Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Заключні слова Путіна звучали для вух Рекса Тіллерсона музикою і вказували на те, що вся його тяжка робота упродовж попередніх місяців над угодою уже приносила дивіденди. Тіллерсон вів перемовини з ключовим співучасником Путіна, Іґорєм Сєчіним, якого Путін не лише особисто обрав керувати енергетичною політикою країни, а й особисто ввів до складу правління «Роснєфті». Найбільше, чого Тіллерсон потребував від Сєчіна, так це гарантій, що російський уряд винагородить «ЕкксонМобіл» за її досвід і інвестиції мінімальним податковим тиском і мінімальним регуляторним втручанням у її діяльність. Це важливе прохання, як здалося Тіллерсону того дня в Сочі, було задоволене на найвищому рівні. «Російський уряд, — сказав Путін, — підтримає ваші зусилля з досягнення успіху вашого бізнесу в Росії». Слова ці віщували Тіллерсону чимало щасливих днів й підтверджували, що двадцятигодинний переліт в курортне містечко на Чорному морі вартував зусиль.
Ще безліч деталей потребували доопрацювання, але угода про партнерство із «Роснєфтью» дозволила Тіллерсону наблизитися до винагороди, яку він намагався здобути понад п’ятнадцять років. Допоки Джордж Мітчелл і його інженери намагалися розгадати секрет гідравлічного розриву пластів, Тіллерсон намагався розгадати секрет ведення бізнесу (завжди ризикованого) у пострадянській Росії. На момент візиту в Сочі влітку 2011 році Тіллерсон, здавалося, був певен, що ставить гроші «ЕкксонМобіл» на потрібну конячку в потрібний час і потрібному місці: він був на боці Владіміра Путіна. До російських президентських виборів лишалося шість місяців і Путін, схоже, прагнув відсунути вбік свого протеже і тимчасового охоронця президентського крісла Дмітрія Мєдведєва. Святкування в Сочі нафтової угоди мало на меті показати електорату й решті світу, що Путін в домі хазяїн. Це все його заслуга. «Уклавши угоду з «ЕкксонМобіл», Путін продемонстрував, що усім керує він і що готовий лишитися верховним лідером Росії», — йдеться в оприлюдненому на другий день огляді «Рейтер».
«Якби «ЕкксонМобіл» спробувала укласти угоду з Мєдвєдєвим, нічого б не вийшло, — вважає аналітик Центру політичної кон’юнктури Росії. — Навіть якщо б вони про щось домовилися з Мєдвєдєвим, угода могла б зірватися будь-якої миті, тоді як Путін був гарантом». Якщо бодай хтось у цьому й сумнівався, то останні новини з Москви швидко поклали цим сумнівам край. Назавтра після підписання угоди (зранку-раненько) озброєні російські судові виконавці увірвалися в московські офіси «Брітіш петролеум», конкурента «ЕкксонМобіл», яка, певно, поставила аж ніяк не на ту російську конячку в намаганні укласти й собі партнерство із «Роснєфтью». Російська влада в наказовому порядку змусила всіх співробітників залишити офіси ВР і зібрала докази, які були використані в судовому позові на 78 мільярдів рублів, поданому нібито незадоволеними (дружніми Кремлю) акціонерами ТНК-ВР.
Рейд був своєрідною силовою тактикою, украй популярною у путінській Росії, і західні бізнесмени, що вели там справи, особливо не здивувалися. Фактично те, що 2011 року ВР все ще тримали в Москві офіси й співробітників, свідчило, наскільки спокусливими лишалися російські нафтові й газові запаси. Найвищий керівник компанії в місті, Боб Дадлі, мусив три роки до того рятуватися втечею з Росії після кількох місяців загрозливих особистих переслідувань та юридичних погроз. Телеграми Міністерства внутрішніх справ США, пізніше оприлюднені «Вікілікс», показали, що посадовці США побоювалися на той час за його безпеку і розуміли, що не зможуть гарантувати йому захист. Були навіть варті довіри рапорти, які Дадлі все ще відмовляється підтверджувати, що його в Москві повільно, поступово труїли. Але, за словами головних суперників ВР в Росії, британський нафтовий магнат в усьому винен сам. «Брітіш петролеум», — пояснив один із них, — очевидно, дуже слабенько тямить в політичних розкладах».
На той момент Рекс Тіллерсон вже досить довго «аналізував» події в Росії: починаючи ще з 1997 року, відколи був віцепрезидентом корпорації, відповідальним за формування бізнесу «ЕкксонМобіл» в Росії. До літа 2011-го Тіллерсон зрозумів, що успіх в Росії залежить винятково від гарних стосунків із Владіміром Путіним. Так само, як президент Теодоро Обіанг в Екваторіальній Гвінеї, в Росії лише Путін мав можливість втілити в життя більшість мрій «Екксон».
Коли Тіллерсон 2011 року відбув із Сочі, особисто схваливши угоду, яка могла стати найбільшою угодою його життя (і життя Путіна, і будь-чийого життя взагалі), він повинен був розуміти, що це видовищне міжнародне рукостискання було не просто церемоніальним: це був життєво важливий фактор, визначальний для можливості реального ділового партнерства в Росії. Або ви берете Путіна в долю, або жодна угода вам не світить.
Возьмемся за руки друзья. Чтоб не пропасть по одиночке.
РОЗДІЛ 14
Довіра
Оскільки Рекс Тіллерсон зосередив усі свої задуми на тому, що зможе Росія зробити для «ЕкксонМобіл» і що «ЕкксонМобіл» зможе зробити для Росії, він розумів, що є принаймні ще одна російська рука, яку він має потиснути. Ця рука стосувалася плеча, на якому трималося управління російською енергетичною індустрією від імені Владіміра Путіна, — Іґоря Івановича Сєчіна. Справа ця була не з приємних. Міцне рукостискання Сєчіна, як і він сам, могло свідчити про будь-які наміри: від щирої дружби й відданості до здатності погрожувати й навіть фізично травмувати. Сєчін, якому трохи повернуло за п’ятдесят, при особистій зустрічі вражав: колись худорлявий хлопчик, тепер тлустий і круглолиций, з пронизливо-блакитними очима-намистинками, з лобом завбільшки з рекламний щит, з торчкуватим носом, шляхетності якому аж ніяк не додавала м’ясиста дзюбка, і вічним виразом світової скорботи на вустах. Може, це й на краще. Бо коли Сєчін усміхався, то ставав схожим на казкового людоїда, який щойно поласував маленькою смачненькою дитинкою. На початку 2012 року, коли відносини Тіллерсона із Сєчіним почали набувати міжнародного значення, він міг прочитати накопичувані десятиліттям досьє на Сєчіна, над якими попрацювали журналісти й державні служби безпеки як на Заході, так і в Росії, але так і не дійшов остаточного висновку про те, що ж за людина чоловік, з яким він вів справи.
Уперше про Сєчіна заговорили
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.