Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Під кінець сюжету знову показали мітингувальників з плакатами "Щеплення - геноцид нації", "Космочума двадцять першого століття", "Карантин обмежує наші права" .
- Пікетувальники продовжують вимагати від місцевої адміністрації відміни щеплень та відкриття вільного доступу до двісті сорок п'ятого району. Влада їм назустріч не йде. Кількох особливо активних мітингувальників уже забрали до відділку і оштрафували, - з захватом промовила журналістка. - Залишайтеся з нами, ми будемо тримати вас у курсі надзвичайних подій, що відбуваються у нашому місті!
Коли на екрані з'явилася реклама, Ерік зітхнув з полегшенням. На щастя, ніде не пролунало прізвище "Рассел" та не показали обличчя Теда. Але ж цілком імовірно, що всюдисущі журналісти не залишать таку сенсаційну новину, будуть повертатися до неї й пізніше...
- Які тупі обличчя у цих лайдаків з класу "Ч", - зітхнув батько Теда. - Справжнісінькі дегенерати. Чого влада з ним панькається? Пов'язати всіх і посадити на пару тижнів, то більше не мітингуватимуть.
Ерік зробив вигляд, що уважно читає газету, яка лежала на журнальному столику. З першої сторінки на нього знову дивилися ті самі мітингувальники під великим заголовком: "Нижчі класи стверджують, що космічна вітрянка спеціально розповсюджується елітою, з тим, аби назавжди закрити кордони між районами."
- А той хлопець, - продовжив містер Рассел, - Пітерсон. чи як там його... Він мабуть, накурився якоїсь гидоти чи нанюхався, та й збожеволів. А наші журналюги, як завжди, вже політику сюди приплели...
- Так, мабуть, - погодився Ерік. Йому здавалося, що він дивиться сам на себе збоку, немов усе це відбувається не з ним, а з кимось іншим.
- Скільки тобі грошей перекинути? - раптом змінив тему розмови містер Рассел.
- У мене... - Ерік на мить задумався. Картка так і залишалася у Теда, а та, яку він видав Ерікові і клав туди гроші "на кишенькові витрати", уже давно спорожніла. - У банку сказали, що картку потрібно міняти, бо вийшов термін придатності, маю днями сходити все зробити. Можна мені зараз узяти якусь суму готівкою?
- Та мені все одно, - батько Теда підійшов до письмового столу у кутку кімнати, дістав звідти портмоне і , не рахуючи, вручив хлопцю кілька крупних купюр.
- Якщо ще буде треба, то зателефонуєш, - недбало мовив він.
Якраз увійшла Емма і покликала їх до столу. Здається, час для Еріка ніколи не протікав так повільно, як того дня. Він не міг дочекатися, коли вже зможе вийти з цього дому. Коли ж нарешті опинився у своїй квартирі ( яку, втім, було важко упізнати - вона, завдяки старанням Емминого дизайнера, нагадувала ілюстрацію до якогось фантастичного фільму), він перш за все кинувся до ноутбука та ввів у пошуковик назву лікарні, де перебував Тед. Він швидко знайшов необхідний номер телефону. Звичайно, вже може бути пізно, і головлікаря не буде на місці, але раптом пощастить? Хлопець вирішив негайно зателефонувати і розказати все, як є, та попросити, щоб Теда випустили.
Номер був зайнятий, у трубці чулися короткі гудки. Ерік зітхнув і відклав смартфон. Але тільки-но через пару хвилин простягнув руку, щоб повторити виклик, як телефон озвався сам. Ерік поглянув на ім'я того, хто телефонував. То була Поллі. Після недовгого вагання хлопець прийняв виклик.
- Привіт, - сказала Поллі весело, наче між ними не було жодного непорозуміння. - Я вже скучила за тобою.
- Я також, - відповів Ерік, відчуваючи, як усе його тіло наповнюється теплом.
- Ти знаєш, я хочу попросити вибачення за свої слова. Просто не знаю, що таке на мене найшло. Я люблю тебе, Еріку, ти не сумнівайся в цьому.
- Я тебе теж люблю, - сказав він.
- Тут мої збираються на якийсь фестиваль, усі разом поїдуть, я залишаюся на кілька днів сама. Хочеш, я поживу трішки в тебе? Можу прямо зараз прийти, сходимо в кіно, або десь повечеряємо. А заночуємо в тебе. Як тобі Еммин ремонт?
- Чудово, - сказав Ерік, чи то маючи на увазі ремонт, чи перспективу того, що Поллі хоче залишитися в нього на ніч. - Я буду на тебе чекати!
- Тоді чао! Скоро буду, - вона від'єдналася.
А Ерік поспішно закрив сторінку з номером психіатричної лікарні.
"Я обов'язково туди зателефоную і все поясню, - подумав він. - Тільки не зараз. Завтра. Або післязавтра. Хай у нас будуть ще ці два дні..."
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сміттяр, Мар'яна Доля», після закриття браузера.