Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Через пів години, Злата глянула на себе в дзеркало. Не могла впізнати своє відбиття. Жодної блідості на обличчі. Русі пасма завиті у локони, та вкладені у красиву зачіску. Годі самій себе упізнати. Одягнена у коктейльну лілову, довгу сукню, з широким поясом на талії, яка оголювала передпліччя та оголювала ногу трохи вище коліна, при ході та дуже личила дівчині. Туфлі в тон сукні. Подобалася собі у цьому одязі.

Дівчата, що чаклували над нею майже все склали. Раптом Злата побачила в дзеркалі, як двері без стуку відчинилися, і увійшов Нестор. Серце в грудях підстрибнуло. Дівчина опустила погляд.

— Дякую, дівчата! — Промовив своїм красивим голосом Романов, та вручив жінкам купюри.

За візажисткою та перукарем зачинилися двері. Нестор впевненою ходою наближався. Злата відчувала, як тіло пульсує. Відвертий погляд сірих очей, бентежив. Завмерла. Кутики вуст чоловіка склалися в ледь помітні й посмішці. Він справжній звабник. Дівчина не могла відірвати очей, від його мужніх рис.

Нестор зупинився зовсім поруч. Не відриваючи від неї погляду, дивився прямісінько в очі. Злата задихалася, в голові паморочилося, тіло знову не належало їй. Відчувала легкі імпульси, що пробіглися по спинному мозку, розпалюючи пристрасть в низу живота. Вмить вдихнула, аромат його парфумів, та млосно кліпнула повіками. Це ж той, аромат який вона створила для нього.

Гаряча долоня чоловіка лягла на її талію, за секунду дівчина опинилася притиснутою до його сильного тіла. Від цього жесту, зіниці розширилися. Руки автоматично опинилися на його сильних руках, вище ліктів. Низом живота з новою силою, заблукав блуд.

— Ти просто богиня, моя мила.

Злата кліпнула очима. Комплемент не заслужений, «Так я виглядаю фантастично, але...». Вирішила нагадати Романову дещо.

— Це заслуга цих двох фей, що щойно вийшли звідси. Без товстого шару косметики, я ледь не на примару схожа. — Примружила очі, тіло охоплювало дрібне тремтіння, від своєї зухвалості й від його обіймів. — Милуйся, доки я не змила цього.

— Злато! — Гримнув різко Нестор, змінившись на обличчі, та, міцніше притиснув її до себе. — Досить! — Нервово і разом з тим, так звабливо облизнув губи. — Зараз ми підемо до журналістів... — Я не хочу, щоб хоч хтось з них запідозрив, що між нами щось не так. Ми щасливі наречені... Це зрозуміло!

Злата була готова розплакатися. Але на його слова лише не погоджуючись закивала головою, вперто заявивши.

— Це не правда!

— Це правда, Злато!

Дівчина знову не погоджуючись закивала головою, намагалася звільнитися з його сильних рук.

Нестор важко видихнув, і здавлено наказав.

— Просто підіграй. Посміхайся, я триматиму тебе за руку. Вдавай щасливу наречену, на провокацію журналістів відповідай спокійно, так наче того року прірви, між нами не було. — Видихнувши Романов додав. — Я знаю, що це нелегко, але це нам потрібно.

— Ти впевнений? — Зірвано запитала.

— Впевнений, моя золота дівчинко. Коли ти дізнаєшся правду, то все зрозумієш...

— Сумніваюся. — Фиркнула Злата.

Романов відпустив її з обіймів, та повів з гримерки, на ходу кинувши.

— Нам пора. Нас уже чекають.

Стоцька лише зітхнула крокуючи за ним. Нічого не розуміла, нічого не знала напевно, та не піти не могла. Закохане серце, хотіло вірити йому.

Увійшли у невеличкий конференц-зал, де яблуку не було де впасти. Море люду, і все журналісти. Від цього дівчина почувалася моторошно. Нестор пригорнув її за талію, ведучи за собою.

— Не зважай, на все, що бачиш. Я ж поруч. Краще посміхнись.

Вкотре зітхнула, кліпнувши очима. «Тобі легко говорити, а я ж навіть не розумію навіщо це все».

Видавила посмішку, хоча все тіло напружилося. Все робила автоматично, бо розслабитися було не можливо. Людей надто багато, задуха, камери, спалахи фотоапаратів, це все неабияк дратувало.

Нестор допоміг сісти Златі, присівши поруч. Дівчина ніяк не могла опанувати себе. Напружено глянула на чоловіка, який помітивши це, взяв її руку, й піднісши до вуст поцілував.

— Все добре, моя золота дівчинко!

Ці слова вловив мікрофон і почалося. Тисячі запитань одразу.

— А чому, золота дівчинка?

— Тому, що Злата, тому, що я її кохаю! — Впевнено відповів Нестор, накривши руку дівчини своєю.

— Пане Романов, ваша дружина заявляє, що ви знову разом, і, що збираєтеся узаконити

— стосунки. — Кинула дівчина в окулярах.

— Справді?!! — З іронією перепитав Нестор. — Якби це було правдою, то вона б мала бути зараз поруч. Між мною та Діаною Шульгою, нічого немає, і бути не може. — Стиснувши руку Стоцької, впевнено заявив чоловік.

— Але ж Діана Шульга заявляє, що була з вами увесь цей рік..? — Знову запитав кремезний молодик.

— Напевно у своїх мріях. — Фиркнув Романов. — Всі ви бачили Шульгу, цілий рік в Україні. В неї незлічена кількість красивих фотосесій. Вона не одноразово світилася на різноманітних вечірках та виставках. Я в Україну прилетів лише в червні, і, то на два тижні, потім був змушений покинути країну, і повернувся кілька днів тому.

— Але ж, Злата, теж була в Україні? Невже ви хочете сказати, що ви з нею підтримували стосунки? — Лунало провокативне запитання зі середини залу.

Нестор міцніше стиснув руку дівчини, й глянувши їй в очі підморгнув. Від цього на мить нервова напруга, стала меншою, але розслабитися цілком Злата не могла. Розуміла зараз черга дійде і до неї. Розгубилася. Вдаючи впевненість, глянула на Нестора. Він посміхнувся їй, а журналістам впевнено відповів.

— Злата, спочатку виношувала мого сина, а потім займалася його вихованням. Ми підтримували стосунки.

— Шульга, заявляє, що син Стоцької не ваша дитина. — Кинувся з гучною заявою хтось з натовпу.

— Пропонуєте, зробити для вас тест ДНК? — Гаркнув сердито Нестор. — Це мій син! — Впевнено заявив. — А, Шульга, якщо буде багато говорити, то отримає запрошення до суду.

— Злато, Шульга заявляє, що у вас роман з вашим охоронцем Олександром, — це правда?