Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Так і почалося моє нове і дуже хороше, стабільне життя. З новими друзями поки не бачилися, весь вільний час Кир був зі мною. Він заїжджав за мною після пар і довго цілував, практично завжди до самого кінця поїздки. І в ліфті не відпускав, і... Ніде. Він був жадібний і йому було мало мене, як він говорив. Виїжджаючи у справах, він завжди затримувався і спізнювався. Іноді, щоб йому спокійно виїхати, були потрібні не тільки поцілунки і я із задоволенням сама його затримувала. По-справжньому скуштувавши реальну насолоду від близькості з ним. Коли я була вільніше від пар, я могла і зовсім прогуляти, створюючи у нас вдома затишок і порядок, чекала його зі смаколиками та швидко припиняла його невдоволення, що я не відпочиваю і що йому не потрібно нічого «доводити». Просто цілувала його ніжно і ласкаво, змушуючи забутися. А вже потім у нього апетит прокидався просто шалений і ми могли вночі, майже абсолютно голі, їсти вечерю. Він любив посадити мене на кухонну стільницю і завжди нахвалював мої кулінарні здібності.

Але все ж було щось не так.

Ні, коли ми з'ясували все, коли все вирішилося... Ми стали ближче, наші почуття ще й так посилилися і ми обидва божеволіли від близькості один з одним. Але Кир, здається, все ж не розкривався переді мною на всі сто відсотків. Він був близький мені, але явно не поспішав з розвитком подій і просто жив, насолоджуючись, як він говорив, тим, що я поруч.

Але питання з тим, що буде далі, мене почало хвилювати саме сьогодні.

Страх і паніка підбиралися так швидко і сильно до горла, формуючись в нервовий ком, що я, вдихнувши глибше свіже повітря, присіла на лавочку біля будівлі лікарні і прикусила губу, наблизила до обличчя довідку, де чорним по білому написано, що у мене вагітність вже сім тижнів. Це більше, ніж я живу з Кирилом, але ми з самого первого дня не використовували засоби контрацепції...

Ніколи не говорили про це... Нерозумно, звичайно, що ми не подумали відразу, але начебто його все влаштовувало, та й мене... Теж... Позбавлятися від маленької дитини теж не хочу, тим більше що вона від коханого чоловіка. І тому мені страшно і не зрозуміло, як тепер мені йому сказати. Як він поставиться... А якщо... Захоче, щоб я зробила аборт?

Я розблокувала свій телефон і набрала номер, який вчора таємно від Кира, переписала собі. Нерозумно, що я знову до них звертаюся, але вони ж самі обіцяли допомогти, якщо буде необхідність. А я вважаю, що це необхідність.

- Слухаю, - відповідає через кілька гудків чоловічий голос.

- Добрий день, це Саша? Мене звати Лілія, я... - стало так ніяково, що я навіть почала знову на «ви».

- Секунду, - чоловік перебив мене, зник і через пару секунд знову з'явився. - Привіт, Лілі. Чому на «ви»? Щось сталося?

- Вибач, мені просто дуже ніяково дзвонити тобі, - зітхаю, але чомусь посміхаюся - приємно, що він впізнав мене.

- Якщо дзвониш, значить, точно щось сталося... Ти де? Я можу відправити за тобою машину.

- Я близько одинадцятої лікарні, вона недалеко від будинку Кирила. Мені потрібно з тобою поговорити, але я можу почекати або приїхати сама, коли тобі зручно...

- Я пришлю машину і приїдеш до мене в офіс. І добре, що ти мені набрала, маленька.

- Тільки Кирилу не говори поки...

- Звичайно.

Автомобіль приїжджає через хвилин п'ятнадцять. За цей час я трохи заспокоїлась. Встигаю скласти всі папірці в рюкзак і прийняти рішення, що все ж ніколи не посмію вбити всередині себе малюка. Добре, що я відразу стала на облік. Також взяла поруч в кіоску звичайної води і половину пляшки випила.

А вже в авто мені дзвонить Кир.

- Привіт, кошеня. Нас запросили на свято, ти вільна ввечері?

- Так, звичайно, - я посміхнулася. Так приємно чути його голос.

- Добре. Тоді я заїду додому, переодягнуся і поїдемо. Люблю тебе, крихітка.

- І я тебе, Кир, - посміхнулася і відключила виклик. Потім поклала телефон в невелику кишеньку рюкзака, а водій несподівано запитав:

- Так це Ви, Лілі, та сама дівчина Кира?

- Ну, напевно, - я зніяковіла.

- Дуже радий познайомитися. Ми давно з вашим хлопцем знайомі, він мені одного разу життя врятував.

- Правда? Як вас звати? - я не здивувалася, адже знаю, що знайомих різного рівня у Кира дуже багато.

- Олег. Я залишився працювати на Сашка, коли Кира він відпустив. Його успіхи в бізнесі і не дивні, він був хорошим дипломатом з першого дня роботи на Сашка. І я дуже радий, що він нарешті переключився на іншу дівчину. Вибачте, що я так кажу...

- Так, я знаю про його почуття до Єсенії. Але це в минулому.

- Так, справді, в минулому, - кивнув чоловік. - Його це вбивало, а зараз, за словами Сашка, він ожив. Дякую вам.

- І вам за такі слова, - я посміхнулася. Тим часом, ми під'їхали до офісу Олександра Ігнатова і назад шляху вже не було.