Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Злата йшла поруч, та губилася від впевненості та рішучості Нестора. Після трагедії, що сталася з ним, так впевнено почуватися не могла. Стала вразливою, не впевненою. Дівчину постійно, і всюди супроводжував страх.

Біля машини Нестор зупинився і так впевнено оглянувся на неї, під цим відвертим поглядом, вмить зніяковіла. Чоловік прочинив їй дверцята. Злата не дивилася на нього, побоялася заглянути у ці красиві очі, що заворожували. Все тіло тріпотіло. Сіла в салон, важко видихнувши. Усвідомлювала Нестор інший. Не такий, яким вона його знала до того. Скривджена гордість, вимагала пояснень від нього, ображене серце хотіло, щоб ці пояснення були логічними, і на її користь, та холодний розум, все розумів. Вона бажає неможливого.

Злата не могла собі дозволити прогнати Нестора, та і залишити поруч боялася. Новини, що чула сьогодні, мов смог травили душу, і тепер вона вже не знала нічого напевно. Розуміла одне, якщо в новинах говорять правду, то пережити це буде не легко.

Нестор присів поруч. Серце дівчини знову забилося в шаленому ритмі. Чоловік ніжно взяв її руку, й легенько стиснувши, пильно дивився на неї. Відчувала цей погляд, він наче проходив крізь неї. Відчувала, як збивається дихання.

Злата намагалася опанувати себе, хоча вдавалося це їй погано. Романов на мить відпустив її руку, і так несподівано обвив талію, притиснувши до себе.

— Як ти почуваєшся?

Перевела погляд великих карих очей на нього. В машині напівтемно, але цей погляд бентежив, зачаровував, хвилював. Зараз його сірі очі, здавалися темними.

— Добре. — Ледь прошепотіла. Не хотіла аби він бачив, її реакції на нього.

— Я купив усі ліки, які прописав лікар. — Голос чоловіка звучав низько і так звабливо.

Враз його обійми стали такими ніжними, дівчина на мить закрила очі. Душа тріпотіла. Його турбота підкорювала.

— Злато, ми не їдемо додому. У нас зараз зустріч зі журналістами.

Дівчина вмить широко відкрила очі, й хотіла звільнитися, та Нестор лиш міцніше притиснув її до себе, прошепотівши.

— Не варто пручатися, мила. — Це потрібно нам обом.

Навіть чути нічого не хотіла. Їй не потрібно ніяких зустрічей, хотіла лише одного, якнайшвидше до сина.

— Я хочу додому! — Невдоволено знову намагалася покинути його полон, образа захоплювала душу.

— Злато! Мені потрібна твоя присутність та довіра. — В голосі чулося прохання.

Стоцька вся напружилася. Вона не хотіла з’являтися на публіці, та ще й з ним. Знову пробувала звільнитися, бо його владність ображала. В очах дівчини заблищала волога від безпорадності.

— Навіщо це все? Для чого?

— Для, нас, моя дівчинко. — Низьким голосом з хрипотою прошепотів чоловік. — Я все поясню тобі, після зустрічі з журналістами.

Злата не втримала сльози. Вона ж одягнена аби як. На ній звичайні джинси та білий гольф. Вона ж в лікарню збиралася, а не на брифінг, чи конференцію. «Як я виглядатиму? Він весь такий галантний, красивий... А я?!!Як я виглядатиму на його фоні?».

Знову намагалася звільнитися, та все марно.

— Злато, дівчинко, не нервуй, для цього немає причин. Ми мусимо це зробити.

Знову образилася, не хотіла його чути. Він робив все по своєму. Розуміла, що Романов же виставить її на посміховисько. Гарячий поцілунок торкнувся скроні дівчини.

— Не нервуй, мила. — Голос чоловіка звучав збуджено, обійми стали міцнішими. — Мені потрібна тільки ти.

Злата закрила очі, змахнула сльози, її холодні руки так несподівано, опинилися в його гарячій долоні, яка зігрівала їх. Образа та бунт, зароджувалися у глибині душі.

Їхали не довго. Машина зупинилася. Вийшовши сам, Нестор допоміг вийти їй, й за руку повів у будівлю з панорамними вікнами. Охорона йшла поруч. Злата витерла сльози. Не хотіла аби будь-хто їх бачив.

Пройшли довгим коридором. Нестор враз зупинився, і пильно глянув на неї. Охоронці теж зупинилися трохи осторонь.

— За цими дверима, тебе чекають дівчата, та все необхідне.

Заглянула в очі чоловіка, бачила він нервує, та його пильний погляд, бентежив.

— Я знаю, що тобі це все не до вподоби. — Зірвано заговорив Нестор. — Також знаю, що в тебе багато запитань, але зараз не час для них. Просто допоможи мені, це все за для нас з тобою та сина.

Дівчина дивилася на нього з недовірою. Так хотілося багато чого йому сказати, але те, що охорона стояла поруч, не давало їй цього зробити. Не вірила йому, але мовчала з викликом дивилася в його очі. Нестор піднісши її прохолодну руку до вуст, ніжно поцілував.

— У тебе, пів години. Я чекатиму.

Чоловік відпустив її. Злата вже зробила кілька кроків, як вмить опинилася в міцних чоловічих обіймах.

— Не нервуй, я за пів години прийду за тобою. — Тихо прошепотів Нестор.

Романов нарешті відпустив дівчину з обіймів, й прочинив їй двері. Злата зі завмиранням серця увійшла в кімнату, де на неї справді чекали дві жінки. Сівши у крісло перед дзеркалом набрала тітку телефоном. Галина була в дома, тому попросила її допомогти Інзі, бо сама дівчина затримається. Тітка загадково хмикнула кинувши, мовляв, вона в курсі. Далі ж було не до розмов, бо жінки взялися чаклувати над дівчиною.