцену Італії, де повторювалися один і той самий старик Гольдоні[172], що його знають усі напам’ять, або ж нові комедійки, невинні й наївні до того, що дитина б занудилася над ними; він порівнював їхню убогу групу з цією жвавою стрімкою драматичною повіддю, де все кувалося, поки було гаряче, де кожний боявся тільки, щоб не прохолонула його новина. Насміявшись досхочу, нахвилювавшись, надивившись, втомлений, пригнічений враженнями, повертався він додому і кидався в постіль, яка, як відомо, одна тільки потрібна французові в його кімнаті: кабінетом, обідом і вечірнім освітленням він користується в публічних місцях. Але князь, проте ж, не забув з цим різноманітним спогляданням поєднати заняття розуму, яких потребувала нетерпляча душа його. Він узявся слухати всіх знаменитих професорів. Жвава мова, часто піднесена, нові точки й сторони, помічені промовистим професором, були несподіваними для молодого італійця. Він почував, як почала спадати з очей його пелена, як в іншому, яскравому світлі поставали перед ним раніше не помічені предмети, і самий набутий ним мотлох деяких знань, які звичайно загибають у більшої частини людей без усяких пристосувань, пробуджувався і, оглянутий іншими очима, стверджувався назавжди в його пам’яті. Він не пропустив також почути жодного знаменитого проповідника, публіциста, оратора, камерних дебатів і всього, чим гучно гримить у Європі Париж. Незважаючи на те, що не завжди вистачало його коштів, що старий князь присилав йому утримання, як студентові, а не князеві, він устиг, одначе ж, найти випадок побувати всюди, найти доступ до всіх знаменитостей, про які
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.