Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рекс Тіллерсон, генеральний директор згаданого величного західного корпоративного гіганта, не взяв до уваги жагу російської влади до визнання й святкування, тому вирішив у серпні 2011 року особисто відвідати Сочі. У Росії за валюту правили лояльність і дружба. Тож Тіллерсон чудово розумів, що його присутність на церемонії оголошення про вражаючу й безпрецедентну дружбу між найбільшою нафтовою компанією Америки і найбільшою нафтовою компанією Росії стане інвестицією у невеличкий милий фонд приязного ставлення. Тіллерсон розраховував, що зможе накопичити цієї приязні достатньо, щоб протриматися в цій угоді кілька років (насправді, десятиліть), аби отримати з неї якнайбільше вигоди. Угоді цій не бракувало ризиків; поїздка Тіллерсона до Сочі присвячувалася управлінню ризиками.
У середині 2011 року генеральний директор Тіллерсон міг дозволити собі ризикнути. На той момент «ЕкксонМобіл» отримала безліч різних можливостей, і більшість із них були ласими. Галузеві аналітики оголосили про «повернення до днів процвітання, що передували фінансовому колапсу 2008 року». Компанія випереджала решту недержавних нафтових і газових компаній на планеті практично за всіма показниками 2011 року. Тіллерсон і його команда щойно відзвітували про чистий і необтяжений заставою прибуток у 21,3 мільярда доларів у першій половині 2011 року, що давало їм можливість встановити світовий рекорд з річного корпоративного прибутку. Акції «ЕкксонМобіл» за тринадцять місяців зросли на 45%, майже удвічі перевищивши зростання фондових індексів і цін на сиру нафту. За рік обсяги видобутку корпорацією нафти піднялися на 10%, а видобуток природного газу аж на 25%. Керівництво розширило присутність «ЕкксонМобіл» на всю територію Сполучених Штатів, придбавши доступ до мільйонів акрів родовищ сланцевого газу в Пенсільванії, Арканзасі, Луїзіані і в епіцентрі видобутку сланцевого газу, формації Барнетт в Техасі, чиї щедрі дари простяглися прямісінько до порогу штаб-квартири корпорації «ЕкксонМобіл» в Ірвінгу. Додайте до цього, що інженери Тіллерсона нещодавно здобули довіру Департаменту врегулювання і забезпечення, Бюро з управління енергетикою океану (BOEMRE), яке щойно схвалило заявку «ЕкксонМобіл» на відновлення робіт з буріння в Мексиканській затоці. Керівники BOEMRE з радістю з’ясували, що пропозиція «ЕкксонМобіл» «відповідає новим суворим стандартам, запровадженим після катастрофи «Глибоководного горизонту».
Незважаючи на це, внутрішній видобуток був маленьким потічком у потужному нафтогазовому річищі «ЕкксонМобіл». Команда Тіллерсона мародерствувала по всьому світу, не лише там, де мала тривалий досвід роботи — на кшталт Катару або Гвінейської затоки на західному узбережжі Африки. Компанія оголосила про відкриття нового нафтового родовища на Східній Яві, провінції Індонезії, про переговори з китайською компанією щодо «спільної оцінки потенціалу шельфового газу» в провінції Сичуань, і пробурила свої перші сланцеві свердловини в Польщі, країні, видобуток сланцевого газу в якій обіцяв бути більшим, ніж у будь-якій іншій незалежній європейській державі.
Однак усі ці славні новини тьмянішали на тлі блискучих можливостей, наданих Росією. Жодне місце на Землі не йшло в жодне порівняння з привабливістю євразійської вуглецевої спокуси. Справжні обсяги нафти й газу в російських надрах були непорушною державною таємницею, але те, що було відоме, завдавало танталових мук видобувникам нафти й газу в усьому світі. Росія вже видобувала близько 15% світової нафти, і цей видобуток здійснювався тими самими іржавими технологіями, які використовувалися ще за радянських часів. За достовірними даними, в російських надрах міститься газу більше, ніж в будь-якій іншій державі на Землі — до чверті від усього світового запасу. Утім, складно було знати напевно, як багато нафти й газу може ховатися глибоко під щільними сланцевими формаціями Західного Сибіру і скільки його може бути безпосередньо в морі, на континентальному шельфі — на краю Чорного моря на півдні або в Охотському морі на сході, чи, що найцікавіше, в Карському морі на півночі, в Північному Льодовитому океані.
Майбутній партнер «ЕкксонМобіл», державна нафтова компанія «Роснєфть», якій належало право на буріння російського континентального шельфу, дійшла висновку, що лише в одному Карському морі було щонайменше 36 мільярдів барелів нафти. Додайте сюди природний газ, і обсяги зростуть до 110 мільярдів барелів нафтового еквівалента. Це був для Тіллерсона потенційний переломний момент — збільшити вчетверо кількість наявних світових резервів «ЕкксонМобіл». Тож не треба було бути генієм, аби розуміти, що поїздка в Сочі, щоб промасажувати тендітне російське его, була необхідністю.
У Сочі, для увіковічнення підписання нового стратегічного альянсу між «ЕкксонМобіл» і «Роснєфтью», чекали напохваті підконтрольні російській державі телевізійні камери. Про угоду, яка вимагала негайних інвестицій завбільшки у 3,2 мільярда доларів США для розроблення нафти й газу в Карському морі, оголосили як про угоду двох рівних сторін, кожна з яких вкладалася в справу однаковою мірою. «Роснєфть» пропонувала «унікальну ресурсну базу» (усю цю нафту й газ на арктичному узбережжі Росії), а «ЕкксонМобіл» — «унікальні технології» (досвід спроб принаймні подолати усі перешкоди буріння на арктичному шельфі). Один російський чиновник в Сочі відважив «Екксон» комплімент, що їхні платформи в Канаді «можуть витримати удар тонного айсберга».
Коли Тіллерсон виступав від імені «ЕкксонМобіл» на церемонії підписання, його беземоційна, з техаським акцентом, корпоративна промова не відповідала його справжньому і дуже непідробному ентузіазму. «Це великомасштабне партнерство — важливий стратегічний крок, — заявив він. — Домовленість підносить наші відносини на новий рівень і створить значущу цінність для обох компаній». Найважливішим представником з російського боку був не керівник «Роснєфті», а чиновник російського уряду. Владімір Путін, прем’єр-міністр Російської Федерації, а також її колишній і майбутній президент, не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.