Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

Вранці наступного дня я прокинулася від кошмару. Мені знову снився той дивний сон, де гинув чоловік. Я не розуміла сенс цього сну - натовп людей, напад, смерть ... А ще слова, які хтось продовжував повторювати раз за разом.

Пізнавши гіркоту зради,
Зробиш крок у темряву.
Опинися в тій реальності,
щоб врятувати той світ наяву…

Частина мене була впевнена в тому, що це через думки про розмову з королем про можливий напад. А інша частина губилася у сумнівах, чи це було проявом мого дару, незважаючи на захисні браслети. Як знати, чи таке можливо?

Фабіан учора так і не повернувся, і сьогодні я спала сама. Чесно кажучи, мені не вистачало його обіймів – у них я відчувала себе у безпеці… Проте він так і не прийшов, хоч і обіцяв. Можливо, щось затримало його. Або хтось ... Але про це хотілося думати найменше на світі. Зрештою, він казав, що між нами є якийсь зв'язок. І я частково повірила в це.

Нещодавно Ліара принесла мені сніданок, а потім пішла. Я з'їла майже все, крім елірів. Вони були надто солодкими, і з іншою начинкою, що до смаку нагадувала карамель. Після цього я якийсь час спала у кріслі біля вікна, поки мене не розбудив стукіт у двері. Я встала з крісла, і позаяк була досі сонною, попрямувала до дверей. Варто було мені відкрити двері, як я побачила на порозі хлопця, одягненого в темно-синій камзол.

— Чому ти все ще не одягнена? — Запитав мене незнайомець, від чого я трохи зніяковіла.

— Перепрошую, а ви хто?

— Трістан, і мене послали за тобою. Я мушу супроводжувати тебе на балу.

— Вперше про це чую. Та й до того ж я не дуже добре почуваюся, тож напевно не піду.

— Справді? Я думав, ти хотіла побачити Фабіана, адже він там буде.

— Але він казав, що його не буде.

— Ну, мабуть, мій братик забув тебе попередити про свої плани. Збирайся, я зачекаю тебе за дверима.
 
З цими словами він відійшов назад, і я зачинила за собою двері. Безглуздя якесь… Чому Фабіан не попередив мене про те, що піде на бал? Адже вчора він казав, що його там не буде і наполегливо відмовляв мене йти на бал без нього. Чого він не домовляв і чому не хотів, щоб я йшла туди?

А ще він не казав, що має брата...

Втім, спитаю в нього, як побачу. До того ж і Ліари немає, щоб допомогти мені. Що ж, доведеться робити все самій ... Я дістала з шафи червоне плаття - воно було єдиним, під яке не треба було одягати корсет. А ще воно не було пишним, тільки струменіло вниз до самої підлоги м'якими хвилями. Як тільки вбрання опинилося на мені, я одразу зайнялася волоссям і зібрала його у високу зачіску, тим самим відкриваючи шию. Косметики у мене під рукою не було, але Ліара казала, що якщо мені знадобиться макіяж, то я можу скористатися чарівним дзеркалом у купальні. Я швиденько побігла туди, і підійшла до дзеркала, і, вдивляючись у своє відображення, тихо сказала:
 
— Зміни мій вигляд у тон сукні ... — Поверхня дзеркала на мить ворухнулася, і за мить, я побачила своє перетворення. Густо-нафарбовані вії, невеликі стрілки в куточках і сяюча шкіра, наче я скористалася тональним кремом та хайлайтером. З прикрас на мені були золоті браслети на зап'ястях, які король використовував для обмеження моїх сил. Що ж, дуже непогано.

Як тільки на моїх ногах опинилися туфлі в тон сукні, я вийшла зі своїх покоїв і підійшла до Трістана. Щойно хлопець глянув у мій бік, то тут же здивувався, ніби не чекав такого перетворення з сонного кошеня на прекрасну красуню. Я теж почала розглядати його, і не могла не помітити схожих рис з Фабіаном - той самий колір очей, схожі риси обличчя, лише волосся темніше, ніж у нього.

— Ти виглядаєш чудово, Кассандро…— нарешті сказав Трістан, приходячи до тями, а потім чемно запропонував мені свою руку.

— Дякую, як і ти, — сказала я у відповідь, а потім ми пішли коридором, як ні в чому не бувало. До головної зали ми йшли в повній тиші, і коли стражники відчинили перед нами двері, я побачила величезну бальну залу, заповнену людьми в костюмах. Чомусь виникло відчуття, ніби я вже бачила це раніше, але потім відкинула думки убік, варто було нам ступити всередину. Трістан провів мене до головного столу, а потім взяв у слуги кілька келихів, і простягнув мені один з них.

— Ось, тримай, це версен – суміш нектару Амаріани та слабкої дози алкоголю. На смак чимось нагадує ваш земний напій – шампанське.

— Дякую, я ще його не пробувала ... — сказала я, а потім зробила невеликий ковток, відчувши знайомий смак шампанського, тільки смак був трохи іншим.

— Як тобі версен?

— Дуже приємний на смак. Чесно кажучи, я думала, що він буде трохи терпким, але помилялася.

— Що ж, я радий. На жаль, мені доведеться ненадовго відлучитися, але я скоро повернуся. Будь тут, гаразд?

— Звичайно ... — сказала я, спостерігаючи за тим, як Трістан йде. Незабаром люди почали підходити дедалі ближче до того місця, де була сцена. Цікаво, що там таке?

— Пані та панове, вітаємо нашого Короля! - пролунав гучний голос у тому боці, і я мимоволі піддалася вперед, все ще стискаючи келих версена в руках. Мені вдалося пройти набагато далі від того місця, де я стояла, і тепер я була неподалік сцени, де король сидів на своєму троні. — І, звичайно ж, вітаємо синів нашого короля – Ленарда… — Поруч із королем з'явився хлопець, якому на вигляд було близько тринадцяти років. Потім поряд з ним з'явилося ще двоє хлопців, чиї обличчя я не могла розглянути через людей, що стояли попереду. Один із них був у темно-синьому камзолі, а інший – у білому. — І вітаємо старших синів – Трістана та Фабіана Туреліо! — оголосив той самий голос, і моє серце завмерло, варто було мені почути імена принців.

Я зробила ще пару кроків уперед, і коли натовп розступився, то побачила їхні обличчя. Мені не треба було дивитися на Трістана, бо його я вже бачила. Я не могла відвести погляду від того, хто пробрався під шкіру, змітаючи на шляху всі перепони, і хто так жорстоко зрадив мене. Келих вислизнув із моїх рук, тим самим наробивши шуму, і наші погляди перетнулися. В очах кольору топаза був шок, коли він помітив мене, але я одразу відвела погляд убік. Я не могла дивитися на нього.