Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"

прагнули вигнати етнічних ворогів за річку і «повернути» їх на ворожу національну територію, а в 1944–1946 рр. подібні плани на власний спосіб реалізовували радянські та польські комуністи, то 1947 року польська влада розосереджувала своїх громадян українського походження в «неправильному» напрямку — на північ і захід — на той берег Вісли, де українців ніколи не було, але де вони, як очікувалось, могли асимілюватись.

Операцію «Вісла» було сплановано так, щоб етнічна географія нової польської держави відповідала політичній. Коли у 1947 р. вцілілі євреї емігрували, а залишки німців поспішали змінити свою національність, польська влада вирішила переселити «всіх осіб української національності». Навіть усі змішані родини та громади, що не підтримували УПА, так само як і лемки, які не ототожнювали себе з українською нацією, навіть ветерани Червоної армії та вишколені в Радянському Союзі члени партії та комуністи, які допомагали «репатріювати» братів-українців у 1944–1946 рр., — всі вони підлягали примусовому переселенню. Національність знову, як і під час «евакуації», визначали кров і релігія, а на практиці — літера «У» в нацистських ідентифікаційних документах[436]. Ця політика, що мала охопити «всіх» ще раз підтверджує той факт, що в основі польської «народної демократії» лежала польська «національна держава».

Польська комуністична влада мала нагоду здобути популярність, подолавши українців і «розв'язавши» останнє національне питання на польській землі. Від часу заснування Союзу польських патріотів у 1943 р. головною метою комуністичної пропаганди стала гегемонія в національному питанні. Позбавлення УПА права на державну амністію в січні 1947 р., застосування різних законів до українських і польських партизанів і, зрештою, операція «Вісла», проведена влітку 1947 р., свідчили про те, що ці акції визначали національну спільноту в суто етнічних категоріях.

ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЇ «ВІСЛА», 1947

Керувати операцією «Вісла» доручили генералові Моссору який вступив до комуністичної партії лише у 1945 р. Моссор був вояком легіонів Пілсудського під час Першої світової війни і військовим стратегом у міжвоєнній Польщі. Він був залучений до антиукраїнських заходів перед війною та брав участь в операції «Жешув» у 1946 р. Військові операції проти УПА і участь армії в переселенні, очевидно, були розроблені двома радянськими поляками: керівником оперативного штабу полковником Міхалом Хіліньським і підполковником Вацлавом Косовським, якого призначили начальником оперативного відділу штабу[437]. В операції «Вісла» брали участь піхотні дивізії та служби державної безпеки загальною кількістю 19 335 осіб. Більшість цих солдатів воювали проти польського підпілля. Після року збройної боротьби зі своїми ж земляками, коли часто доводилось стріляти в колишніх товаришів по зброї, цих вояків можна було вважати достатньо здеморалізованими. На початок операції «Вісла» оперативна група чисельно перевищувала УПА в пропорції майже 20 до 1[438].

Моссор, Косовський і Хіліньський в першу чергу зосередились на ліквідації УПА. Після початку операції наприкінці квітня 1947 р. поблизу Ряшева Моссор був не в захваті від дій своїх солдатів під час боїв[439]. Усвідомлюючи, що тактика оточення не спрацьовує проти ідейніших і досвідченіших вояків противника, польські командири вирішили просто переслідувати кожен загін УПА, заганяти його у безвихідь і знищувати. Це була стара радянська антипартизанська тактика. У Польщі вона ніколи не спрацювала проти жодного загону УПА, оскільки ті просто розбивались на невеличкі відділи і пізніше перегруповувалися, зате це виснажувало та зневірювало українців. Згодом, коли війна перетворилась на полювання, польські повідомлення стали нагадувати радянські протоколи про антипартизанську боротьбу. Польське командування детально пояснювало, як використовувати німецьких вівчарок, щоб вистежити партизанів, які відступали лісами, як знищувати укріплені криївки, де шукали прихистку вояки УПА, тощо[440]. Опинившись у пастці своїх бункерів, вояки УПА радше кінчали життя самогубством, аніж здавалися в полон. Робили вони це відповідно до отриманого наказу, а також аби уникнути тортур, що чекали на них, якби їх взяли живими[441].

Тим часом тривало розселення українців, що розпочалося з Ряшівського воєводства, а потім продовжилось у Люблінському та Краківському. Протягом чотирьох місяців, починаючи з 28 квітня 1947 р., оперативна група переселила з Південно-Східної Польщі на північ і захід країни майже 140 660 осіб, ідентифікованих як українці. Як і перша хвиля евакуації та депортації, коли було переселено майже 75% українців, які залишались у Польщі у 1944–1946 рр., так і під час операції «Вісла» змушені були переїхати майже три чверті тих, хто залишився до 1947 р.[442] Операція «Вісла» вдосконалила тактику, випрацювану під час операції «Жешув»: солдати щільно оточували село та прилеглі території, щоб запобігти втручанню УПА, а потім армійський офіцер чи представник служби безпеки зачитував список людей, визначених для переселення. Особам, ідентифікованим українцями, давали кілька годин, щоб зібратись, а потім висилали до тимчасових таборів. Тих, хто намагався втекти, коли армія оточувала село, розстрілювали. Загалом людина, яка наважувалась виходити на вулицю під час проведення операції, ризикувала бути застреленою. Траплялось так, що польські солдати вбивали втікача, а потім виявляли в кишені небіжчика німецьке посвідчення особи з літерою «П», тобто «поляк». Членів родин, де чоловіки були відсутні, катували, щоб дізнатися, де переховуються вояки УПА. Кілька сіл було спалено на очах у їхніх мешканців[443]. Окрім того, операція «Вісла» відрізнялась від операції «Жешув» вагомішою роллю служби безпеки, оскільки тепер польська влада відповідала не лише за депортацію, а й за непросте завдання переселення в межах Польщі. Місця остаточного призначення і рівень розпорошення людей визначались рішеннями офіцерів розвідки, розпоряджень яких у запечатаних конвертах до останнього чекали їхні колеги.

Військові та працівники спецслужб покладалися на місцевих польських та українських інформаторів, що викривали серед своїх сусідів упівських партизанів. Осіб, визнаних українськими партизанами, могли в судовому порядку стратити чи відправити до концентраційного табору. Бійськові суди, які отримали право судити цивільне населення, винесли смертний вирок за співпрацю з УПА щонайменше 175 українцям[444], більшість з яких було виконано того ж дня. Майже 3 936 українців, серед яких 823 жінки і дитини, було забрано до табору Явожно, який під час війни входив до складу комплексу Аушвіц-Біркенау. Там, зазнаючи щоденних катувань, люди хворіли на тиф, їм бракувало їжі та одягу[445]. В самому таборі загинуло кілька десятків українців, а дві жінки вчинили самогубство. Ще 27 осіб, переважно немовлята та літні люди, померли у потягах під час переселення. З огляду на кількість репресованих, ув'язнених, засуджених до смерті й убитих, операція «Вісла» стала наймасштабнішим терором, до якого вдалася польська комуністична влада за увесь час свого існування.

Депортація 1947 р. завдала поразки УПА в Польщі. Після того як більшість українців було переселено, опір став не лише майже неможливим; фактично, він перетворився на безцільний. Більшість солдатів воювали, щоб захистити свій дім, який вони тепер втратили. Сотні людей, які хотіли продовжити боротьбу проти комунізму, тепер не мали підстав боротися саме в Польщі. Чисельність загонів УПА, переслідуваних без упину польськими військами, невпинно зменшувалась[446]. Дехто з партизанів погодився, щоб їх переселили до Північно-Західної Польщі, інші з боями пробились через закриті кордони до Чехословаччини,