Читати книгу - "Пазл"

ручкою те, що пам’ятав: H 485, H 440, H 425, H 735. Послідовність була зовсім інша, ніж на оригінальному малюнку, але відповідала серії, продиктованій внутрішнім Іланом під час цього сеансу гіпнозу. Іланом з його спогадів, який, можливо, знає відповідь до загадки.

Чи справді саме він жив у цьому скромному котеджі? Чи жили його батьки у такій крихітній хатинці? Це реальність чи чистісінька вигадка, подібна тій, що її витворила пацієнтка з протоколу «Мемнод», С. Ж. Лоррен?

Протоколу «Мемнод» не існує, С. Ж. Лоррен не існує. Усе це лише масштабна ілюзія, одна з їхніх численних фаль­шивок.

Ілан обхопив голову руками, поки що неспроможний зрозуміти. Очі знову повернулись до написів. Що могли озна­чати ці тризначні числа після H? Літери? Координати?

Ілан припинив ці роздуми, відчинив двері і схопив Ябловські, який в цей момент саме проходив коридором.

— Мокі…— пробелькотів він.

— У тебе пика, наче в дохлої риби.

— Мокі, він…

— Ти, напевно, дуже самовпевнений, якщо дозволяєш собі тиху годину в самий розпал гри. Ти майже на фініші, так? Скільки лебедів уже зібрав?

Не чекаючи відповіді, Ябловські покрокував на кухню. Ілан повільно пішов за ним. Хлоя сиділа скраю столу, Гайгекс з іншого краю, акуратними рухами чистячи моркву, а Філоза кип’ятив воду. Ніхто не розмовляв.

— Мокі мертвий.

Ілан стояв у дверному отворі, тримаючись за стіну. Від світла у нього боліли очі. Ябловські сів за стіл і голодними очима витріщався на каструлю.

— Що ти готуєш нам, філософе?

— Болоньєзе. Я готую на шістьох?

— На мене не треба,— сказав Гайгекс.

— Так, на шістьох,— відповів Ябловські.— Я такий голодний, що легко з’їм порцію Гайгекса.

— Мокі мертвий, чорт забирай!

Ілан крикнув так голосно, що прибігла Наомі Фей, а Гайгекс нарешті сподобився відвести очі від своєї моркви. Тепер усі погляди були прикуті до Ілана. Він підійшов, йому досі було боляче стояти повністю рівно.

— Мене прив’язали до крісла, накачали наркотою і допитували.

— Знову? І де це сталося цього разу, зважаючи на те, що електричний стілець ти розтрощив?

Ці слова належали Ябловські, вигляд у нього був доволі безтурботний. Ілан спопелив його поглядом.

— У стоматологічному кабінеті.

— Оригінально.

— В’язень, що вбив людей у гірському притулку, цей Люка Шардон, колись був пацієнтом цієї лікарні, і тепер він повернувся. Він забив Мокі викруткою. Я бачив тіло.

Філоза швидко переглянувся з Ябловські, після чого знову повернувся до каструлі. Він висипав у неї цілу упаковку спагеті. У Хлої був зажурений вигляд, у руці вона стискала склянку з фруктовим соком.

Вона заговорила серйозним тоном:

— Чи хтось бачив сьогодні сліди, які б підтверджували, що Мокі чи Лепренс ховаються в цих стінах?

Усі похитали головами.

Тоді вона повернулась до Ілана.

— Де Мокі могли б убити?

— У моргу, його тіло лежить там.

— Паста вариться три хвилини чи десять? — запитав Ябловські.— Я помираю з голоду, і у твоїх інтересах сказати мені, що через три хвилини ми поїмо.

— На упаковці написано «десять». Взагалі я залишаю варитися на дев’ять хвилин, так вони виходять аль денте.

Ябловські був розчарований.

— От лайно.

Він повернувся до Гайгекса.

— До речі, скажи, скільки лебедів уже у твоєму активі?

Хлоя підвелася, бачачи, що Ілан у повному розпачі.

— Ходімо, покажеш мені,— сказала вона.

Ябловські став поряд із нею.

— Я теж іду. Цікаво прогулятись до моргу цієї лікарні, поки вариться паста.

Фей відмовилась, Гайгекс пристав за ним слідом, нічого не питаючи. Ябловські став поруч із ним і знову спитав його:

— Ну то скільки? Скільки виходить разом із тими, які ти поцупив у Лепренса? П’ять? Шість?

— Відчепись від мене,— огризнувся Гайгекс.

— Нещасний розумово відсталий. Ти ніколи не смієшся, вічно з кам’яним обличчям.

Урешті-решт Ябловські облишив його і пройшов повз. Вони дійшли до ґрат, за якими були сходи. Ключ Іланові не знадобився — той, хто штрикнув його шприцом у спину, не потрудився їх замкнути. Вони вчотирьох спустились — Ілан ішов попереду, а Гайгекс замикав колону. Крижаний протяг робив риси їхніх облич жорсткішими.

Коли вони дійшли до моргу, у ньому було чисто, здавалося, наче там нічого й не чіпали.

Каталка стояла у своєму кутку, холодильні камери були зачинені, одяг, який Ілан порозкидав, складений у кошики. Молодий чоловік підійшов ближче і, передчуваючи недобре, витягнув п’яту зліва камеру в ряду на рівні грудей.

Порожньо. Ані краплинки крові.

— Це неможливо,— пробелькотів він.— Він був тут, голий, із лебедем на грудях і в трекінгових черевиках на ногах.

— Напевно, у нього мерзли пальці,— зітхнув Ябловські.

Навіть трупний запах зник.

— Мабуть, вони використали лимонний сік або соду,— пробурмотів Ілан.— Вони нейтралізують запах гниття, я вчив це на уроках хімії. Ось як вони це зробили, я це знаю. Вони хочуть виставити мене божевільним.

Хаотичними рухами Ілан почав відчиняти камери, одну за одною. Тоді він кинувся до кошиків для білизни, вивертаючи їх рвучкими рухами. Коричневий конверт, аркуш паперу та оранжевий комбінезон з полотняним мішком зникли. Йому не потрібно було обертатися, щоб відчути важкий погляд у спину. Коли він спробував знайти підтримку в Хлої, вона опустила очі. Тоді він побіг далі коридорами, решта послідували за ним до стоматологічного кабінету, але його важкі металеві двері були зачинені. Ілан спробував відчинити — безуспішно. Хтось замкнув їх на ключ.

Він відчував, як навколо нього дедалі міцніше стискається пастка. Він був загнаний в кут: хоч би що він сказав чи зробив, йому більше не повірять.

— Усе буде добре,— промовила Хлоя, проводячи рукою по його спині.— Мокі, напевно, зараз десь цілий і неушкоджений, наминає піцу «Чотири сири» разом з Лепренсом і глузує з нас.

— Ні, він не наминає піцу, тому що він мертвий,— сухо відповів він.

— Не забувай, Анні Бокур з вулиці Ренн ми теж вважали мертвою. Згадай, який жах тебе сповнював, коли ми зустрілися на Італійській площі. Зараз ти в такому ж стані, тобі потрібно заспокоїтись…

— Хто мені повірить, якщо навіть ти не віриш?

— Паста, мабуть, уже зварилась,— промовив Ябловські.

Ілан стояв там, тримаючись за ручку дверей, як раптом йому пригадалось одне слово: Кристом. Його батько колись говорив про нього вдома, Ілан чітко чув, як його голос промовляє кожен склад: «Крис-том». Але в якому контексті? Згадати він не міг. Раптом виринув ще один спогад: він бачив слово «Кристом», вигравіюване на одному з лебедів у офісі Гадеса, коли він зустрівся з ним у компанії «Рефрижерум».

«Кристом», завод з його спогаду. І «Кристом» — кришталевий завод. А що, як завод «Кристом» і є кришталевим заводом? Але що там робить лого «Параної»? Ілан більше не витримував. Можливо, йому слід полікуватися, знайти людей, які б йому допомогли, фахівців, які повернуть йому па­м’ять. І навідатись до копів та родичів, щоб зрозуміти, що насправді сталося з його батьками.

Він затремтів. Як провести ще одну ніч у цьому пеклі?