Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Таким чином, курс на перевиконання норм мав своїх ворогів і серед керівництва, і серед робітництва. Передусім керівники ставали першими жертвами полювання на ворогів. Відвертих робітників, чиї гострі випади на адресу керівництва спричиняли його падіння[1076], висували на відповідальні посади. На початок 1936 р. 156 керівних кадрів (з них 26 директорів шахт і 23 головні інженери) були зняті з посад. І навпаки: відповідальні посади отримали 300 стахановців[1077]. А скільки керівних кадрів звільнено 1936 р., невідомо. За даними одного дослідження, більше тисячі інженерних та керівних працівників віддано під суд, і з них понад 500 засуджено[1078]. Хоч як би пояснювали причини, наслідки цього «полювання на відьом» були очевидні. Партія і вище керівництво донецької промисловості вдавалися до безлічі безпідставних звинувачень майже всіх безпосередніх керівників виробництва[1079]. Внаслідок цього складалося враження, що все поспіль керівництво промисловості Донбасу — самі саботажники[1080]. А проте в нього не було іншого вибору: перший секретар Донецького обкому партії С. А. Саркісов тривалий час перебував під тиском керівника НКВС України В. Балицького, який вимагав невпинно вишукувати «шкідництво» серед керівних кадрів, а це звинувачення значно серйозніше, ніж саботаж. Саркісов захищав керівництво, доводячи, що шкідництва не було, а був лише саботаж[1081].
Керівництву доводилося всіляко пристосовуватися до нових обставин: показово, що вони вважали за краще визнати стахановський рух, ніж постати перед кримінальними звинуваченнями. До літа 1936 р. серйозні звинувачення в зраді й шпигунстві траплялися зрідка. Але невдовзі настали страхітливі часи. Разючі виробничі рекорди були минущими, а показний стахановський рух підточив загальну організацію праці. Це, своєю чергою, спричинило масові звинувачення в шкідництві. Одного разу, коли якісь шахтарі наскаржилися Сталіну, що на їхній шахті немає лазні (а отже, не створено сприятливих умов праці), Сталін відповів: «Начальник — ворог народу»[1082].
Вакханалія терору
«Чинґісхан перебив багато людей, кажучи, що “смерть переможених необхідна для спокою переможців”». Сталін підкреслив цю фразу, читаючи якусь книжку з історії Росії[1083]. Видається спокусливим знайти в цій. фразі логічне обґрунтування Сталіним великого терору. Видається, що Сталін завоював увесь народ і тепер збирався добити його.
Терор 1936–1938 рр. загалом відомий як великий терор[1084]. Його ще називали «єжовщиною», бо спрямовував цю операцію безславний верховода сил безпеки М. І. Єжов. Єжов був призначений на посаду сталінським указом у вересні 1936 р. і знятий у листопаді 1938 р. У квітні 1939 р. його заарештували і розстріляли в лютому 1940 р.[1085]. Переконуючи Політбюро ухвалити кандидатуру Єжова, Сталін говорив:
«Ягода явно виявився не на висоті свого завдання у справі викриття троцькістсько-зинов’євського блоку. ОПТУ загаялося в цій справі на чотири роки. Про це кажуть усі працівники партії та більшість обласних представників Наркомвнусправ»[1086].
Не те що попередник Єжова, Ягода, утримувався від терору, — його причетність до нього переконливо доведена в попередній частині цього розділу. У квітні 1936 р. Ягода навіть запропонував Сталіну розстріляти всіх звинувачених у тероризмі троцькістів. У травні його пропозиція була схвалена постановою Політбюро[1087]. Саме за його керівництва НКВС у серпні 1936 р. відбувся той перший суд у Москві — над Зинов’євим, Каменевим та іншими відомими опозиціонерами; їх розстріляли одразу після оголошення вироку. А проте влітку 1936 р., коли Ягода отримав свідчення колишніх троцькістів, явно вибиті тортурами, про існування «троцькістсько-зинов’євського блоку», він не повірив цьому і сказав: «Чепуха, ерунда, не может быть»[1088]. Як наслідок — втратив посаду. 1938 р. його прилучили до справи Бухаріна і розстріляли.
Ще до нового призначення Єжов як голова партійної Контрольної комісії брав активну участь у переслідуванні колишніх опозиціонерів. Улітку 1936 р. Єжов написав чернетку секретного циркуляра, в якому доводив, що вбивство Кірова — це справа троцькістсько-зинов’євського блоку. Сталін виправив цю чернетку, додавши, що блок мав на меті вбивство Сталіна, Ворошилова, Кагановича та інших керівних осіб. Таємний циркуляр, розісланий наприкінці липня 1936 р., сповіщав про конспіративні зв’язки блоку з іноземними шпигунами і найманцями[1089]. Єжов став сталінським катом.
На думку Єжова і Сталіна, навіть колишні давні товариші Леніна були мерзенними злочинцями, що хотіли продати країну й народ іноземцям заради власних політичних цілей. Політичний тероризм та шпигунство стали лейтмотивом великого терору. Його жертв майже неминуче проголошували «ворогами народу». Класово нейтральна концепція «ворогів народу» була ідеальною конструкцією, що охоплювала всіх «терористів» та «шпигунів» незалежно від їхнього класового походження та ідеологічних переконань. У червні 1937 р. Сталін сказав, що всіх, навіть «наших людей», слід перевіряти, чи вони не замасковані вороги. За Сталіним, Радянський Союз перевершив буржуазні країни в усіх сферах, крім однієї — розвідувальних операцій; тому він наголошував на посиленні служб розвідки[1090]. Це він казав тоді, коли таємна поліція вже мала моторошну репутацію. На думку Сталіна, якщо всього п’ять відсотків звинувачених — справді вороги, то й це хліб[1091]. Хрущов згадує, що Сталін казав: «Якщо в доносі є 10% правди, це вже позитивний факт»[1092].
Ані в жодній справі не було переконливих доказів тероризму чи шпигунства тих начебто ворогів народу. Дуже повчальні свідчення Молотова, який разом зі Сталіним підписував багато наказів про страту. Одним зі звинувачень на сенсаційному «Кемерівському процесі» у Новосибірську в листопаді 1936 р. була спроба замаху на Молотова, який перед цим побував у Сибірському вугледобувному районі. 1972 р. Молотов згадував, що в спробу замаху важко було повірити, але про неї точилося багато розмов і ходило безліч пліток[1093]. Молотов також зазначає, що фантастичні самовикриття багатьох звинувачених (як-от Бухаріна, Рикова і Ягоди) на показових процесах були сміховинними: вони й далі вели боротьбу проти партії (тобто Сталіна), намагаючись зробити свої признання неймовірними[1094]. Але, за Молотовим, сталінський терор проти «ворогів народу» був виправданий однією елементарною причиною: «Тільки б утримати владу»[1095].
Справді, Сталін намагався будь-що-будь утримати владу в умовах дедалі загрозливішого міжнародного становища. Як слушно відзначив Адам Улам, вступ гітлерівських військ у Рейнську область 7 березня 1936 р. став переломною подією. Цей крок був брутальним порушенням Версальського договору і дав світові ясний сиґнал, що Гітлер збирається почати війну в Європі.
Здається, саме ця подія спонукала Сталіна і Єжова «шукати й викорінювати зраду ще ширше й систематичніше, ніж раніше». «Дурницею було б думати, — зазначає Улам, — що всі ті Зинов’єви, Бухаріни і Радеки тепер не можуть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
